Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого Колесника П.І.

суддів: Гуля B.C., Карпечкіна П.Ф., Потильчака О.І., Черногуза Ф.Ф., Шицького І.Б. та Щотки C.O.,

за участю представників: виконавчого комітету Донецької міської ради - Заремби C.B. і Устименка В.А. та TOB "Південно-Східна промислова компанія" - Златіна C.B.,

розглянувши касаційну скаргу виконавчого комітету Донецької міської ради на постанову Вищого господарського суду України від 25 жовтня 2007 року N 39/136пд у справі за позовом виконавчого комітету Донецької міської ради до TOB "Південно-Східна промислова компанія" про розірвання укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки від 21 жовтня 2004 року та зобов'язання відповідача звільнити земельну ділянку, В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2007 року виконавчий комітет Донецької міської ради подав до господарського суду Донецької області позов до TOB "Південно-Східна промислова компанія" про розірвання укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки від 21 жовтня 2004 року та зобов'язання відповідача звільнити земельну ділянку загальною площею 980 кв.м, яка розташована за адресою: м. Донецьк, Ворошиловський район, вул. Красноармійська. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач надав відповідачу земельну ділянку в оренду для будівництва адміністративної будівлі. У визначений договором строк відповідач не ввів у експлуатацію об'єкт будівництва. Крім того, земельна ділянка використовується не за призначенням - вирито котлован, в якому утворився смітник будівельних відходів (а.с. 2-4).

Рішенням господарського суду Донецької області від 10 липня 2007 року позов задоволено. Розірвано укладений між сторонами договір оренди земельної ділянки від 21 жовтня 2004 року. Зобов'язано відповідача звільнити земельну ділянку загальною площею 980 кв.м, яка розташована за адресою: м. Донецьк, Ворошиловський район, вул. Красноармійська (а.с. 128-130).

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 9 серпня 2007 року вищевказане рішення суду залишено без змін (а.с. 152-153).

Рішення та постанова мотивовані тим, що відповідач всупереч абз. 1 ч. 2 ст. 25 Закону України "Про оренду землі" (161-14) та п. 4.2.2 договору оренди земельної ділянки від 21 жовтня 2004 року не використовує земельну ділянку за цільовим призначенням.

Постановою Вищого господарського суду України від 25 жовтня 2007 року 39/136пд постанову Донецького апеляційного господарського суду від 9 серпня 2007 року та рішення господарського суду Донецької області від 10 липня 2007 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому зазначено, що до відносин, які виникли між сторонами, перш за все повинні застосовуватись норми, які регулюють право користування чужою земельною ділянкою для забудови, а саме глава 34 ЦК України (435-15) та ст. 102-1 ЗК України (2768-14) . Оскільки право користування чужою земельною ділянкою для забудови припиняється в разі невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд, то при новому розгляді справи слід встановити, коли відповідач отримав від позивача земельну ділянку (а.с. 168-171).

Ухвалою Верховного Суду України від 17 січня 2008 року порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 25 жовтня 2007 року N 39/136пд за касаційною скаргою виконавчого комітету Донецької міської ради, де поставлено питання про скасування цієї постанови та залишення в силі постанови Донецького апеляційного господарського суду від 9 серпня 2007 року і рішення господарського суду Донецької області від 10 липня 2007 року. Посилання зроблені на порушення і неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність оскарженої постанови положенням Конституції України та виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах (т. 2, а.с. 34).

Заслухавши доповідача, представників сторін та перевіривши матеріали справи. Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, на підставі рішення виконавчого комітету Донецької міської ради від 22 вересня 2004 року N 493/17 сторони уклали договір оренди землі (далі - Договір), за яким відповідачу надано в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 980 кв.м, яка розташована за адресою: м. Донецьк, Ворошиловський район, вул. Красноармійська (т. 1, а.с. 10-14).

21 жовтня 2004 року земельну ділянку передано користувачу, про що складено відповідний акт (т. 1, а.с. 124).

п. 4.1 Договору передбачено, що земельна ділянка передається в оренду для будівництва адміністративної будівлі. П. 4.2.2 визначено строк введення об'єкту в експлуатацію - до 1 вересня 2005 року.

9 вересня 2005 року у зв'язку з незакінченням будівництва сторони внесли зміни до Договору, у тому числі визначили новий строк введення об'єкту в експлуатацію - до 30 грудня 2006 року (т. 1, а.с. 8-9).

Аналіз умов Договору свідчить, що між сторонами укладено саме договір оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст. 32 Закону України "Про оренду землі" (161-14) на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених ст. ст. 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України (2768-14) та іншими законами України.

п. 9.4 Договору передбачено розірвання судом договору на вимогу однієї зі сторін у разі невиконання сторонами їх зобов'язань.

Як свідчить акт обстеження від 26 червня 2007 року, складений Державною інспекцією архітектурно-будівельного контролю, будівельні роботи на об'єкті не проводяться, котлован під будівництво залитий водою, існує небезпека обвалення країв котловану, на об'єкті накопичується сміття (т. 1, а.с. 84).

Таким чином, матеріалами справи доведено невиконання відповідачем умов Договору щодо використання землі за цільовим призначенням. У зв'язку з цим суди першої та апеляційної інстанції обґрунтовано задовольнили позов.

Твердження Вищого господарського суду України, що до даних правовідносин повинні застосовуватись норми, які регулюють право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), є безпідставними, оскільки Договір не відповідає вимогам угоди про суперфіцій. Зокрема, Договір є короткостроковим, що суперечить природі суперфіцію. Крім того, умови Договору передбачають обов'язкову згоду орендодавця на передачу іншій особі у володіння чи користування земельної ділянки. У той же час, ч. 2. ст. 413 ЦК України (435-15) такої згоди не встановлено - право користування земельною ділянкою, наданою для забудови, може бути відчужене землекористувачем або передаватися у порядку спадкування. Також Договором не визначено характеристики об'єкту, що повинен бути збудований; хто є його власником та подальшу долю споруди, що є обов'язковим для угоди про суперфіцій.

Із цих же підстав є неспроможним посилання суду касаційної інстанції, що до даних відносин повинен застосовуватись Земельний кодекс України (2768-14) зі змінами, які були внесені Законом України від 27 квітня 2007 року "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу України" (997-16) . Тому підставою для розірвання договору є використання землі не за цільовим призначенням, а не така підстава, як невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд.

Верховний Суд України в силу положень ст. ст. 6, 8 Конституції України (254к/96-ВР) не вважає необхідним направляти справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки це суперечило б положенням ст. 125 Конституції України і ст. ст. 2, 39 Закону України "Про судоустрій України" (3018-14) в частині визначення статусу Верховного Суду України та його завдання забезпечити законність в здійсненні правосуддя і викликало б конституційно недопустиму необхідність скасування законних рішень судів апеляційної та першої інстанцій. У зв'язку з цим наведений в ст. 111-18 ГПК України (1798-12) перелік наслідків розгляду касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України не вважається правовою перешкодою для прийняття зазначеного рішення.

Враховуючи викладене і керуючись статтями 111-17 - 111-21 ГПК України (1798-12) , Судова палата у господарських справах Верховного Суду України ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу виконавчого комітету Донецької міської ради задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 25 жовтня 2007 року N 39/136пд скасувати, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 9 серпня 2007 року та рішення господарського суду Донецької області від 10 липня 2007 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.