Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого Барбари В.П.

суддів: Берднік І.С., Гуля В.С., Карпечкіна П.Ф., Колесника П.І., Потильчака О.І., Черногуза Ф.Ф., Шицького І.Б. та Щотки С.О.,

за участю представників Генеральної прокуратури України – Вігури С.К., Міністерства оборони України – Шамрая О.В. та Шеремета О.В.,

розглянувши касаційне подання в.о. Генерального прокурора України та касаційні скарги Міністерства оборони України і Установи "28 управління начальника робіт" на постанову Вищого господарського суду України від 16 липня 2008 року № 5020-12/102 у справі за позовом приватного підприємства "Априори" до Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони України "Укроборонбуд" в особі філії (третя особа – Установа "28 управління начальника робіт") про визнання дійсним договору від 29 березня 2006 року № 14/03-06/2КСМв16 про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі від 20 березня 2006 року № 14/03-06/1КСМв16 про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об’єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № 488 у м. Севастополь, хутір Молочний, вул. Відрадна, 16, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін, та визнання за позивачем права власності на нерухоме майно військового містечка № 488, розташованого в м. Севастополі, вул. Відрадна, 16,

У лютому 2008 року приватне підприємство "Априори" подало до господарського суду м. Севастополя позов до Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони України "Укроборонбуд" в особі філії (третя особа – Установа "28 управління начальника робіт") про визнання дійсним договору від 29 березня 2006 року № 14/03-06/2КСМв16 про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі від 20 березня 2006 року № 14/03-06/1КСМв16 про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об’єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № 488 у м. Севастополь, хутір Молочний, вул. Відрадна, 16, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін, та визнання за позивачем права власності на нерухоме майно військового містечка № 488, розташованого в м. Севастополі, вул. Відрадна, 16, у складі: головний корпус гаража, літ. А; насосна, літ. Б; АЗС, літ. В; склад БП, літ. Г; ремонтні майстерні, літ. Д; склад, літ. Е; ремонті майстерні, літ. К; надбудова з прибудовою літ. К’; вартове приміщення, літ. З; господарська будівля, літ. О; бойлерна, літ. М; убиральня, літ. Н; хоз.будівля, літ. Л; курильна, літ. Ж; навіс, літ. І; огородження, ворота, підпірна стіна, естакада, резервуар для води; площадка для стоянки машин; замощення (т. 1, а.с. 2-4, 17-19).

Рішенням господарського суду м. Севастополя від 6 березня 2008 року позов задоволено. Визнано дійсним договір від 29 березня 2006 року № 14/03-06/2КСМв16 про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі від 20 березня 2006 року № 14/03-06/1КСМв16 про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об’єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № 488 у м. Севастополь, хутір Молочний, вул. Відрадна, 16, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін, укладений між приватним підприємством "Априори" і державою Україна в особі органу, уповноваженого управляти майном – Міністерством оборони України, від імені якого діяв директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони "Укроборонбуд". Визнано за позивачем право власності на нерухоме майно військового містечка № 488, розташованого в м. Севастополі, вул. Відрадна, 16, у складі: головний корпус гаража, літ. А; насосна, літ. Б; АЗС, літ. В; склад БП, літ. Г; ремонтні майстерні, літ. Д; склад, літ. Е; ремонті майстерні, літ. К; надбудова з прибудовою літ. К’; вартове приміщення, літ. З; господарська будівля, літ. О; бойлерна, літ. М; убиральня, літ. Н; хоз.будівля, літ. Л; курильна, літ. Ж; навіс, літ. І; огородження, ворота, підпірна стіна, естакада, резервуар для води; площадка для стоянки машин; замощення (т. 1, а.с. 75-76).

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 20 травня 2008 року вищевказане рішення суду залишено без змін (т. 2, а.с. 71-87).

Постановою Вищого господарського суду України від 16 липня 2008 року № 5020-12/102 постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 20 травня 2008 року залишено без змін (т. 2, а.с. 118-127).

