Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого Колесника П.І.

суддів: Гуля В.С., Карпечкіна П.Ф., Потильчака О.І.,

Черногуза Ф.Ф., Шицького І.Б. та Щотки С.О.,

за участю представників ЗАТ "Державний ощадний банк України" – Торкай Л.М., державного акціонерного спеціалізованого експортно-імпортного банку України "Укрспецімпексбанк" – Левковського А.П. і Хасіна І.Б. та Генеральної прокуратури України – Папенка О.С.,

розглянувши касаційну скаргу ВАТ "Державний ощадний банк України" на постанову Вищого господарського суду України від 11 жовтня 2007 року № 2/433-30/205 у справі за позовом ВАТ "Державний ощадний банк України" до державного акціонерного спеціалізованого експортно-імпортного банку України "Укрспецімпексбанк" про стягнення 36 117 986 грн. 78 коп.,

У листопаді 2002 року ВАТ "Державний ощадний банк України" подало до господарського суду м. Києва позов до державного акціонерного спеціалізованого експортно-імпортного банку України "Укрспецімпексбанк" про стягнення 36 117 986 грн. 78 коп. заборгованості відповідно до умов генеральної угоди про здійснення консорціумного кредитування від 25 жовтня 1999 року. Позовні вимоги мотивовані тим, що у зв’язку з неналежним виконанням боржником своїх зобов’язань за генеральною угодою про консорціумне кредитування від 25 жовтня 1999 року в нього виникла заборгованість перед позивачем. 26 жовтня 2005 року позивач подав заяву про уточнення позовних вимог та просив стягнути з відповідача 28 941 402 грн. 13 коп. (т. 1, а.с. 3-5).

Справа судами розглядалась неодноразово.

Останнім рішенням господарського суду м. Києва від 25 квітня 2007 року у задоволенні позову відмовлено (т. 7, а.с 15-22).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13 червня 2007 року вищевказане рішення суду залишено без змін (т. 7, а.с. 74-85).

Постановою Вищого господарського суду України від 11 жовтня 2007 року № 2/433-30/205 постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 червня 2007 року залишено без змін (т. 7, а.с. 130-134).

Рішення та постанови мотивовані тим, що аналіз змісту генеральної угоди від 25 жовтня 1999 року, додаткової угоди № 40, інших додаткових угод, які не були визнані недійсними, рішень спільної комісії, свідчить про те, що між сторонами склалися відносини з консорціумного кредитування, а не відносини з міжбанківського кредитування. По спірним генеральній угоді та додатковим угодам відповідач не є позичальником. Відповідно у нього відсутній обов’язок щодо повернення позичених третіми особами-позичальниками кредитних коштів та відсутній обов’язок щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами. Позивачем не доведено, що відповідач не належним чином, не у відповідності до вказівок банка-учасника здійснював кредитування позичальників. Тому дії відповідача не могли спричинити збитки позивачу.

Ухвалою Верховного Суду України від 7 лютого 2008 року порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 11 жовтня 2007 року № 2/433-30/205 за касаційною скаргою ВАТ "Державний ощадний банк України", де поставлено питання про скасування цієї постанови, постанови Київського апеляційного господарського суду від 13 червня 2007 року і рішення господарського суду м. Києва від 25 квітня 2007 року та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Посилання зроблені на порушення і неправильне застосування норм матеріального та процесуального права та виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах (т. 7, а.с. 171).

Заслухавши доповідача, представників сторін і Генеральної прокуратури України та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, 25 жовтня 1999 року сторони уклали генеральну угоду про здійснення консорціумного кредитування, відповідно до умов якої організували консорціум з метою акумуляції кредитних ресурсів в національній валюті для здійснення кредитування, зменшення кредитних ризиків, дотримання нормативного показника максимального розміру ризику на одного позичальника.

У відповідності до генеральної угоди про здійснення консорціумного кредитування від 25 жовтня 1999 року банком-координатором визначено Укрспецімпексбанк, на який було покладено функції по веденню переговорів про умови кредитної угоди як з клієнтами-позичальниками, так і з банками-учасниками, вивченню запропонованого до кредитування проекту та пов’язаних з проведенням цих операцій ризиків, розробленню та узгодженню кредитної угоди з клієнтом-позичальником та банками-учасниками консорціуму і інш. (п. 1.3 генеральної угоди).

