Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах 

Верховного Суду України у складі:

головуючого                 Кривенка В.В.,

суддів:                     Гусака М.Б., Маринченка В.Л., 

                            Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., 

                            Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «Богодухівська Птахофабрика» (далі - Товариство) до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції (правонаступником якої є Харківська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Харківській області; далі - ОДПІ), третя особа - Державна податкова адміністрація в Харківській області (правонаступником якої є Головне управління Міністерства доходів і зборів України у Харківській області), про скасування рішення,

У січні 2009 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати незаконними та скасувати рішення ОДПІ від 13 листопада 2008 року № 0005282310 про застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 824 658 грн 75 коп. та від 30 грудня 2008 року № 0006552310 про застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 4827 грн 40 коп., а також зупинити дію цих рішень.

Указало, що за результатами перевірки з питань дотримання порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності патентів і ліцензійвстановлено порушення позивачем приписів: пунктів 2, 13 статті 3 Закону України від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі - Закон № 265/95-ВР (265/95-ВР) ) внаслідок проведення розрахункових операцій без видачі розрахункових документів встановленої форми та внаслідок незабезпечення відповідності готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі, зазначеній у поточному звіті реєстратора розрахункових операцій (далі - РРО), у розмірі 965 грн 48 коп.; пунктів 7.16, 7.19 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 (z0040-05) ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 року за № 40/10320 (z0040-05) ; далі -Положення, НБУ відповідно), внаслідок нездійснення обліку готівкових коштів на повну суму їх надходження у книзі обліку розрахункових операцій (далі - КОРО) за 1 жовтня 2008 року, про що було складено акт від 2 жовтня 2008 року.

На підставі акта перевірки було винесено рішення ОДПІ від 13 листопада 2008 року № 0005282310, яким Товариству визначено суму штрафних санкцій у розмірі 824 658 грн 75 коп. За результатами адміністративного оскарження винесено рішення від 30 грудня 2008 року № 0006552310, яким Товариству визначено суму штрафних санкцій у розмірі 4827 грн 40 коп.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 21 вересня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2012 року, позов задовольнив частково: визнав незаконними та скасував рішення від 13 листопада 2008 року № 0005282310 про застосування штрафних санкцій на суму 824 658 грн 75 коп. та від 30 грудня 2008 року № 0006552310 про застосування штрафних санкцій на суму 4827 грн 40 коп. У задоволенні вимоги про зупинення дії цих рішень відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 4 грудня 2013 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

Не погоджуючись із ухвалою Вищого адміністративного суду України, ОДПІ звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме через неоднакове застосування пунктів 2.6, 7.16, 7.19 Положення (z0040-05) .

На обґрунтування заяви додано копії постанов Вищого адміністративного суду України від 8 квітня 2013 року (справа № К-60174/09), 17 квітня 2013 року (справа № К-26307/10) та ухвалу цього ж суду від 18 вересня 2013 року (справа № К-26734/10), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове правозастосування.

У судових рішеннях, наданих на підтвердження неоднакового правозастосування, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або касових ордерів оприбуткуванням готівки є сукупність таких дій: фіксація повної суми фактичних надходжень готівки у фіскальних звітних чеках РРО або ордерах та відображення на їх підставі готівки у КОРО, касових книгах відповідно.

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що неоприбуткованою вважається сума коштів, яка не підтверджена прибутковими касовими ордерами. При цьому відсутність запису у КОРО за наявності прибуткового касового ордеру не є однозначним підтвердженням факту неоприбуткування готівки.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до пункту 6 статті 33 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-XIV «Про Національний банк України» визначення порядку ведення касових операцій для банків, інших фінансових установ, підприємств і організацій віднесено до повноважень НБУ.

Згідно з пунктом 7.15 Положення (z0040-05) уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно та в повній сумі оприбутковуватися. Порядок оприбуткування готівки в касах, у тому числі і під час розрахунків із застосуванням РРО (розрахункової книги (далі - РК)), визначено в пункті 2.6 цього Положення (z0040-05) .

Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення (z0040-05) , є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів. У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у КОРО на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК) (абзаци другий, третій пункту 2.6 Положення (z0040-05) ).

Статтею 1 Указу Президента України від 12 червня 1995 року № 436/95 (436/95) «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки (далі - Указ № 436/95) установлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються НБУ, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу, зокрема за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, пунктом 2.6 Положення (z0040-05) передбачено два механізми оприбуткування готівки залежно від способу фіксації її надходження в касу: прибуткові касові ордери або фіскальні звітні чеки (РК).

Отже, у разі проведення готівкових розрахунків з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 Положення (z0040-05) оприбуткуванням готівки є сукупність таких дій: фіксація повної суми фактичних надходжень готівки у касових ордерах та відображення на їх підставі готівки у касовій книзі. У випадку проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО оприбуткуванням готівки є відображення повної суми фактичних надходжень готівки у фіскальних звітних чеках РРО (даних РК) та здійснення обліку зазначених готівкових коштів у КОРО.

Невиконання будь-якої з цих дій є порушенням порядку оприбуткування готівки, за яке встановлена відповідальність (абзац третій статті 1 Указу № 436/95 (436/95) ).

Таким чином, для вирішення питання щодо дотримання порядку оприбуткування готівки суди повинні з'ясовувати, яким чином здійснена фіксація повної суми фактичних надходжень готівки (прибуткові касові ордери або фіскальні звітні чеки), а також чи відображено в подальшому такі касові документи у відповідній книзі обліку.

Окрім цього, положення пунктів 7.16, 7.19 Положення (z0040-05) не спростовують зазначеного вище висновку щодо обов'язку підприємства дотримуватися сукупності дій, передбачених пунктом 2.6 Положення (z0040-05) , для належного оприбуткування готівки, оскільки ці норми регламентують дії органів контролю під час здійснення перевірок підприємств, а не визначають порядок оприбуткування готівки.

Верховний Суд України, усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції пункту 2.6 Положення (z0040-05) , вже неодноразово висловив свою правову позицію. Зокрема, у постановах від 26 лютого 2013 року (справи №№ 21-7а13, 21-35а13) в частині, що стосується оприбуткування готівки у разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК він указав, що у разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є сукупність таких дій: фіксація повної суми фактичних надходжень готівки у фіскальних звітних чеках РРО (даних РК) та відображення на їх підставі готівки у КОРО.

Отже, висновок касаційного суду у справі, що розглядається, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, тому ухвала Вищого адміністративного суду України підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий касаційний розгляд.

Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Заяву Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Харківській області задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 4 грудня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.