Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
Коментар до рішення ( sp01/089-1 ) (sp01/089-1)
.
Спір про визнання недійсним рішення органів ДПІ щодо застосування
фінансових санкцій на підставі ст. 16 п.2 Декрету Кабінету
Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного
контролю" (2001р.)
ХХ липня 2001 року до Арбітражного суду міста Києва надійшла
позовна заява про визнання недійсним рішення Державної податкової
інспекції м. Києва про застосування штрафних санкцій за порушення
валютного законодавства № 3 від ХХ.ХХ.2000 року до товариства з
обмеженою відповідальністю "ХХХ".
В період з ХХ лютого 2001 року по ХХ лютого 2001 року головним
державним податковим ревізором - інспектором, співробітниками
Державної податкової інспекції м. Києва, була проведена комплексна
документальна перевірка дотримання вимог податкового законодавства
ТОВ "ХХХ".
За результатами перевірки складено акт № 3 від ХХ.ХХ.2000 року, в
якому зроблені висновки про порушення валютного законодавства, що
призвело до застосування до позивача штрафних санкцій у сумі 66
000 гривень.
Після ознайомлення з актом, позивач у відповідності до чинного
законодавства підготував та подав на розгляд Державної податкової
інспекції заперечення. Але незважаючи на подану аргументацію.
Державна податкова інспекція у Н-ському районі прийняла рішення
про застосування штрафних санкцій за порушення валютного
законодавства № 3 від ХХ.ХХ.2000 року. Головним управлінням
апеляцій Державної податкової адміністрації України Рішенням від
ХХ.ХХ.2001 р. № 1 скарга позивача була залишена без задоволення а
рішення ДПІ без змін.
Позивач не міг погодитись з Рішеннями ДПІ та Державної податкової
адміністрації у м. Києві, оскільки вони суперечать існуючому
законодавству та мотивація відмови, на які посилався відповідач у
своїх рішеннях на думку позивача являлися безпідставними.
Актом було встановлено, що згідно з умовами контракту № 0 від
ХХ.ХХ.00 р. товариство здійснило оплату в розмірі 66 000 гривень
на рахунок в АКБ "ТТТ" за постачання товару (товар від нерезидента
надійшов своєчасно в повному обсязі). Ця операція перевіряючими
була розцінена як така, що порушує вимоги статті 7 Декрету
Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і
валютного контролю" ( 15-93 ) (15-93)
. У свою чергу при здійсненні цієї
операції позивач керувався наступними нормами чинного
законодавства України та міжнародних угод:
1. Операція по проведенню розрахунків по контракту № 0 від
ХХ.ХХ.00.р. проводилась через Київське міське відділення АБ "ППП".
Відповідно до ст. 13 п. 2 Декрету Кабінету Міністрів України про
систему валютного регулювання і валютного контролю "уповноважені
банки здійснюють контроль за валютними операціями, що провадяться
резидентами і нерезидентами через ці банки" ( 15-93 ) (15-93)
. Усі вимоги
- банка як валютного контролера при здійсненні операції за
контрактом № 0 від ХХ.ХХ.00 р. товариством були виконані. Про що
свідчать відмітки банку в платіжному дорученні на оплату та на ВМД
№ 00000/0/00009 від ХХ.ХХ.2000 р. на отриману продукцію.
2. Угодою Міжнародного Валютного Фонду (стаття 8), яка була
підписана Україною передбачається можливість розрахунків з
нерезидентом у будь-якій валюті. Позивач вважав, що у даному
випадку пріоритет має бути за міжнародними угодами України.
