Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого Барбари В.П.

суддів: Гуля В.С., Карпечкіна П.Ф., Колесника П.І., Потильчака О.І., Черногуза Ф.Ф. та Шицького І.Б.,

за участю представників Генеральної прокуратури України – Баклан Н.Ю., Статутного територіально-галузевого об’єднання "Південна залізниця" – Селіної О.С., Державної адміністрації залізничного транспорту України "Укрзалізниця" – Шаповаленко А.В. та малого підприємства "Гранд" – Москалюка А.П. і Самсонова С.Р.,

розглянувши касаційну скаргу Статутного територіально-галузевого об’єднання "Південна залізниця" та касаційне подання Генерального прокурора України на постанову Вищого господарського суду України від 13 листопада 2007 року № 42/119 у справі за позовом малого підприємства "Гранд" до Державної адміністрації залізничного транспорту України "Укрзалізниця" і Статутного територіально-галузевого об’єднання "Південна залізниця" про стягнення 10870500 грн.,

У лютому 2007 року мале підприємство "Гранд" подало до господарського суду м. Києва позов до Державної адміністрації залізничного транспорту України "Укрзалізниця" і Статутного територіально-галузевого об’єднання "Південна залізниця" про стягнення 10870500 грн., з яких 8 370 500 грн. збитків за неправомірне використання Укрзалізницею вагонів без дозволу власника – позивача та 2 500 000 грн. моральної шкоди. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є власником 21 цистерни для перевезення світлих нафтопродуктів, які набув за мировою угодою з спільним підприємством ТОВ "Алумекс Груп Лтд". Незважаючи на неодноразові звернення до посадових осіб Укрзалізниці про проведення перереєстрації, ніяких дій з їх сторони не було вчинено. Крім того, вказані цистерни адміністрацією Південної залізниці та посадовими особами станції Кременчук були самовільно відправлені до залізничної станції Придача Південно-східної залізниці МПС Росії. У результаті таких дій власник не міг розпоряджатись належним йому майном і зазнав значних збитків (т.1, а.с. 2-5).

Рішенням господарського суду м. Києва від 19 червня 2007 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідачів на користь позивача 7570500 грн. матеріальної шкоди. В іншій частині позову відмовлено (т. 2, а.с. 123-126).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20 вересня 2007 року вищевказане рішення суду залишено без змін (т. 2, а.с. 171-176).

Постановою Вищого господарського суду України від 13 листопада 2007 року № 42/119 рішення господарського суду м. Києва від 19 червня 2007 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20 вересня 2007 року залишено без змін (т. 2, а.с. 199-203).

Рішення та постанови мотивовані тим, що позивач є власником 21 цистерни для перевезення світлих нафтопродуктів, які набув за мировою угодою з спільним підприємством ТОВ "Алумекс Груп Лтд", що затверджена ухвалою господарського суду м. Києва від 13 червня 2002 року у справі № 25/260. Зазначені цистерни, згідно вжитих заходів по забезпеченню позову у справі 25/260 відповідно до ухвали господарського суду м. Києва від 22 травня 2002 року, знаходились під арештом та передані на зберігання Статутного територіально-галузевого об’єднання "Південна залізниця" на станції Кременчук. Із листопада 2002 року у період дії арешту та заборони на користування майном належні позивачу 21 цистерна за заявкою колишнього власника ТОВ "Кремінь-Еко" були відправлені Статутним територіально-галузевим об’єднанням "Південна залізниця" на залізничну станцію Придача Південно-Східної залізниці Російської Федерації, де цистерни зареєстровані за новими власниками ТОВ "ПТП "Промтехмаш" і ЗАТ "Євротранснафта". Судами встановлено протиправність дій відповідачів, у результаті яких позивач зазнав збитків.

