Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого Колесника П.І.

суддів: Гуля В.С., Карпечкіна П.Ф., Потильчака О.І., Черногуза Ф.Ф. і Щотки С.О.,

за участю представників комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" – Гранацької Л.В. та підприємства "Український центр духовної культури" товариства "Знання України" – Здоренка С.М.,

розглянувши касаційну скаргу комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" на постанову Вищого господарського суду України від 1 листопада 2007 року № 43/39 у справі за позовом підприємства "Український центр духовної культури" товариства "Знання України" до комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (треті особи – Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Управління державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва) про визнання інвестиційного договору № 3 від 20 лютого 1998 року дійсним та виконаним у повному обсязі і за зустрічним позовом про розірвання договору, виселення з будинку та передачу будинку до комунальної власності територіальної громади м. Києва,

У січні 2007 року підприємство "Український центр духовної культури" товариства "Знання України" (далі – Підприємство "Знання України") подало до господарського суду м. Києва позов до комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (треті особи – Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Управління державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва) про визнання інвестиційного договору № 3 від 20 лютого 1998 року (далі – Договір) дійсним та виконаним у повному обсязі. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач належним чином виконав всі умови Договору, оскільки проект реконструкції нежитлового будинку по вул. Софіївській, 10-А у м. Києві був розроблений, погоджений із відповідачем і затверджений архітектурно-містобудівною радою при головному архітекторі м. Києва та отриманий позитивний висновок комплексної державної експертизи. При цьому позивач послався на ч. 1 ст. 188 ГК України, ч. 1 ст. 321, ч. 1 ст. 651 ЦК України (т. 1, а.с. 3-5).

Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" подало зустрічний позов до Підприємства "Знання України" про розірвання Договору, виселення з будинку та передачу будинку до комунальної власності територіальної громади м. Києва. Зустрічний позов мотивовано посиланням на те, що Підприємство "Знання України" не виконало п. 2.2.13 Договору, відповідно до якого при невиконанні обов’язків, передбачених цим Договором щодо термінів реконструкції, інвестор зобов’язується в місячний строк по закінченню термінів, передбачених п.п. 2.2.5, 2.2.6 повернути будинок до міської комунальної власності. Так, відповідно до ст. 615 ЦК України у разі порушення однією стороною зобов’язання інша сторона має право відмовитись від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом (т. 1, а.с. 62-64).

Рішенням господарського суду м. Києва від 23 травня 2007 року позов задоволено. Визнано інвестиційний договір № 3 від 20 лютого 1991 року дійсним та таким, що виконаний у повному обсязі. У задоволенні зустрічного позову відмовлено (т. 1, а.с. 233-239).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 4 липня 2007 року вищезазначене рішення залишено без змін (т. 2, а.с. 23-29).

Постановою Вищого господарського суду України від 1 листопада 2007 року № 43/39 постанову Київського апеляційного господарського суду від 4 липня 2007 року залишено без змін (т. 2, а.с. 54-57).

Задовольняючи позов, суди виходили з того, що відповідно до Розпорядження № 1736 від 17 серпня 2001 року КМДА терміни розробки та затвердження проектно-кошторисної документації та отримання в управлінні Держархбудконтролю дозволу на виконання будівельних робіт з реконструкції будинків було продовжено до 1 березня 2002 року. Відповідачем не доведено невиконання позивачем пунктів 2.2.5 та 2.2.6 Договору та не обґрунтовано належним чином, чому датою завершення реконструкції є саме вересень 2004 року. Посилаючись на ст. 188 ГК України, ст. 321, ч. 1 ст. 651 ЦК України, суд зазначив, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором; сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором; зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом; право власності є непорушним.

