3-1697к08 Про усунення перешкод у користуванні майном - 27.05.2008 Прийняття

розглянувши касаційну скаргу ВАТ "Томак" на постанову Вищого господарського суду України від 19 лютого 2008 року № 16/449 у справі за позовом ТОВ "Торговий Дім "Завод Дельта" до ВАТ "Томак" і ТОВ "Маяк-Гарант" про усунення перешкод у користуванні майном і стягнення збитків,

У серпні 2006 року ТОВ "Торговий Дім "Завод Дельта" подало до господарського суду м. Києва позов до ВАТ "Томак" і ТОВ "Маяк-Гарант" про усунення перешкод у користуванні майном і стягнення збитків, розмір яких неодноразово змінювався позивачем і на час розгляду справи судом склав 3 257 227 грн. 98 коп.. Позовні вимоги мотивовані тим, що ВАТ "Томак", не продовжуючи договір оренди № 18-05 від 1 січня 2005 року, позбавив позивача можливості ведення нормальної господарської діяльності. Крім того, ТОВ "Маяк-Гарант" обмежує доступ працівників позивача до обладнання та майна, яке знаходиться на території орендованих приміщень (т. 1, а.с. 5-7).

Рішенням господарського суду м. Києва від 12 липня 2007 року позов задоволено частково. Стягнуто з ВАТ "Томак" на користь позивача 3 123 239 грн. 94 коп. збитків. У частині позовних вимог до ТОВ "Маяк-Гарант" відмовлено. У частині вимог про усунення перешкод у користуванні майном провадження у справі припинено (т. 3, а.с. 101-112).

Рішення мотивовано тим, що діями ВАТ "Томак", які виразились у відмові від укладання довгострокового договору оренди та відмові від пролонгації договору оренди № 18-05 від 1 січня 2005 року, та діями ТОВ "Маяк-Гарант" з обмеження доступу до обладнання та майна працівників позивача заподіяно збитки.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27 вересня 2007 року вищевказане рішення суду скасовано. У задоволенні позову відмовлено, оскільки рішенням господарського суду Київської області від 17 березня 2006 року по справі № 31/15-06 зобов’язано позивача звільнити приміщення у зв’язку з закінченням із 1 грудня 2005 року строку дії договору оренди № 18-05 від 1 січня 2005 року. Крім того, позивач не звертався до господарського суду з позовом про спонукання ВАТ "Томак" укласти новий договір оренди або пролонгацію договору оренди № 18-05, тобто не вживав заходів з попередження збитків та їх реальність не довів (т. 4, а.с. 54-61).

Постановою Вищого господарського суду України від 19 лютого 2008 року № 16/449 постанову Київського апеляційного господарського суду від 27 вересня 2007 року скасовано, а рішення господарського суду м. Києва від 12 липня 2007 року залишено без змін (т. 4, а.с. 91-94).

Постанова обгрунтована настанням збитків від втрати позивачем свого майна, що забезпечувало його господарську діяльність, та невиконанням позивачем у зв’язку з цим зобов’язань за укладеними господарськими договорами, сплатою фінансових санкцій та упущеною вигодою, що спричинено неправомірними діями ВАТ "Томак".

Ухвалою Верховного Суду України від 24 квітня 2008 року порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 19 лютого 2008 року № 16/449 за касаційною скаргою ВАТ "Томак", де поставлено питання про скасування цієї постанови та залишення без змін постанови Київського апеляційного господарського суду від 27 вересня 2007 року. Посилання зроблені на порушення і неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність оскарженої постанови рішенням Верховного Суду України та виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах (т. 4, а.с. 127).

Заслухавши доповідача, представників сторін та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, 5 червня 2002 року між позивачем і ВАТ "Томак" укладено договір про спільну діяльність (т. 1, а.с. 12-21).

20 червня 2002 року у межах дії договору про спільну діяльність позивач і ВАТ "Томак" уклали угоду № 118-01 про оренду та передачу прав, згідно з якою ВАТ "Томак" передав у користування (оренду) позивачу виробниче приміщення з наявними побутовими, службовими та складськими частинами загальною площею 1 500 кв. м за адресою: м. Київ, вул. В. Хвойки, 15/15, терміном на 5 років (т. 1, а.с. 31-35).

За додатковою угодою № 1 від 28 серпня 2002 року (з доповненням від 1 березня 2003 року) до угоди № 118-01 ВАТ "Томак" передало позивачу у користування (оренду) також офісне приміщення заводоуправління, 2 поверх, загальною площею 26,6 кв.м на умовах угоди № 118-01 (т. 1, а.с. 38-39).

