460/13833/23 Про визнання неправомірними дій Управління Пенсійного фонду України щодо відмови перерахувати особі пенсію як особі, яка постраждала від наслідків Чорнобильської катастрофи, зобов`язання УПФУ перерахувати особі пенсію як особі, що постраждала від наслідків Чорнобильської катастрофи - 14.05.2024 Прийняття

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII (796-12) , у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з 25.10.2022;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити доплату до пенсії у розмірі однієї мінімальної заробітної плати згідно зі статтею 39 Закону № 796-XII з 25.10.2022.

2. Рівненський окружний адміністративний суд рішенням від 27.06.2023, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.09.2023, у задоволенні позову відмовив.

3. Не погодившись з цими судовими рішеннями, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є пенсіонером, проживає в населеному пункті, який відповідно до переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

5. Позивач не має статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.

6. ОСОБА_1 не звертався до ГУ ПФУ в Рівненській області із заявою про нарахування та виплату йому доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, згідно зі статтею 39 Закону № 796-XII, у розмірі двох мінімальних заробітних плат.

7. Вважаючи протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Рівненській області щодо не нарахування та невиплати доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, згідно зі статтею 39 Закону №796-XII, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

8. Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що право на підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, визначене статтею 39 Закону № 796-XII мають особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, водночас, позивач не є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, у розумінні Закону №796-XII (796-12) , а тому не має права на нарахування та виплату підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 зазначеного Закону. Також, позивач не звертався до відповідача із заявою про нарахування та виплату йому підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-XII та, відповідно, ГУ ПФУ в Рівненській області не відмовляло йому у нарахуванні та виплати зазначеного підвищення.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ НА НЕЇ

9. Підставами касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій скаржник визначає положення пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ), відповідно до яких підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

10. Як на підставу касаційного оскарження скаржник покликається на те, що суди попередніх інстанцій вирішили спір без урахування висновків, сформульованих Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18, в яких Суд дійшов висновку, що положення статті 39 Закону № 796-XII не ставлять у залежність право особи на підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, із наявністю/відсутністю в неї посвідчення, що підтверджує віднесення останньої до осіб, постраждалих від Чорнобильської катастрофи.

11. Позивач посилається на неврахування судами, що зміни, внесені Законом №76-VІІІ (76-19) до Закону № 796-XII (796-12) , шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45, які набрали чинності 01.01.2015, рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 (v006p710-18) визнані такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ (76-19) є неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

12. Скаржник вважає, що право на отримання підвищення до пенсії гарантується непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення відповідно до статті 39 Закону № 796-XII.

13. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу позивача залишити без задоволення.

14. Зазначає, що судами правомірно застосовані положення статті 39 Закону №796-XII, оскільки позивач не є особою, постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи та ОСОБА_1 не звертався до нього із заявою про нарахування і виплату підвищення до пенсії відповідно до вказаної норми Закону №796-XII (796-12) .

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

15. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ), виходить з такого.

16. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон №796-XII (796-12) .

17. Відповідно до частини першої статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що діяла до 01.01.2015) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати (частина друга цієї статті).

18. 01.01.2015 набрав чинності Закон № 76-VIII (76-19) , підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено у Законі № 796-XII (796-12) статті 31, 37, 39, 45.

19. Законом України від 04.02.2016 № 987-VIII "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (987-19) " (далі - Закон № 987-VIII (987-19) ; згідно з розділом II "Прикінцеві положення" Закону № 987-VIII (987-19) він набрав чинності з 01.01.2016) включено до Закону № 796-XII (796-12) статтю 39 такого змісту:

"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження

Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".

20. Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 (v006p710-18) у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності), зокрема, підпункту 7 пункту 4 розділу I Закону № 76-VIII (76-19) визнано таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційним), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ (76-19) . Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ (76-19) як такі, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

21. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17.07.2018 № 6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII (76-19) пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ (796-12) , фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VIII (76-19) у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ (796-12) , щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

У цьому Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII (76-19) , проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІ вказане Рішення не містить.

Конституційний Суду України цим рішенням відновив дію статті 39 Закону №796-XII (у редакції, що діяла до 01.01.2015), яка із 17.07.2018 є чинною.

22. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18 зробила висновок щодо співвідношення норм статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, дія якої відновлена відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 (v006p710-18) ) та статті 39 (у редакції Закону № 987-VIII (987-19) ) з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 (v006p710-18) .

Так, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ (яка була чинною до 01.01.2015) і ця редакція за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII (987-19) , і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII. Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону № 796-ХІІ до внесення змін Законом № 76-VIII (76-19) спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01.01.2016 статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 987-VIII (987-19) . І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та статті 6 КАС України) у частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.

23. 06.12.2016 був прийнятий Закон № 1774-VIII (1774-19) , що набрав чинності 01.01.2017.

Пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 19.12.2019 № 410-IX (410-20) ).

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017 (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 15.05.2018 № 2415-VIII (2415-19) ).

Згідно з пунктом 9 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VIII (1774-19) до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

24. Як свідчить зміст Закону № 1774-VIII (1774-19) , ним була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій, та внесені такі зміни до низки законів України, зокрема, але не виключно, в Земельний кодекс України (2768-14) , Кодекс України про адміністративні правопорушення (80731-10) , Кримінальний процесуальний кодекс України (4651-17) , Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" (2232-12) , Закон України "Про підвищення престижності шахтарської праці" (345-17) , Закон України "Про Державний земельний кадастр" (3613-17) , Закон України "Про судовий збір" (3674-17) , Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (5492-17) , Закон України "Про судоустрій і статус суддів".