3. Окрім цього, товар Товариству відправлявся Представництвом
"LLL", в Литві, про що зазначалось і у графі "вантажовідправник"
контракту, розрахунки проводились з Представництвом відповідно до
умов контракту. Відповідно до спільного інструктивного листа
Національного банку України і Кабінету Міністрів України за №
10046, 19029/730 від 26 квітня 1993р. ( v_730500-93 ) (v_730500-93)
положення
першого абзацу статті 7 Декрету Кабінету Міністрів "Про систему
валютного регулювання і валютного контролю" ( 15-93 ) (15-93)
, щодо
використання у розрахунках між резидентами та нерезидентами
іноземної валюти не розповсюджується на розрахунки з резидентами
країн зони функціонування рубля (країн колишнього СРСР за
виключенням Естонії), які можуть здійснюватися і в українській
валюті, якщо це передбачено контрактами. Крім того, здійснення
розрахунків з юридичними особами країн зони функціонування рубля в
валюті України передбачено міжнародними і міжбанківськими угодами,
умови яких підтверджуються статтею 7 Указу Президента України від
7 листопада 1992 року " Про реформу грошової системи України "
( 549/92 ) (549/92)
.
Отже Товариство вважало, що розрахунки за контрактом № 2 від
ХХ.ХХ.00 р. у гривнях були здійснені ТОВ "ХХХ" правомірно,
оскільки діючим законодавством їх проведення передбачається.
Лист Національного банку України на запит відділу апеляції ДПА у
м. Києві, на підставі якого відділом апеляції ДПА м. Києва
товариству було відмовлено в скасуванні штрафних санкцій не може
бути прийнятим до уваги, виходячи із наступних обставин:
Відкриття рахунків на території України, через які проведено
розрахунки з Представництвом потребують наявності ліцензій
Національного банку. Платіж по контракту був проведений на
території України відділенням АБ "ППП" України та прийнятий банком
АКБ "ААА".
Наявність рахунку Представництва, підтверджено листом АБ "МММ"
Литви. Законодавство України не зобов'язує Позивача контролювати
правомірність операцій, які проводяться банками (валютними
контролерами), тим більш здійснювати контроль за діяльністю
іноземних Представництв на території інших держав та їх
повноважень по проведенню господарської діяльності та розрахунків
відповідно до законодавства тих держав. На підставах усього
вищевикладеного позивач просив суд визнати недійсним Рішення № 3
від ХХ.ХХ.2001 р. Державної податкової інспекції м. Києва про
застосування штрафних санкцій в сумі 66000.00 гривень за порушення
валютного законодавства.
Додатково проаналізувавши викладені у акті перевірки № 3 від
ХХ.ХХ.2000 р. факти, позивач вважав за необхідне ще раз звернути
увагу на обставини справи, тому суду було надано пояснення по
справі:
Відповідач, здійснивши перевірку дотримання позивачем вимог
законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності встановив,
що позивач при реалізації контракту № 2 від ХХ.ХХ.2000 р. з фірмою
"LLL" порушив вимоги ст. 7 Декрету КМУ "Про систему валютного
регулювання та валютного контролю" ( 15-93 ) (15-93)
. ДПА вважало, що для
здійснення розрахунків за вищевказаним контрактом, що були
проведені в гривнях, необхідно було одержати індивідуальну
ліцензію НБУ.
Позивач був не згоден із твердженням відповідача, по-перше, тому,
що ст. 8 розділ 2 "Статей Угоди Міжнародного валютного фонду " від
22.07.1944 р. із змінами, до яких Україна приєдналася 03.06.1992
р. ( 2402-12 ) (2402-12)
, забороняють державам - членам угоди накладати
будь-які обмеження, щодо проведення платежів та переводів по
міжнародним операціям без затвердження таких обмежень міжнародним
валютним фондом.
Протягом 2000 року позивач неодноразово укладав та реалізовував
зовнішньоекономічні контракти з фірмою "LLL", згідно з якими
здійснював валютні розрахунки. За всіма контрактами поставка
товару відбувалась в повному обсязі та в належні строки. За
контрактом № 2 від ХХ.ХХ.2000 р. поставка товару (політелену)
також відбулась у повному обсязі та в належний строк про, що
свідчать відмітки на ГТД та СМR. Реалізація даного контракту не
завдало державі жодних збитків, а навпаки сприяло збільшенню
товарообігу та надходженню податків та платежів до держбюджету
України.