Ухвалою Верховного Суду України від 31 січня 2008 року порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 13 листопада 2007 року № 42/119 за касаційною скаргою Статутного територіально-галузевого об’єднання "Південна залізниця" та касаційним поданням Генерального прокурора України, де поставлено питання про скасування цієї постанови, постанови Київського апеляційного господарського суду від 20 вересня 2007 року і рішення господарського суду м. Києва від 19 червня 2007 року та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Посилання зроблені на порушення і неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність оскарженої постанови рішенням Верховного Суду України та виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах (т. 2, а.с. 283).

Заслухавши доповідача, представників сторін і Генеральної прокуратури України та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга і касаційне подання підлягають задоволенню з таких підстав.

Висновки Вищого господарського суду України зроблені без аналізу та врахування даних, що містяться в матеріалах справи, та вимог закону, а тому всі судові рішення підлягають скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд до суду першої інстанції з таких підстав.

При винесенні рішень суди усіх інстанцій не взяли до уваги, що відповідно до положень ст. 440 ЦК УРСР шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному обсязі, за винятком випадків, передбачених законодавством Союзу РСР.

Таким чином, підставою цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є правопорушення, що включає такі елементи, як шкода, протиправність поведінки, причинний зв’язок між ними, а також вина заподіювача шкоди. Судами не було досліджено питання загальних засад цивільно-правової відповідальності. Зокрема, чи могло мале підприємство "Гранд" користуватись чи розпоряджатись цистернами, коли вони знаходились під арештом, і відповідно, чи були заподіяні позивачу збитки.

У Статутного територіально-галузевого об’єднання "Південна залізниця" на підставі акта опису й арешту майна від 29 травня 2002 року виникли обов’язки зберігача, переданого йому державним виконавцем майна, визначені главою 36 ЦК УРСР (1540-06) .

Відповідно до вимог ст.ст. 55, 58 Закону України "Про виконавче провадження" порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою відповідальність зберігача майна, встановлену законом.

Статтею 419 ЦК України встановлено розмір відповідальності охоронця. Якщо в законі або в договорі не передбачено обов’язку охоронця відшкодувати збитки, завдані втратою, нестачею або пошкодженням майна, охоронець відповідає за втрату і нестачу майна в розмірі вартості втраченого майна або майна, якого не вистачає (дійсної вартості втраченого майна).

Отже, у даному випадку умови та порядок відшкодування майнової шкоди встановлені спеціальним законом, яким є ст. 419 ЦК України.

Також судами не з’ясовано час виникнення правовідносин, їх тривалість. У зв’язку з цим судами не розглянуто питання дії закону в часі, тобто положення якого кодексу слід застосовувати до цих правовідносин – ЦК УРСР (1540-06) чи ЦК України (435-15) .

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 41 ГПК України для роз’яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Суди ж при визначенні вартості залізничних цистерн взяли до уваги економіко-правовий висновок директора Інституту законодавства Верховної Ради України № 22/351-1-1-22 від 26 грудня 2006 року, який не можна оцінювати як висновок судового експерта у розумінні ст. ст. 41, 42 ГПК України.

У зв’язку з цим прийняті по справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді слід врахувати наведене та вирішити спір відповідно до вимог закону.

Враховуючи викладене і керуючись статтями - 111-17-- 111-21 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Статутного територіально-галузевого об’єднання "Південна залізниця" і касаційне подання Генерального прокурора України задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 13 листопада 2007 року № 42/119, постанову Київського апеляційного господарського суду від 20 вересня 2007 року та рішення господарського суду м. Києва від 19 червня 2007 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Правова позиція. (3-360к08)

Судами не було досліджено питання загальних засад цивільно-правової відповідальності. Також судами не з’ясовано час виникнення правовідносин, їх тривалість. У зв’язку з цим судами не розглянуто питання дії закону в часі, тобто положення якого кодексу слід застосовувати до цих правовідносин – ЦК УРСР (1540-06) чи ЦК України (435-15) . Крім того, належними доказами не підтверджено вартість втрачених цистерн.