Рішення та постанови мотивовано тим, що оскільки обставинами та матеріалами справи підтверджується факт існування договору між сторонами про компенсацію пайової участі про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об’єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № 488, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва відповідно до розробленого і затвердженого проекту шляхом пайової участі сторін, а також факт домовленості сторін щодо усіх істотних умов договору, то наявні правові підстави для задоволення позовних вимог, виходячи з положень ч. 2 ст. 220 ЦК України.

Ухвалою Верховного Суду України від 2 жовтня 2008 року порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 16 липня 2008 року № 5020-12/102 за касаційним поданням в.о. Генерального прокурора України та касаційними скаргами Міністерства оборони України і Установи "28 управління начальника робіт", де поставлено питання про скасування цієї постанови, постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 20 травня 2008 року і рішення господарського суду м. Севастополя від 6 березня 2008 року та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Посилання зроблені на порушення і неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність оскарженої постанови положенням Конституції України (254к/96-ВР) та виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах (т. 2, а.с. 265).

Заслухавши доповідача, представників Міністерства оборони України і Генеральної прокуратури України та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційні скарги та касаційне подання підлягають задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, 20 березня 2006 року між державою Україна в особі Міністерства оборони України, від імені якого діяв директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони "Укроборонбуд" (сторона-1), і приватним підприємством "Априори" (сторона-2) був укладений інвестиційний договір № 14\03-06\1КСМв16.

Предметом вказаного договору є спільна діяльність по проектуванню і будівництву (реконструкції) об’єктів житлово-цивільного призначення з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торгового і адміністративного призначення, підземним паркінгом, інженерними мережами на будівельному майданчику за адресою: м. Севастополь, хутір Молочний, вул. Відрадна, 16, шляхом пайової участі сторін.

Пайовим внеском в спільну діяльність з боку держави стало нерухоме майно, яке складається із виробничого цеху, службової будівлі, майстерні (металевий ангар), майстерні (склад РАО), службової будівлі, АЗС (склад ГСМ), насосної, майстерні, навісу, курилки, огорожі загальною довжиною 576 м, воріт –2 штуки, асфальтованого майданчику (мощення, майданчик для стоянки автомобілів), вартістю 498 000 грн..

Пайовим внеском сторони-2 за даним договором є витрати на проектування та будівництво (реконструкцію) 100 % площі об’єкту та кожної його складової частини та всі інші витрати, безпосередньо пов’язані з виконанням предмету цього договору, та всіх інших заходів, що його забезпечують.

Відповідно до пункту 10.1 Договору № 14/03-06/1КСМв 16 за взаємної згоди сторін позивач має право здійснити викуп (дострокову компенсацію) вартості пайової участі (паю), яка полягає в укладанні цивільно-правових угод, за якими буде здійснено перехід права власності на майно, що є паєм держави за цим договором (т. 1, а.с. 64-68).

29 березня 2006 року між сторонами був укладений договір № 14/03-06/2КСМв16 про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі № 14/03-06/1КСМв16 від 20 березня 2006 року.

Відповідно до вказаного договору приватне підприємство "Априори" компенсує вартість пайової участі Міністерства оборони України в договорі від 20 березня 2006 року № 14/03-06/1КСМв16 про спільну діяльність за грошові кошти у сумі 498 000 грн. (т. 1, а.с. 8-9).

За актом приймання-передачі розміру пайової участі за договором від 20 березня 2006 року № 14/03-06/1КСМв16 сторона-1 передала приватному підприємству "Априори" наступне майно: виробничий цех площею 316 кв.м, службову будівлю площею 317 кв.м, майстерню (металевий ангар) площею 354 кв.м, майстерню (склад РАО) площею 114 кв.м, службову будівлю площею 354 кв.м, АЗС (склад ГСМ) площею 40 кв.м, насосну площею 14, 5 кв.м, майстерню площею 304, 6 кв.м, навіс площею 171, 2 кв.м, курилку площею 18, 7 кв.м, огорожу загальною довжиною 576 м, ворота – 2 шт., асфальтобетонний майданчик (мощення, майданчик для стоянки автомобілів) (т. 1, а.с. 10).

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що за правовою природою спірний договір є договором простого товариства. При його укладенні сторони дотримались вимог, передбачених ст. 364 ЦК України, стосовно правового положення військового майна.