Аналіз розрахунку проведеного за даним контрактом говорило про те,
що позивач на виконання - умов контракту повинен був оплатити
вартість товару за вказаними в контракті реквізитами, а саме
здійснити платіж на рахунок в АКБ "ААА". Відповідно до вимог
чинного законодавства позивач надав уповноваженому банку, в якому
він обслуговується , платіжне доручення № 1 від ХХ.ХХ.2000 р.
Уповноважений банк, керуючись положеннями ст. 13 п. 2 Декрету КМУ
" Про систему валютного регулювання та валютного контролю "
( 15-93 ) (15-93)
здійснив контроль за додержанням вимог валютного
законодавства та провів платіж ХХ.ХХ.2000 р. за вказаними в
платіжному доручені реквізитами.
Стаття 16 Декрету ( 15-93 ) (15-93)
передбачає відповідальність за
здійснення операцій з валютними цінностями, що потребують
одержання індивідуальної ліцензії НБУ. Без одержання такої
ліцензії, валютну операцію, тобто перерахування коштів здійснював
уповноважений банк, тому якщо відповідач вважав, що дана операція
порушує вимоги валютного законодавства, то до відповідальності
повинні були притягувати банк. а не позивача.
Стаття 5 п. 4 Декрету ( 15-93 ) (15-93)
передбачає необхідність отримання
індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення валютних операцій у разі
вивезення, переказування або пересилання валютних цінностей за
межі України у даному випадку платіж за платіжним дорученням № 1
від ХХ.ХХ.2000 р. відбувся в межах території України. Чинним
законодавством України не передбачено обов'язок ТОВ "ХХХ"
контролювати та перевіряти законність валютних операцій, цей
контроль зобов'язаний здійснювати уповноважений банк. згідно вимог
ст. 13 Декрету ( 15-93 ) (15-93)
. Численні положення НБУ регламентують дії
банків щодо здійснення платежів та детально визначають підстави
для відмови в здійснені платежів.
Відповідно до п. 4.3 Положення "Про відкриття та функціонування
кореспондентських рахунків банків - резидентів та банків -
нерезидентів в іноземній валюті та кореспондентських рахунків
банківнерезидентів у гривнях" № 118 затверджене 26.03.98 р.
( z0231-98 ) (z0231-98)
на кореспондентські рахунки банківнерезидентів. у
даному випадку рахунок АО "МММ", можуть зараховуватися гривні на
користь нерезидентів за товари, роботи, послуги тощо. Будь-які
перерахування гривень на кореспондентський рахунок
банка-нерезидента за договорами (контрактами) із нерезидентами
здійснюються виключно з поточного рахунка клієнта банка платника.
Уповноважений банк може здійснити перерахування коштів у гривнях
на кореспондентський рахунок банку-нерезидента на користь
нерезидента виключно після отримання від клієнта довідки
податкового органу, в якому зареєстровано резидента. Ніяких інших
документів для здійснення таких розрахунків положенням не
передбачено. Тобто чинне законодавство не вимагає від позивача
будь яких інших підстав для проведення такого платежу.
Також, зверталася увага суду на те, що представництво фірми "LLL",
пропонувало позивачеві повернути отримані кошти за згаданим
контрактом, але ДПІ така пропозиція не задовольнила.
Взагалі, ст.10 ЗУ " Про Державну податкову службу " ( 509-12 ) (509-12)
передбачає, що ДПІ здійснюють валютний контроль у межах своїх
повноважень. Стаття 13 п. З Декрету ( 15-93 ) (15-93)
зазначає, що ДПІ
здійснює виключно фінансовий контроль за валютними операціями.
Контроль за правильністю та належністю платежів здійснюють
уповноважені банки.
Враховуючи вищенаведене, вбачалося, що розрахунки по вищезгаданому
контракту були прозорими, законними та правомірними з додержанням
вимог, перш за все, норм міжнародного права та вимог чинного
законодавства. Контроль за додержанням законності при здійснені
цих зовнішньоекономічних розрахунків здійснювали, як уповноважений
банк позивача та і банк "ААА". За таких обставин ТОВ "ХХХ" ще раз
наголошувало на необхідності скасування рішення ДПІ м. Києва № 2
від ХХ.ХХ.2001 р.