15 травня 2004 року позивач і ВАТ "Томак" підписали протокол, згідно з яким сторони дійшли згоди про припинення договору про спільну діяльність від 5 червня 2002 року. Згідно з п. 4.7 протоколу сторонами визначено, що приміщення цеху № 10, передане у спільне користування, переходить у орендне користування позивача на умовах угоди № 118-01. У подальшому сторони укладуть новий договір оренди на аналогічних умовах у формі, встановленій законодавством, на строк не менше 8 років. Відповідно до п. 7. протоколу від 15 травня 2004 року в частині п. 4.6 він має силу попереднього договору (т. 1, а.с. 41).

1 червня 2004 року позивачем та ВАТ "Томак" укладено додаткову угоду до угоди № 118-01, згідно з п. 4 якої позивач використовує приміщення на орендних умовах відповідно до угоди № 118-01 на строк до 1 січня 2005 року, після чого з 1 січня 2005 року між сторонами укладається договір оренди у встановленій законом формі, яким припиняється дія угоди № 118-01 (т. 1, а.с 40).

1 січня 2005 року між позивачем та ВАТ "Томак" укладений договір оренди нежитлових приміщень № 18-05, згідно з яким ВАТ "Томак" передав, а позивач прийняв у строкове оплатне користування приміщення загальною площею 1 398,6 кв.м для організації офісу та виробництва. Згідно з п. 7.1 строк дії договору склав одинадцять місяців із дня підписання, а в частині розрахунків – до повного їх проведення орендарем. У випадку, якщо на дату закінчення строку дії договору від будь-якої з сторін не надійде письмового повідомлення про припинення його дії, він вважається пролонгованим на наступні одинадцять місяців на тих же умовах. У відповідності з п. 7.9 договору № 18-05 після його укладання втрачає силу угода № 118-01 про оренду та передачу прав від 20 червня 2002 року з усіма змінами і доповненнями (т. 1, а.с. 42-47).

Доповненнями № 1 від 1 травня 2005 року та № 2 від 1 червня 2005 року до договору № 18-05 сторони збільшили площу орендованих приміщень до 1 906, 6 кв.м та 1 938, 6 кв.м відповідно (т. 1, а.с. 48, 49).

Листом № 60-99/1317 від 28 листопада 2005 року ВАТ "Томак" повідомив позивача про небажання продовжувати договір оренди на новий строк і зажадав повернення приміщення до 1 грудня 2005 року (т. 1, а.с. 51).

Згідно з п. 3.2.11 договору № 18-05 по закінченні терміну його дії орендар зобов’язаний повернути приміщення орендодавцю протягом одного місяця з дати закінчення оренди. Протягом вказаного строку орендар повинен завершити демонтаж і вивезення обладнання.

Позивач не повернув приміщення орендодавцю у строк, встановлений договором № 18-05, тобто до 1 січня 2006 року.

Листом № 60/1484 від 30 грудня 2005 року ВАТ "Томак" повідомив позивача про припинення надання послуг з 1 січня 2006 року та заборону доступу працівників позивача (крім директора та охоронців) та територію ВАТ "Томак".

Позивач наполягав на тому, що внаслідок одностороннього порушення ВАТ "Томак" договірних зобов’язань з укладення довгострокового договору оренди, він був позбавлений того, на що розраховував під час припинення дії договору про спільну діяльність від 5 червня 2002 року, а саме продовження орендних відносин на строк до 2012 року.

Вищий господарський суд України погодився з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову, вказавши, що настання збитків від втрати позивачем свого майна, що забезпечувало його господарську діяльність, та невиконання позивачем у зв’язку з цим зобов’язань за укладеними господарськими договорами, а також сплата фінансових санкцій та упущена вигода спричинені неправомірними діями відповідача

Проте, такі висновки є безпідставними, не відповідають обставинам справи та положенням закону.

Відповідно до ст. 216, ч. 2 ст. 217 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно ст. 224 ГК учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Мотивуючи наявність правопорушення у сфері господарювання зі сторони ВАТ "Томак", суди першої та касаційної інстанції послались на односторонню відмову від виконання зобов’язання з укладення договору оренди приміщення на строк 8 років.

Проте, цей висновок не грунтується на вимогах закону та матеріалах справи.

Згідно ст. 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ст. 635 ЦК України попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору. Згідно ч. 1 ст. 220 ЦК України у випадку недотримання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У відповідності до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний договір не створює юридичних наслідків, крім тих, які пов’язані з його недійсністю.

Протокол від 15 травня 2004 року, частині п. 4.6. якого надано силу попереднього договору, нотаріально не посвідчувався. Отже у зв’язку з недотриманням форми договору є нікчемним і таким, що не створює правових наслідків.

Згідно ч. 6 ст. 182 ГК України угода сторін про наміри (протокол про наміри тощо) не визнається попереднім договором і не породжує юридичних наслідків.

Підписання додаткової угоди від 1 червня 2004 року до угоди № 118-01 не є виконанням попереднього договору. У п. 4 цієї додаткової угоди зазначено, що сторони з 1 січня 2005 року укладуть договір оренди у встановлений формі, але про строк дії договору сторони не домовлялись. На виконання угоди між ВАТ "Томак" та позивачем було укладено договір оренди від 1 січня 2005 року на строк 11 місяців. Підписуючи договір, позивач не заперечував проти такого терміну його дії.

Позивач не надав жодних доказів звернення до ВАТ "Томак" з проектом довгострокового договору оренди строком 8 років або доказів відмови ВАТ "Томак" укласти довгостроковий договір оренди. Якщо позивач вважав порушеним своє право на укладення довгострокового договору оренди, то мав звернутися до суду з відповідним позовом. Доказів звернення до суду позивач також не надав.

Тобто, доводи судів першої та касаційної інстанцій про немотивовану відмову ВАТ "Томак" у пролонгації договору оренди № 18-05 не відповідають дійсності.

Договір оренди № 18-05 нежитлових приміщень відповідно до приписів ч. 2 ст. 291 ГК України припинено, оскільки строк його дії закінчився 1 грудня 2005 року. Рішенням господарського суду Київської області від 17 березня 2006 року по справі № 31/15-06, залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 22 травня 2006 року, позивача зобов’язано повернути ВАТ "Томак" приміщення площею 1 938, 6 кв.м, що є предметом договору оренди № 18-05 та вказано про відсутність у позивача правових підстав користуватися цими приміщеннями.

Таким чином, з 1 грудня 2005 року у позивача були відсутні правові підстави користуватися орендованими приміщеннями. Позивач не виконав умови п. п. 3.2.11 договору № 18-05, згідно з яким протягом 1 місяця повинен передати приміщення по акту приймання-передачі, здійснити демонтаж і вивіз обладнання. Згідно п. 7.8 договору обов’язок складання і передачі акту приймання-передачі покладений на позивача. Зазначені обставини встановлені рішенням господарського суду Київської області від 17 березня 2006 року по справі № 31/15-06.

Позивач не надав суду жодних доказів звернення до ВАТ "Томак" та вжиття будь-яких заходів з вивезення майна та звільнення приміщень після закінчення строку дії договору оренди № 18-05.

Таким чином, позивачем не доведено факт перешкоджання з боку ВАТ "Томак" у вивезенні майна з території ВАТ "Томак" та звільнення орендованих приміщень після закінчення строку дії договору оренди № 18-05.

Щодо деліктної відповідальності слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

При цьому, діяння заподіювача шкоди має містити всі ознаки, передбачені ст. 1166 ЦК України, а саме: 1) воно повинно заподіювати шкоду, 2) бути протиправним, 3) причинно пов’язаним зі шкодою, 4) винним. Тому для застосування позадоговірної відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення.

Важливим елементом доказування наявності збитків у вигляді очікуваного і не одержаного прибутку є встановлення причинного зв’язку між протиправними діями чи бездіяльністю заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, – наслідком такої протиправної поведінки.

Згідно пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 (v0006700-92) із наступними змінами "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що між її діями та шкодою є безпосередній причинний зв’язок.

Як встановлено судами, дія договору № 18-05 припинилась з 1 грудня 2005 року.

Позивач на підтвердження неотримання виручки від реалізації продукції надав суду договори, укладені 13 грудня 2005 року та в 2006 році, тобто після закінчення строку дії договору оренди № 18-05. Отже ці договори позивач уклав (прийняв зобов’язання), знаючи про припинення дії договору оренди з 1 грудня 2005 року і маючи повідомлення ВАТ "Томак" про небажання продовжувати строк договору, починаючи з вересня 2005 року, знаючи про рішення господарського суду м. Києва від 17 березня 2006 року про зобов’язання звільнити приміщення, тим самим свідомо допускаючи виникнення збитків.

На порушення ст. 33 ГПК України позивач не надав суду доказів наявності причинного зв’язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою, а також не доказав розмір останньої.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Верховний Суд України в силу положень ст. ст. 6, 8 Конституції України не вважає необхідним направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки це суперечило б положенням ст. 125 Конституції України і ст. ст. 2, 39 Закону України "Про судоустрій України" в частині визначення статусу Верховного Суду України та його завдання забезпечити законність в здійсненні правосуддя і викликало б конституційно недопустиму необхідність скасування законного рішення суду апеляційної інстанції. У зв’язку з цим наведений в ст. 111-18 ГПК України перелік наслідків розгляду касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України не вважається правовою перешкодою для прийняття зазначеного рішення.

Враховуючи викладене і керуючись статтями - 111-17-- 111-21 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ВАТ "Томак" задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 19 лютого 2008 року № 16/449 скасувати, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 27 вересня 2007 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Правова позиція по справі № 3-1697к08.