Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дунаєвська Н.Г. - головуючого,

Мележик Н.I.,

Михайлюк М.В.

розглянувши у відкритому

судовому засіданні касаційну

скаргу Відкритого акціонерного товариства по

газопостачанню та газифікації "Рівнегаз"

на рішення господарського суду міста Києва

від 11.03.2008 року

та на постанову Київського апеляційного

господарського суду від 22.04.2008 року

у справі № 37/638

господарського суду міста Києва

за позовом Відкритого акціонерного товариства по

газопостачанню та газифікації "Рівнегаз"

до Дочірньої компанії "Газ України"

Національної акціонерної компанії

"Нафтогаз України"

про визнання недійсними правочинів та

зарахування зустрічних однорідних вимог

за участю представників:

позивача - Янкевич Л.Д.

відповідача - Лебедюка Ю.А.

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2007 року позивач -Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про визнання недійсними односторонніх правочинів Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" № 31/19-9702 від 24.09.2007 року та № 31/19-10799 від 24.10.2007року про зарахування зустрічних однорідних позовних вимог по договорах від 19.03.2001 року № 10/1-560 та від 31.01.2007 року №06/07-189, укладених між ними.

Вказував, що 31 січня 2007 року та 19 березня 2001 року між сторонами у справі укладено договори №06/07-189 про надання послуг по транспортуванню природного газу та №10/1-560 на постачання природного газу. У зв"язку з наявністю заборгованостей однієї сторони перед іншою за неналежне виконання своїх зобов"язань за вказаними договорами Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" надіслала на адресу Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" заяви про зарахування зустрічних однорідних позовних вимог № 31/19-9702 від 24.09.2007 року та № 31/19-10799 від 24.10.2007року, відповідно.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.03.2008 року (суддя Кондратова I.Д.), залишеним без змін Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2008 року (судді: Отрюх Б.В., Верховець А.А., Тищенко А.I.), в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" просить скасувати судові акти попередніх інстанцій, посилаючись на те, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових актів.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України "Про судове рішення" від 29.12.76 №11 (v0011700-76) із змінами, внесеними постановами Пленуму від 24.04.81 № 4, від 25.12.92 № 13 (v0013700-92) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обгрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.

Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що грунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин, викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.

Разом з тим, оскаржуване рішення зазначеним вимогам не відповідає.

Так, господарським судом встановлено, що 31 січня 2007 року та 19 березня 2001 року між сторонами у справі укладено договори №06/07-189 про надання послуг по транспортуванню природного газу та №10/1-560 на постачання природного газу.

За договором №06/07-189 від 31.01.2007 року про надання послуг по транспортуванню природного газу відповідач зобов"язався передати у 2007 році в систему газопроводів, що знаходяться на балансі позивача, природний газ, а останній -здійснити його транспортування для підприємств комунальної теплоенергетики, теплових електростанцій, електроцентралей та котелень промислових підприємств, зокрема, блочних (модульних) котелень, які виробляють теплову енергію для потреб населення, бюджетних установ та організацій, а також інших суб"єктів. На відповідача також покладено обов"язок оплатити надані послуги.

За договором №10/1-560 від 19.03.2001 року на постачання природного газу відповідач зобов"язався передати позивачу в 2001 році імпортований природний газ, а останній прийняти та оплатити його вартість.

У зв"язку з наявністю заборгованостей однієї сторони перед іншою за неналежне виконання своїх зобов"язань за вказаними договорами Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" надіслала на адресу Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" заяви про зарахування зустрічних однорідних позовних вимог № 31/19-9702 від 24.09.2007 року та № 31/19-10799 від 24.10.2007року, відповідно.

За вказаними заявами відповідач зменшив дебіторську заборгованість позивача на суму 306 866,40 грн. за договором № 10/1-560 від 19.03.2001 року та відобразив в бухгалтерському обліку цю суму, як зменшення кредиторської заборгованості відповідача за договором від 31.01.2007 року № 06/07-189.

Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз", в свою чергу, заперечило проведення даних заліків з посиланням на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.07.2006 року у справі №14/231, якою стягнуто з ВАТ "Рівнегаз"на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" заборгованість за договором № 10/1-560 від 19.03.2001 року, а тому, як вважає позивач, стягнення заборгованості за даним договором повинно здійснюватись лише в порядку виконавчого провадження.

Вподальшому позивач звернувся до суду з вимогою про визнання недійсним правочину, внаслідок якого Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в односторонньому порядку припинила зобов'язання Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" на суму 306866,40 грн. за договорами від 19.03.2001 року № 10/1-560 та від 31.01.2007 року № 06/07-189 шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. При цьому, позивач вказав на неможливість зарахування заборгованості, стягнутої з нього згідно постанови апеляційної інстанції від 27.07.2006 року у справі №14/231, та зазначив, що вимоги по зазначених договорах не є однорідними.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що згідно постанови Львівського апеляційного господарського суду від 27.07.2006 року у справі № 14/231 існує заборгованість ВАТ по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" перед ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" в сумі 19 169 576,32 грн., а тому господарське зобов'язання відповідача, яке виникло з договору № 06/07-189 від 31.01.2007р. в сумі 306866,40 грн., вважається припиненим зарахуванням зустрічних однорідних вимог відповідно до ст. 601 України.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна, оскільки вони не в повній мірі відповідають матеріалам справи.

Так, господарськими судами не в повному обсязі досліджені обставини щодо правомірності припинення зобов"язання за вказаними договорами шляхом проведення вказаного зарахування.

Поза увагою судів попередніх інстанцій залишився факт звернення відповідача до позивача із заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог після набрання чинності та на стадії виконання постанови Львівського апеляційного господарського суду від 27.07.2006 року у справі № 14/231 про стягнення з ВАТ по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" на користь ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" в сумі 19 169 576,32 грн.

Згідно ст.203 ГК та ст. 601 ЦК України (435-15) зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Стаття 602 ЦК України (435-15) встановлює перелік підстав за яких не допускається зарахування зустрічних вимог: про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; в інших випадках, встановлених договором або законом.

З наведених норм вбачається, що одним із способів припинення господарських зобов"язань є зарахування зустрічних однорідних вимог. При цьому, зустрічні вимоги мають бути однорідними за своєю юридичною природою та матеріальним змістом, тому норми наведених статтей не передбачають можливості припинення виконання судових рішень зарахуванням по виконавчих документах.

Згідно ст. 124 Конституції України (254к/96-ВР) , судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ст. 115 ГПК України (1798-12) , рішення господарського суду, що набрали законної сили, виконуються у порядку, встановленому цим Кодексом і Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) .

Частиною 1 ст. 116 ГПК України (1798-12) передбачено, що виконання рішення господарського суду проводиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Виконання судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя. Право на стягнення заборгованості, підтверджене судовим рішенням і наказом господарського суду, повинне бути реалізоване в процесуальних формах, встановлених законодавством про виконавче провадження. Таким чином, зарахування зустрічних однорідних вимог на цій стадії може відбуватися не інакше як на підставах та у порядку, визначеному ГПК України (1798-12) та Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) .

Статтею 37 Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) передбачений вичерпний перелік випадків, коли виконавче провадження підлягає закінченню.

Угода про зарахування зустрічних однорідних вимог, вчинена на стадії виконання судового рішення, не є підставою для закінчення виконавчого провадження, яке відбувається у випадку фактичного повного виконання судового рішення.

Відповідно до вимог ст. 111-10 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що при винесені рішення та постанови у даній справі, суди першої та апеляційної інстанцій не повно з'ясували обставини справи та невірно застосували норми матеріального права, що призвело до прийняття необгрунтованих судових актів.

Враховуючи вимоги ст. 111-7 ГПК України (1798-12) , відповідно до яких касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення і постанова, прийняті у даній справі, підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обгрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 11.03.2008 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2008 року у справі № 37/638 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду м. Києва в іншому складі суддів.