Державною податковою інспекцією суду було надано відзив на позовну
заяву ТОВ "ХХХ" в якій проти позовних вимог позивача відповідач
наводив наступну аргументацію:
- перевіркою яку проведено ДПІ було виявлено, що ТОВ "ХХХ" ХХ
травня 2000 року уклало з фірмою "LLL" конракт № 2 про поставку 20
тон поліетилену 273- 83 (натуральний в гранулах) на загальну суму
66 000 грн. в порушення вимог ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів
України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"
від 19.02.93 р. № 15-93 ( 15-93 ) (15-93)
, розрахунки за поставлений
поліетилен було здійснено в національній валюті України без
одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України.
- У п. 1 позовної заяви ТОВ "ХХХ" посилалося на те, що операція по
проведенню розрахунків по контракту № 2 від ХХ.ХХ.00 р.
проводилось через Київське міське відділення ПІБ, що відповідно до
п. 2 ст. 13 вищезгаданого Декрету "уповноважені банки здійснюють
контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і
нерезидентами через ці банки" ( 15-93 ) (15-93)
і як підтверджував позивач
усі вимоги банку, як валютного контролера при здійсненні операцій
за контрактом № 2 від ХХ.ХХ.00 р. були виконані.
В таких випадках згідно п.п. 3.1 Наказу ДПА України від 04 жовтня
1999 року № 542 (зареєстровано в Міністерстві Юстиції України 19
жовтня 1999 року № 712/4005) ( z0712-99 ) (z0712-99)
органи державної
податкової служби застосовують штрафні санкції визначені в цьому
Порядку, до резидентів і нерезидентів за винятком банків та інших
фінансово-кредитних установ, а до банків та інших
фінансово-кредитних установ згідно п.п. 3.1 Постанови Правління
НБУ від 08.02.2000 р. № 49 (зареєстрованої в Міністерстві Юстиції
від 04 квітня 2000 року за № 209/4430) ( z0209-00 ) (z0209-00)
про порядок
застосування санкцій передбачені п. 2 ст 16 Декрету Кабінету
Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного
контролю" від 19.02.93 р. № 15-93 ( 15-93 ) (15-93)
застосовуються
Національним банком України, а органами державної податкової
служби - до інших резидентів і нерезидентів України.
Як свідчили обставини справи, ТОВ "ХХХ" ХХ.ХХ.00р. згідно із
контрактом від ХХ.ХХ.00 р. № 2 на поставку товару, укладеного з
нерезидентом ("LLL" США), що передбачав умовами оплати здійснення
передплати в гривнях на рахунок в АКБ "ААА" для фірми "LLL", було
здійснено оплату за товар в гривнях на рахунок в АКБ "ААА".
Операція по проведенню розрахунків по зазначеному контракту
проводилась через Київське міське відділення "ППП".
Позивачем було надане доповнення від ХХ.ХХ.00р. № 1 до контракту
від ХХ.ХХ.00 р. № 2, яким було передбачено здійснення передплати в
гривнях на рахунок в АКБ "ААА" для представництва фірми "LLL".
Виходячи з вищенаведеного працівникам Державної податкової
інспекції було важко зрозуміти, як представництво "LLL" може бути
самостійною юридичною особою, якщо кошти ТОВ "ХХХ" перераховані на
розрахунковий рахунок, який має фірма "LLL".
Фактично перерахування коштів було здійснено згідно з платіжним
дорученням від ХХ.ХХ.2000 р. № 1 в якому, як призначення платежу
зазначено: за поліетилен по договору № 2 від ХХ.ХХ.00 р. на
розрахунковий рахунок для фірми "LLL".
Підприємством також було надано копію листа АБ "МММ" від
ХХ.ХХ.2001 р. № 7, яким повідомлено, що Литовському представництву
фірми "LLL" було відкрито рахунок та копію реєстраційного
свідоцтва представництва "LLL", в Литві.