Відповідно до п.п. 1.6, 1.11, 1.12, 1.13 генеральної угоди банки-учасники консорціуму мають право надавати грошові кошти в обсягах, зумовлених в додаткових угодах до цього договору, Банк-учасник уповноважує банк-координатор представляти інтереси консорціуму при кредитуванні позичальників на підставі відповідних рішень спільної комісії та складати відповідні кредитні угоди від імені банків-учасників консорціуму. Банк-координатор відкриває позичкові рахунки клієнтам-позичальникам, веде бухгалтерський облік. Отримані доходи розподіляються банками-учасниками згідно порядку, викладеному в додаткових угодах. Пунктами 2.8, 5.1 генеральної угоди передбачено, що учасники консорціуму разом приймають заходи для стягнення простроченої заборгованості з клієнтів-позичальників із пропорційним розподілом необхідних витрат (т. 2. а.с. 100-101).

Як свідчать матеріали справи, рішенням Спільної комісії, яке підписано посадовими особами сторін, було визначено розмір кредитної лінії, що надається позичальнику, розмір та термін виплати процентів за користування кредитом, термін кредиту, цільове призначення кредиту.

На підставі рішення Спільної комісії було укладено додаткові угоди №№ 1-3, 7-12, 14-18, 20-31, 34-36, 38, 39.

Суди, відмовляючи у задоволенні позову, зазначили, що генеральною угодою та додатковими угодами до неї не передбачено можливість повернення одному з учасників консорціуму власних коштів іншого учасника консорціуму. Умовами кредитних договорів передбачено повернення відповідачем позивачеві лише тих коштів, які перераховані клієнтами-позичальниками, і при наявності таких доказів у позивача. ВАТ "Державний ощадний банк України" не надано доказів повернення позичальниками коштів відповідачу.

Крім того, аналіз генеральної угоди та додаткової угоди № 40, рішень Спільної комісії свідчить, що між сторонами склалися відносини з консорціумного кредитування, а не відносини з міжбанківського кредитування.

Проте, ці висновки є передчасними та не грунтуються на матеріалах справи.

Так, згідно з ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Судами не було враховано, що при розгляді справи № 10/46 за позовом ВАТ "Державний ощадний банк України" до державного акціонерного спеціалізованого експортно-імпортного банку України "Укрспецімпексбанк" про стягнення 4 532 899 грн. 47 коп. згідно генеральної угоди про здійснення консорціумного кредитування було встановлено, що умови додаткових угод до генеральної угоди, відповідно до яких позивач перераховував відповідачу грошові кошти, а також специфіка розрахунків між сторонами свідчить про те, що сторони приховали відносини по міжбанківському кредитуванню. Фактично сторони по справі вступили в правовідносини по кредитуванню одного банку іншим банком, що регулюються п. п. 29-35 положення Національного банку України "Про кредитування", затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28 вересня 1995 року № 246, і мали на увазі угоди по міжбанківському кредитуванню.

Відповідно до ст. 58 ЦК УРСР, якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.

Окрім того, відповідачем було укладено з позичальниками кредитні договори №№ 39-1.1, 70-1.1, 37-1.1, 23-1.1, 30-1.1, 26-1.1, 16-1.1, 10-1.1, 34-1.1, 8-1.1 та 25-1.1 (т. 6, а.с. 65-76, 85-129).

Судами не було враховано, що ВАТ "Державний ощадний банк України" не є стороною цих договорів і кошти за користування кредитною лінією сплачувались відповідачу. Таким чином, є неспроможним висновок Вищого господарського суду України, що виконання договору може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання.

Судами не дано належної оцінки зазначеним вимогам закону, у зв’язку з чим постановлені по справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи судам слід з’ясувати характер правовідносин, що склались між сторонами, врахувати викладене та вирішити сп ір відповідно до вимог закону.

Враховуючи викладене і керуючись статтями - 111-17-- 111-21 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ВАТ "Державний ощадний банк України" задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 11 жовтня 2007 року № 2/433-30/205, постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 червня 2007 року та рішення господарського суду м. Києва від 25 квітня 2007 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Правова позиція (3-526к08).

Судами не було враховано, що ВАТ "Державний ощадний банк України" не є стороною цих договорів і кошти за користування кредитною лінією сплачувались відповідачу. Таким чином, є неспроможним висновок Вищого господарського суду України, що виконання договору може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання.