Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу казенного підприємства "Науково-виробниче об’єднання "Форт" МВС України на постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 11.12.2007р. у справі господарського Вінницької області № 4/238-05 за позовом Української державної інноваційної компанії до казенного підприємства "Науково-виробниче об’єднання "Форт" МВС України третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача –Державне казначейство України про стягнення суми

за участю представників сторін:

від позивача: Костенко М.В., Барановської Т.В.,

від відповідача: Баріла О.І., Лісовського Л.І.,

від третьої особи: не з’явилися, -

У судовому засіданні з 27.03.2008 р. по 03.04.2008 р. оголошувалася перерва.

У жовтні 2002 року Українська державна інноваційна компанія звернулась до господарського суду Вінницької області з позовом до казенного підприємства "Науково-виробниче об’єднання "Форт" МВС України про стягнення 8722640 грн., з яких 8600000 грн. основний борг та 122640 грн. пеня.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 12.10.2005 р. до участі у справі залучено в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача –Державне казначейство України.

У заяві від 18.10.2004 р. представник позивача відмовився від вимог про стягнення пені.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 23.05.2007 р. (суддя В. Матвійчук) у позові про стягнення 8600000 грн. боргу відмовлено; в частині стягнення 122640 грн. пені провадження у справі припинено.

Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 11.12.2007 р. (судді: ЧерпакаЮ.К. - головуючий, Веденяпіна О.А., Зав’язуна В.С.) рішення господарського суду Вінницької області від 23.05.2007 р. скасовано в частині відмови в позові про стягнення 8600000 грн. боргу, в цій частині прийнято нове рішення про задоволення позову; стягнуто з казенного підприємства "Науково-виробниче об’єднання "Форт" МВС України на користь Української державної інноваційної компанії 8600000 грн. боргу, 1700 грн. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в решті рішення господарського суду Вінницької області від 23.05.2007 р. залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції від 11.12.2007 р., відповідач - казенне підприємство "Науково-виробниче об’єднання "Форт" МВС України звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 11.12.2007 р. та залишити в силі рішення господарського суду Вінницької області від 23.05.2007 р., посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права.

Українська державна інноваційна фінансово-кредитна установа у відзиві на касаційну скаргу просить постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 11.12.2007 р. залишити без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.

Вислухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 08.06.1998 р. між Вінницьким регіональним відділенням Державного інноваційного фонду Міністерства України у справах науки і технологій, правонаступником якого є позивач у даній справі, ("інвестором") та відповідачем ("підприємством") укладено договір про спільну реалізацію інноваційного проекту № 500049-98.

Предметом даного договору визначено реалізацію проекту "Впровадження презиційних технологій при поставці на виробництво нових виробів спеціального призначення", в результаті чого підприємством досягається економічний та соціальний ефект. За умовами цього договору позивач брав зобов’язання виділити і надати відповідачу для реалізації проекту грошові кошти в сумі 5000000 грн., а відповідач брав зобов’язання виконати всі роботи за проектом згідно календарного плану, досягти економічних показників, що викладені в інноваційному проекті; відповідно до визначених договором умов повернути позивачу кошти, надані ним на реалізацію проекту. 23.12.1998 р. між сторонами підписано додаткову угоду № 500049-1-98 до договору про спільну реалізацію інноваційного проекту №500049-98 від 08.06.1998 р. У додатковій угоді сторони змінили зобов’язання позивача з 5000000 грн. на 6600000 грн. Кабінетом Міністрів України 13.08.1999 р. прийнято постанову за № 1470-42, якою Державний інноваційний фонд (правонаступником, якого є позивач) зобов’язано додатково прокредитувати відповідача за інноваційним проектом "Впровадження презиційних технологій при поставці на виробництво виробів спеціального призначення", затвердженим в установленому порядку 23.12.1998 р. № 5049/1-98, сумою 6000000 грн. на закупівлю обладнання. Повернення кредитних ресурсів передбачено здійснити, відповідно до графіку, затвердженого Державним інноваційним фондом за рахунок надходження від виконання казенним підприємством "НВО "Форт" державного оборонного замовлення.