ДПА в м. Києві надіслала запит до НБУ з проханням надати
роз'яснення з питання наявності в даному випадку порушення
валютного законодавства з боку ТОВ "ХХХ" НБУ листом від ХХ.ХХ.01
р. № 2 (додаток № 1) повідомило, у випадку, якщо литовське
представництво "LLL" являється окремою юридичною особою, то
переказ резидентом коштів у національній валюті за межі України
відбувся у відповідності з п. 2 ст. З Декрету та Інструктивним
листом Кабінету Міністрів України та Національного банку України
від 26.04.93 р. № 10046/19029/730 ( v_730500-93 ) (v_730500-93)
.
Проте, у такому випадку уповноважений банк порушив вимоги абзацу 1
розділу 4 "Положення про відкриття та функціонування в
уповноважених банках України рахунків банків-кореспондентів в
іноземній валюті та гривнях ", затвердженого постановою Правління
НБУ від 26.03.98 р. № 118 ( z0231-98 ) (z0231-98)
.
Зазначене положення містить пряму заборону здійснення розрахунків
в гривнях через кореспондентські рахунки банків-нерезидентів
представництвам, філіям та іншим структурним підрозділам
нерезидентів. Таким чином, на думку співробітників Державної
податкової інспекції, у випадку, що був описаний в запиті, мало
місце порушення валютного законодавства: здійснивши перерахування,
зазначене в запиті (за умови, що литовське представництво "LLL",
не є юридичною особою), і уповноважений банк і клієнт-резидент
порушили валютне законодавство.
Посилаючись на вищенаведене, а також на ст.ст. 10, 11 Закону
України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
зі
змінами та доповненнями, ст. 59 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
, ДПА вважала, що
заходи, застосовані до позивача ТОВ "ХХХ", були застосовані
правомірно, та заперечував проти позовних вимог позивача.
ХХ.ХХ.2001 року відбулося судове засідання господарського суду
міста Києва.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників
сторін, судом було встановлено наступні фактичні обставини справи:
Рішенням ДПІ м. Києва № 3 від ХХ.ХХ.2001р. за порушення ст. 7
Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного
регулювання та валютного контролю" ( 15-93 ) (15-93)
до позивача
застосовані фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 66000
грн.
Рішення було прийняте на підставі акту № 3 від ХХ.ХХ.2001 року про
результати перевірки. дотримання вимог податкового законодавства,
в якому серед іншого зазначалося, що на виконання умов контракту №
2 від ХХ.ХХ.2000 року, укладеного між позивачем та фірмою "ХХХ",
що є резидентом США, позивач здійснив попередню оплату в розмірі
66 000 гривень на рахунок в банку "ААА" для фірми "LLL".
Товар від нерезидента надійшов своєчасно і в повному обсязі.
Відповідно до ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про
систему валютного регулювання та валютного контролю" № 15-93 від
19.02 93р. ( 15-93 ) (15-93)
здійснення розрахунків між резидентами і
нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України
допускається за умови одержання індивідуальної ліцензії НБУ.
Оскільки перерахування коштів в національній валюті України
здійснювалось нерезиденту, "LLL", що є резидентом США, без
отримання індивідуальної ліцензії НБУ, то згідно ст. 16 п.2
згаданого Декрету ( 15-93 ) (15-93)
до підприємства повинен
застосовуватися штраф в розмірі еквівалентному перерахованій сумі
тобто 66000 грн.
ХХ травня 2000 року між позивачем та фірмою "LLL", було укладено
контракт № 2 . Згідно цього контракту фірма "LLL" продала, а
позивач купив поліетилен 273-83 (натуральний) у кількості 20 тон.
загальною вартістю 66 000 грн. ХХ.ХХ.2000 між позивачем та фірмою
"LLL" було підписано додаток № 1 до згаданого контракту,
відповідно до якого позивач повинен був здійснити передоплату
вартості товару в гривнях за наступними реквізитами: АКБ "ААА" для
представництва фірми "LLL". ХХ.ХХ.2000 на виконання своїх
зобов'язань платіжним дорученням № 1 позивач здійснив передоплату
вартості товару за реквізитами, вказаними в додатку №1 до
контракту, а саме - на рахунок А/О "МММ", відкритий в АКБ "ААА" м.