Проте, такий висновок не грунтується на обставинах справи та вимогах закону.

Пунктами 1 та 2 спірного договору передбачено, що викуп (компенсація вартості) пайової участі (паю) Міністерства оборони України здійснюється позивачем шляхом купівлі-продажу майна військового містечка № 488. Фактично відбувається відчуження військового майна.

У відповідності з ст. 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" (далі – За кон) військове майно – це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До нього належать будинки, споруди, всі види озброєння, речове майно тощо.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 6 Закону відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, яке є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна, рішення про відчуження якого приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

Судами не було взято до уваги, що Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України рішення про відчуження майна військового містечка № 488 не приймали.

Посилання судів на розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2004 року № 894Р (894-2004-р) "Про надання повноважень на реалізацію списаного військового майна Збройних Силах України" є безпідставним, оскільки Міністерством оборони України рішення щодо списання майна військового містечка № 488 не приймалося і це майно не було списаним.

Ч. 2 ст. 203 ЦК України передбачено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Як вбачається з матеріалів справи, спірний договір укладено від імені держави Україна в особі органу, уповноваженого управляти майном – Міністерства оборони України, в особі директора філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) "Укроборонбуд" Мельника В.Л.. Останній діяв на підставі довіреності від 9 березня 2006 року, виданої Міністром оборони України, та довіреності Міністерства оборони України, нотаріально посвідченої 14 лютого 2006 року (т. 1, а.с. 8).

Однак, відповідно до довіреності від 9 березня 2006 року, виданої Міністром оборони України, директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) "Укроборонбуд" уповноважений укладати від імені Міністерства оборони України за кошти суб’єктів господарювання правочини спільної діяльності, пайової участі у будівництві житла тощо лише на підставі рішення Міністра оборони України та за погодження директора Департаменту будівництва Міністерства оборони України (т. 1, а.с. 36).

У той же час, директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) "Укроборонбуд", укладаючи інвестиційний договір від 20 березня 2006 року про спільну діяльність та договір від 29 березня 2006 року про компенсацію пайової участі, не отримав рішення Міністра оборони України та не погодив їх укладення з директором Департаменту будівництва Міністерства оборони України.

Щодо довіреності Міністерства оборони України, нотаріально посвідченої 14 лютого 2006 року та виданої начальником Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) директору філії "Укроборонбуд" на укладення від імені Міністерства оборони України будь-яких договорів, то ця особа відповідно до Положення про Центральне спеціалізоване будівельне управління не уповноважена видавати довіреності на укладення договорів від імені Міністерства оборони України. Такі довіреності може видавати лише Міністр оборони України і він не уповноважував начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління відповідно до ст. 240 ЦК України передавати свої повноваження іншій особі (т. 1, а.с. 37).

Таким чином, судами не було в повній мірі перевірено повноваження директора філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) "Укроборонбуд" Мельника В.Л. на укладення спірного договору.

Крім того, до участі у справі не було залучено Міністерство оборони України, хоча прийняті по справі рішення стосуються прав та інтересів цього міністерства, що згідно з п. 3 ч. 2 ст. 111-10 ГПК України є безумовною підставою для скасування судових рішень.

Судами не дано належної оцінки зазначеним вимогам закону, у зв’язку з чим постановлені по справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід встановити, чи директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) "Укроборонбуд" мав повноваження на укладення спірного договору, чи дотримано при укладенні цього договору спеціальний порядок відчуження військового майна. Крім того, до участі у справі слід залучити Міністерство оборони України.

Враховуючи викладене і керуючись статтями - 111-17-- 111-21 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

Касаційне подання в.о. Генерального прокурора України та касаційні скарги Міністерства оборони України і Установи "28 управління начальника робіт" задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 16 липня 2008 року № 5020-12/102, постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 20 травня 2008 року і рішення господарського суду м. Севастополя від 6 березня 2008 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Правова позиція. (3-4496к08).

Судами не було встановлено, чи директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) "Укроборонбуд" мав повноваження на укладення спірного договору, чи дотримано при укладенні цього договору спеціальний порядок відчуження військового майна. Крім того, до участі у справі не залучено Міністерство оборони України.