На виконання взятих у договорі і додатковій угоді до нього зобов’язань, Постанови Кабінету Міністрів України № 1470-42 від 13.08.1999 р., Постанови науково - технічної ради Державного інноваційного фонду України від 07.10.1998 р. за № 138, дозволу на прийняття разового зобов’язання від 13.12.1999 р. позивач платіжними дорученнями № 160 від 29.07.1998 р., № 169 від 29.07.1998 р., № 240 від 19.10.1998 р., № 247 від 27.10.1998 р., № 287 від 14.12.1998 р., № 321 від 28.12.1998 р., № 285 від 23.12.1998 р. перерахував відповідачу відповідно 312000 грн., 850000 грн., 1000000 грн., 2000000 грн., 838000 грн., 1600000 грн., 2000000 грн., а всього 8600000 грн.

22.12.1999 р. між позивачем ("позикодавцем") та відповідачем ("позичальником") укладено договір надання позики на виконання інноваційного проекту № 500049-98-99.

У пункті 10.5 названого договору передбачено, що з моменту його підписання договір № 500049-98 з усіма додатками втрачає силу. Тобто, договір від 22.12.1999 р. є новацією по відношенню до попередніх угод між сторонами і припиняє зобов’язання за ними, як передбачено статтею 604 Цивільного кодексу України, статтею 220 Цивільного кодексу УРСР, чинної на момент укладення договору від 22.12.1999 р.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність", інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється доход або досягається соціальний ефект.

Згідно статті 3 Закону України "Про інвестиційну діяльність", статей 1, 3, 12 Закону України "Про інноваційну діяльність", інноваційна діяльність є однією із форм інвестиційної діяльності та здійснюється з метою створення соціально-економічних, організаційних, правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково - технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентноздатної продукції, випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології, реалізації.

Договір №500049-98-99 укладено з метою виконання інноваційного проекту "Впровадження презиційних технологій при поставці на виробництво нових виробів спеціального призначення". Предметом цього договору сторони визначили надання позивачем відповідачу позики у строки і розмірах, що наведені в плані перерахування коштів позивачем на виконання проекту по впровадженню нової технології та розширенню обсягів і номенклатури виробництва інноваційної продукції. Загальна вартість проекту складає 12600000 грн., в тому числі за рахунок коштів позикодавця. Строками виконання проекту визначено квітень 1998р. (початок), червень 2003 р. (кінець). У пункті 3.7 договору відповідач брав зобов’язання повернути позивачу позику у строки і розмірах, вказаних у плані повернення коштів. Відповідно до плану перерахування коштів (додаток № 2 до договору), позивач зобов’язаний був перерахувати кошти в розмірах і в терміни: липень 1998 р. – 850000 грн., 312000 грн., жовтень 1998 р. –1000000 грн. і 2000000 грн., грудень 1998 р. –1600000 грн. та 2000000 грн., по факту надходження коштів з Держказначейства –4000000 грн., всього 12600000 грн. Відповідно до додатку № 5 "План повернення коштів" до договору від 22.12.1999 р., відповідач зобов’язаний був повернути 12600000 грн. на протязі 3-го кварталу 2000 р. –2-го кварталу 2003 р. (3-й кв. 2000 р. –1,3 млн. грн., 4-й 2000 р. –1,3 млн. грн., 1-й кв. 2001 р. –1 млн. грн., 2-й кв. 2001 р. –1 млн. грн., 2-й кв. 2001 р. –1 млн. грн., 3-й кв. 2001 р. –1 млн. грн., 4-й кв. 2001 р. –1 млн. грн., 1-й кв. 2002 р. –1 млн. грн., 2-й кв. 2002 р. –1 млн. грн., 3-й кв. 2002 р. –1 млн. грн., 4-й кв. 2002 р. –1 млн. грн., 1-й кв. 2003 р. –1 млн. грн., 2-й кв. 2003 р. – 1 млн. грн.). Фактично позивач перерахував відповідачу кошти - з 29.07.1998 р. по 28.12.1998 р., до підписання договору від 22.12.1999 р. 8600000 грн. при зобов’язаннях в 12600000 грн. Тобто, з моменту підписання договору від 22.12.1999 р. у позивача перед відповідачем були зобов’язання щодо перерахування 4 млн. грн., оскільки 8,6 млн. грн. було перераховано.