Київ, для зарахування на рахунок № 1 литовському представництву
фірми "LLL".
Товар було отримано позивачем в повному обсязі, про що свідчать
відмітки на товарнотранспортній накладній та митній декларації.
Відповідно до довідки № 1 від ХХ квітня 2001 року, наданої філією
АО "МММ", рахунок № 000000, який вказано в платіжному дорученні в
реквізитах "Призначення платежу", було відкрито для литовського
представництва фірми "LLL".
Відповідно до інструктивного листа НБУ, та КМУ №19029/730 від
26.04.93 р. ( v_730500-93 ) (v_730500-93)
положення ст. 7 згаданого Декрету КМУ
( 15-93 ) (15-93)
щодо використання у розрахунках між резидентами і
нерезидентами іноземної валюти не розповсюджуються на розрахунки з
резидентами країн зони функціонування рубля, які можуть
здійснюватися і в українських карбованцях, якщо це передбачено
контрактами. Чинне законодавство України не обмежує контрагентів
за зовнішньоекономічними контрактами у виборі порядку розрахунків
між ними.
Як вбачалося з матеріалів справи, відповідач при прийнятті
оспорюваного рішення про накладання штрафу виходив з того, що
отримувач коштів за контрактом № 2 не є резидентом Литви - країни
колишнього СРСР, а тому на нього не розповсюджується положення
згаданого інструктивного листа.
Відповідно до ст. 331 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона
повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на
підставу своїх вимог чи заперечень.
Позивачем була надана копія реєстраційного свідоцтва про
реєстрацію представництва "LLL" в Литві.
Як зазначалося в рішенні, ухвалою суду від ХХ.ХХ.2001 року
відповідача було зобов'язано надати доказ того, що представництво
"LLL" не є резидентом Литви. Таких доказів надано не було.
За таких обставин, твердження відповідача, що представництво не є
резидентом Литви, а отже не позивач не може розраховуватися з ним
у валюті України, доведене не було.
Відповідно до п. 2 ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про
систему валютного регулювання і валютного контролю" ( 15-93 ) (15-93)
уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що
здійснюють резиденти і нерезиденти через ці банки. Отже, при
проведенні платежу уповноважений банк здійснював контроль за
дотриманням позивачем вимог валютного законодавства і порушень не
встановив.
Крім того, розділом 2 статті 8 Статей угоди Міжнародного валютного
фонду від 22 липня 1944 року, до якої Україна приєдналась
відповідно до Закону України "Про вступ України до Міжнародного
валютного фонду. Міжнародного банку реконструкції та розвитку.
Міжнародної - фінансової корпорації. Міжнародної асоціації
розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій"
від 03.06.92 р. № 2402-ХII ( 2402-12 ) (2402-12)
, передбачено, що жодна
держава-член даної угоди не накладає обмежень на здійснення
платежів і переводів за поточними міжнародними операціями без
затвердження Фондом. Отже, виходячи з принципу верховенства норм
міжнародного права, позивач не міг бути обмеженим у виборі валюти
і порядку здійснення розрахунків із своїм зовнішньоекономічним
контрагентом. До того ж, чинним законодавством не передбачено
право чи обов'язок суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності
перевіряти правомірність відкриття і функціонування рахунків, що
належать їх контрагентам.
Таким чином, позивачем, при виконанні контракту № 2 від ХХ травня
2000 року порушень щодо порядку здійснення розрахунків припущено
не було. В акті № 2 від ХХ.ХХ.2001 року, складеному ДПІ і на
підставі якого виносилось оспорюване рішення не доведено, що
отримувач коштів за контрактом є резидентом США або не є
резидентом Литви - країни колишнього СРСР (зони функціонування
рубля).
Отже, керуючись ст. 33, 49, 82-84 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
виходячи з вищенаведеного, оспорюване рішення про накладання
штрафу на позивача було винесене без достатніх на те підстав і
тому воно не підлягає задоволенню, тож судом було вирішено, що
позовні вимоги ТОВ "ХХХ" підлягають задоволенню.