25. Відповідно до наведених вище положень Закону № 1774-VIII (1774-19) законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат як розрахункову величину мінімальну заробітну плату; по-друге, чітко передбачив, що для визначення таких виплат застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року.

26. Законом № 1774-VIII (1774-19) зміни такого змісту в статтю 39 Закону № 796-ХІІ (в редакції, яка діяла до 01.01.2015) внесені не були, оскільки цю статтю в зазначеній редакції на дату прийняття Закону № 1774-VIII (1774-19) було виключено Законом № 76-VIII (76-19) [що було визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 (v006p710-18) ].

27. За загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти (їхні окремі приписи) мають пряму дію в часі, тобто регулюють (1) відносини, що виникли після набрання ними чинності, а також (2) відносини, які виникли до набрання ними чинності та продовжують існувати на час набрання чинності. У другому випадку такі акти (приписи) поширюються на ці відносини з моменту набрання чинності, а не з моменту виникнення відповідних відносин (акти (приписи), які поширюють дію на момент виникнення відносин, що мав місце до набрання ними чинності, мають зворотну дію). В окремих випадках орган правотворчості вказівкою у перехідних положеннях "нового" нормативно-правового акта може зберегти праворегулятивний вплив скасованого (зміненого) нормативно-правового акта (відповідних його приписів) на певні суспільні відносини, які продовжують тривати після набрання чинності "новим" актом (переживаюча / ультраактивна дія).

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 04.04.2024 у справі №240/19227/21, від 08.09.2021 у справі № 9901/315/20, від 03.11.2021 у справі №9901/378/20.

28. Конституційний Суд України в Рішенні від 03.10.1997 № 4/зп визначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

29. З урахуванням дії темпоральних правил (принцип дії закону в часі) у разі колізії нормативних актів одного рівня юридичної ієрархії (суперечність один одному двох або більше чинних нормативних актів, прийнятих стосовно одного й того самого питання) застосовується акт, виданий пізніше, як у разі, коли про скасування попереднього акта (його приписів) прямо зазначено в новому нормативному акті, так і у разі, коли таких застережень немає.

30. Відтак з набранням чинності Законом № 1774-VIII (1774-19) мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, зокрема, для обрахунку підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яке у таких осіб виникло на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01.01.2015). Закон № 1774-VIII (1774-19) прийнятий у часі пізніше від Закону № 796-ХІІ (796-12) , а тому повинна застосовуватися визначена ним розрахункова величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб.

31. Такий висновок не суперечить положенням статті 71 Закону № 796-ХІІ, згідно з якими дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону, оскільки положення пункту 3 розділу ІІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 1774-VІІІ (1774-19) визначають нову розрахункову величину, яка підлягає застосуванню під час реалізації положень, зокрема статті 39 Закону № 796-ХІІ, тобто правовий наслідок призупинення дії правової норми при цьому не настає.

32. Конституційний Суд України неодноразово викладав правову позицію щодо розуміння положень частини третьої статті 22 Конституції України, згідно з якою при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності. Зокрема, у пункті 5.2 Рішення від 22.09.2005 № 5-рп/2005 Конституційний Суд України вказав на те, що скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними ознаками поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

33. Колегія суддів враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 04.04.2024 у справі №240/19227/21, що суб`єктивне право на нарахування та виплату підвищення до пенсії на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ не належить до основних. Вказане підвищення є доплатою до призначеної пенсії, право на яку залежить від проживання у зоні радіоактивного забруднення.

Норма пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VIIІ (1774-19) (в частині інших виплат, щодо яких не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина) поширюється на підвищення (доплату) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а відтак розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, яка діяла до 01.01.2015) встановлюється із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати.

34. Разом з тим, як установлено судовими інстанціями, позивач не є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до Закону № 796-XII (796-12) , позивач не довів суду, що він є непрацюючим пенсіонером та отримував підвищення відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ до виключення Законом №76-VІІІ (76-19) положень статті 39 Закону № 796-ХІІ.

35. Також, колегія суддів враховує встановлені судами обставини, що позивач не звертався до відповідача із проханням нарахувати та виплатити підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ, матеріали справи не містять доказів відмови відповідача у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії, передбаченого положеннями статті 39 Закону № 1774-VIIІ, тому, Верховний Суд дійшов висновку про передчасність звернення позивача до суду з цим позовом.

36. Ураховуючи зазначене, колегія суддів не може погодитись із доводами позивача про наявність у нього права на щомісячне підвищення до пенсії як непрацюючого пенсіонера, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року.

37. Колегія суддів не приймає посилання скаржника на необхідність застосування у цій справі висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18 з огляду на різні фактичні обставини у цих справах та враховує, що у справі, на висновки якої покликається скаржник у цій справі, на відміну від цієї справи, чітко встановлено, що спір виник стосовно особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, що підтверджувалось відповідним посвідченням, зазначена особа отримувала пенсію по інвалідності і вказаній особі було припинено виплату підвищення згідно із статтею 39 Закону № 796-ХІІ з підстав виключення Законом №76-VІІІ (76-19) положень статті 39 Закону № 796-ХІІ, які у подальшому були визнані Конституційним Судом України неконституційними.

38. Підсумовуючи наведене, Верховний Суд вважає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення цього позову.

39. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.