Таким чином, кошти в сумі 4 млн. грн. мали бути перераховані позивачем відповідачу до 3-го кварталу 2002 р., враховуючи, що планом повернення коштів передбачено повернення коштів в сумі 4 млн. грн. щоквартально з 3-го кварталу 2002 р. по 2-й квартал 2003 р. Крім того, відповідач неодноразово, в листах № 517 від 29.05.2001 р., № 511 від 16.04.2002 р. звертався до позивача з проханням дофінансувати 4 млн. грн. та перенести строки повернення коштів, що узгоджується з пунктом 11.5 договору № 500049-98-99 від 22.12.1999 р., статтею 165 Цивільного кодексу УРСР, чинної на дату складання цього листа та частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України, чинної на час розгляду справи.

Рішенням господарського суду Вінницької області 17.01.2002 р. у справі № 37/3-50 задоволено позов казенного підприємства "Науково-виробниче об’єднання "Форт" МВС України до Української інноваційної компанії в особі Вінницького регіонального відділення про виконання умов інноваційного договору № 500049-98-99 від 22.12.1999 р., яким Українську інноваційну компанію в особі Вінницького регіонального відділення відповідно до пункту 11.5 договору № 500049-98-99 від 22.12.1999 р. зобов’язано переглянути календарний план повернення інноваційної позики і кошторис витрат проекту та вжити заходи по дофінансуванню інноваційного проекту відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 13.08.1999 р. № 1470-42.

Відповідно до статті 21 Закону України "Про інноваційну діяльність", зупинення або припинення інвестиційної діяльності провадиться за рішенням: інвесторів. При цьому, інвестори відшкодовують збитки учасникам інвестиційної діяльності; правомочного державного органу.

Судом зазначено, що таке рішення не приймалось інвестором чи відповідним державним органом.

Суд першої інстанції встановив, що на момент судового розгляду справи № 4/238-05 рішення № 37/3-50 від 17.01.2002 р. Українською інноваційною компанію не виконано. Оскільки рішенням господарського суду Вінницької області від 17.01.2002 р. у справі №37/3-50 встановлено факт прострочення кредитора, а саме: недофінансування проекту на суму 4000000 грн. Цей факт, відповідно до припису частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, не доводиться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що державна інноваційна компанія недофінансувала казенне підприємство "Науково-виробниче об’єднання "Форт" МВС України на 4000000 грн. з третього кварталу 2002 року по другий квартал 2003 року, хоча рішення про припинення інвестиційної діяльності не приймалось. Рішенням господарського суду Вінницької області від 17.01.2002 р. у справі №37/3-50 встановлено факт прострочення кредитора; позика є цільною у сумі 12600000 грн, тому не передання її в повному обсязі відповідачу не породжує його заборгованості перед позивачем.

Скасовуючи рішення місцевого суду в частині відмови у позові про стягнення боргу, суд апеляційної інстанції зазначив - умовами договору не передбачено, що припинення фінансування інноваційного проекту призводить до затримки повернення вже наданих відповідачу коштів, а наявність рішення господарського суду від 17.01.2002 р. у справі № 37/3-50 не звільняє відповідача від обов’язку повернути 8600000 грн. до жовтня 2002 року.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що договір про надання позики на виконання інноваційного проекту № 500049-98-99 за своєю правовою природою є договором позики, а позика згідно вказаного договору є цільною сумою в розмірі 12600000 грн. і не передання її у повному обсязі відповідачу не може породити заборгованості перед позивачем.

Крім того, Вищий господарський суд України погоджується з висновком суду першої інстанції, здійсненим на підставі всебічного встановлення обставин справи та надання їм належної правової оцінки, визначення правової природи оспорюваного договору та правовідносин, які виникли на підставі нього.

Водночас, суд касаційної інстанції вважає неправильним висновки суду апеляційної інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог та стягнення 8600000 грн., оскільки позивач не виконав умови договору в частині перерахування коштів, а не перерахування відповідачу коштів у повному обсязі не може породити заборгованість перед позивачем.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови, неправильно застосувавши норми матеріального права, дійшов невірного висновку про задоволення заявлених вимог в частині стягнення основного боргу, у зв’язку з чим прийнята в частині задоволення позову про

стягнення 8600000 грн. у цій справі постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, в іншій частині залишенню в силі, а рішення суду першої інстанції –залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-11- Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Казенного підприємства "Науково-виробниче об’єднання "Форт" МВС України задовольнити частково.

Постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 11.12.2007 р. у справі № 4/238-05 скасувати в частині задоволення позову про стягнення 8600000 грн., в іншій частині залишити в силі.

Рішення господарського суду Вінницької області від 23.05.2007 р. у справі № 4/238-05 залишити без змін.