Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах 

Верховного Суду України у складі:

головуючого                 Кривенка В.В.,

суддів:                     Гусака М.Б., Маринченка В.Л., 

                            Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., 

                            Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради (далі - Управління), третя особа - Рівненська міська виконавча дирекція Рівненського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

У липні 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила зобов'язати Управління на підставі статті 43 Закону України від 18січня 2001 року № 2240-ІІІ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2240-ІІІ (2240-14) ) нарахувати та виплатити допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (далі - допомога по догляду за дитиною) у розмірі не менше розміру прожитковго мінімуму, встановленого законом, за період з 1 липня по 31 грудня 2008 року в сумі 2511 грн.

На обґрунтування позовуОСОБА_1 зазначила, що має на утриманні малолітню дитину - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, застрахована в системі загальнообов'язкового державного страхування і отримує допомогу по догляду за дитиною у розмірі меншому, ніж розмір прожитковго мінімуму для дітей віком до 6 років.

Рівненський міський суд Рівненської області постановою від 28 липня 2009 року позов задовольнив частково:визнав протиправними дії Управління та зобов'язав провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1 недоплачену допомогу по догляду за дитиною з розрахунку встановленого законом на відповідний рік прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років за період з 1 липня по 31 грудня 2008 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 23 травня 2011 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове - про відмову в задоволенні позову.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 5 листопада 2013 року постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2011 року скасував, а постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 28 липня 2009 року залишив у силі.

Не погоджуючись із ухвалою касаційного суду, Управління звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України положень статті 43 Закону № 2240-ІІІ. Просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 5 листопада 2013 року скасувати та прийняти нове рішення - про відмову в задоволенні позову.

На обґрунтування заяви додано копію постанови Вищого адміністративного суду України від 24 травня 2013 року (справа № К-57896/09), яка, на його думку, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що у задоволенні заяви необхідно відмовити з таких підстав.

У справі, яка розглядається, касаційний суд дійшов висновку про те, що з часу проголошення Конституційним Судом України Рішення від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (v010p710-08) (далі - Рішення № 10-рп/2008) відновили свою дію статті 40-44 Закону № 2240-ІІІ (2240-14) , а отже, спірні відносини, пов'язані з виплатою допомоги по догляду за дитиною у період із 22 травня по 31 грудня 2008 року, підлягали регулюванню саме статтею 43 Закону № 2240-ІІІ.

Натомість у постанові від 24 травня 2013 року (справа № К-57896/09) суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що в 2008 році допомога по догляду за дитиною має виплачуватися відповідно до статті 15 Закону України від 21 листопада 1992 року № 2811-XII «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2811-XII (2811-12) ).

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у правозастосуванні судом касаційної інстанції, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

До 1 січня 2008 року відносини щодо виплати допомоги по догляду за дитиною регулювалися Законом № 2811-ХІІ (2811-12) , дія якого поширювалася на осіб, не застрахованих в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 13), та Законом № 2240-III (2240-14) , який поширював свою дію на застрахованих у зазначеній системі осіб.

Розмір допомоги також визначався цими законами. Зокрема, статтею 43 Закону № 2240-III було передбачено, що допомога по догляду за дитиною надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Пунктом 25 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI (107-17) «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 107-VI (107-17) ) низку положень Закону № 2240-III (2240-14) , у тому числі й статтю 43, було виключено. Водночас пунктом 23 зазначеного розділу Закону № 107-VI (107-17) положення статті 13 Закону № 2811-ХІІ щодо поширення його дії лише на осіб, не застрахованих у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, виключено, статтю ж 15 цього Закону викладено у редакції, відповідно до якої допомога по догляду за дитиною надається у розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом, встановленим для працездатних осіб,та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 130 грн.

Конституційний Суд України Рішенням № 10-рп/2008 (v010p710-08) у зв'язку з порушенням порядку прийняття змін та внесення доповнень до чинних законів визнав неконституційним пункт 25 розділу II Закону № 107-VI (107-17) щодо зміни визначеного Законом № 2240-III (2240-14) правового регулювання відносин, пов'язаних із правом осіб, застрахованих у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, на матеріальне забезпечення у разі народження дитини та необхідності догляду за нею. У зазначеному Рішенні Конституційний Суд України вказав на те, що застосований законодавцем у вказаному випадку порядок прийняття змін та внесення доповнень до чинних законів створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.

Отже, з часу проголошення Конституційним Судом України Рішення № 10-рп/2008 (v010p710-08) відновили свою дію вищезазначені положення Закону № 2240-III (2240-14) , зокрема й статті 42-44 цього Закону, щодо виплати допомоги по догляду за дитиною особі, яка застрахована у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. При цьому пункт 23 щодо внесення змін до Закону № 2811-ХІІ (2811-12) неконституційним не визнавався.

Таким чином, у період із 22 травня по 31 грудня 2008 року існувало дві законодавчі норми щодо виплати допомогипо догляду за дитиною, а саме: стаття 43 Закону № 2240-III, яка врегульовувала питання щодо виплати допомоги особам, які застраховані в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, і стаття 15 Закону № 2811-ХІІ у редакції Закону № 107-VI від 28 грудня 2007 року (107-17) , яка поширювала свою дію на осіб (один з батьків дитини, усиновлювач, опікун, баба, дід або інший родич), які фактично здійснюють догляд за дитиною, незалежно від того, чи застраховані вони у зазначеній системі страхування (стаття 13 Закону № 2811-ХІІ).

Оскільки у справі, що розглядається, суд першої інстанції встановив, що спір виник з приводу виплати допомоги особі, яка застрахована у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, то за таких обставин колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що на відносини, пов'язані з виплатою допомоги такій особі у період із 22 травня по 31 грудня 2008 року,поширюються норми спеціального Закону, яким є Закон № 2240-III (2240-14) , відповідно до статті 43 якого допомога по догляду за дитиною надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема у постановах від 18 червня та 17 вересня 2013 року (справи №№ 21-209а13,21-187а13 відповідно).

Ураховуючи те, що висновок касаційного суду у справі, яка розглядається, щодо виплати допомоги по догляду за дитиною за період із 1 липня по 31 грудня 2008 року ґрунтується на правильному застосуваннінорм матеріального права, у задоволенні заяви Управління слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.