Відмовляючи в зустрічному позові, суди вказали, що у ст. 20 Закону України "Про інвестиційну діяльність" визначено, що при недодержанні договірних зобов'язань суб’єкти інвестиційної діяльності несуть майнову та іншу відповідальність, передбачену законодавством України і укладеними договорами. Сплата штрафів і неустойок за порушення умов договорів, а також відшкодування завданих збитків не звільняють винну сторону від виконання зобов’язань, якщо інше не передбачено законом або договором. Щодо вимоги про передачу будинку до комунальної власності територіальної громади м. Києва суд зазначив, що вимога є необґрунтованою, оскільки це порушує право власності Підприємства "Знання України" на будинок, який належить останньому на підставі Свідоцтва про право власності на нежитловий будинок від 20 квітня 1998 року (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Ухвалою Верховного Суду України від 27 грудня 2007 року порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 1 листопада 2007 року № 43/39 за касаційною скаргою комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація", де поставлено питання про скасування цієї постанови та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Посилання зроблені на порушення і неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність оскарженої постанови рішенням Верховного Суду України та виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону у аналогічних справах.

Заслухавши доповідача, представників сторін та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновки Вищого господарського суду України зроблені без аналізу та врахування даних, що містяться в матеріалах справи, та вимог закону, а тому всі судові рішення підлягають скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд до суду першої інстанції з таких підстав.

Ч. 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Ч. 2 цієї ж статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів.

У даній справі позов подано про визнання інвестиційного договору № 3 від 20 лютого 1998 року дійсним та виконаним у повному обсязі.

Судами не було встановлено, чи є даний спосіб захисту права належним у розумінні ст. 16 ЦК України.

Як встановлено судами, на підставі п. 1 розпорядження Київської міської державної адміністрації за № 155 (ra0155017-98) від 30 січня 1998 року Підприємство "Знання України" (позивач) було залучено до реконструкції нежитлового будинку № 10-А по вул. Софіївській з передачею йому у власність будинку загальною площею 894, 6 кв.м. із дорученням розробити і затвердити у встановленому порядку проектно-кошторисну документацію в термін до 1 липня 1998 року, отримати в Держархбудконтролі дозвіл на початок реконструкції зазначеного будинку з 1 липня 1998 року та завершити її згідно з термінами, передбаченими проектом організації будівництва. На виконання зазначеного розпорядження 20 лютого 1998 року між позивачем, відповідачем та Головним управлінням житлового господарства та майна міста Київської міської державної адміністрації був укладений інвестиційний договір № 3 (т. 1, а.с. 13-16).

Відповідно до розпоряджень Київської міської адміністрації № 1959 (ra1959017-98) від 23 вересня 1998 року та № 1736 (ra1736017-01) від 17 серпня 2001 року терміни розробки та затвердження проектно-кошторисної документації та отримання в управлінні Держархбудконтролю дозволу на виконання будівельних робіт з реконструкції будинку було продовжено до 1 березня 2002 року (т. 1, а.с. 25-28).

Задовольняючи позов та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суди виходили з того, що Підприємство "Знання України" вчинило необхідні дії щодо виконання інвестиційного договору.

У той же час, суди не взяли до уваги та не дали оцінки доводам комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" про те, що Підприємством "Знання України" не виконано зобов’язання, передбачені п.п 2.2.5 та 2.2.6 Договору. Зокрема, у термін до 1 березня 2002 року не розроблено, не погоджено з комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" та не затверджено у встановленому порядку проектно-кошторисну документацію і не отримано в Держархбудконтролі дозвіл на початок реконструкції будинку. Крім того, на момент подачі позову до суду будинок не було прийнято в експлуатацію, хоча п. 6.1 встановлено, що Договір діє до моменту введення будинку в експлуатацію на підставі акта приймальної комісії.

Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

У відповідності з ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Крім того, предметом Договору є досягнення соціального ефекту та спрямування інвестицій на реконструкцію і відновлення нежитлового будинку № 10-А на вул. Софіївській.

Згідно з висновками судової будівельно-технічної експертизи № 961/962 від 1 березня 2007 року відповідачем проведені ремонтно-будівельні роботи (т. 1, а.с. 48-57).

Суди не встановили, чи виконаний обсяг робіт є реконструкцією чи ремонтно-будівельними роботами.

Судами не дано належної оцінки зазначеним вимогам закону, у зв’язку з чим постановлені по справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід встановити, чи є даний спосіб захисту права належним у розумінні ст. 16 ЦК України. Також необхідно уважно дослідити інвестиційний договір № 3 від 20 лю того 1998 року. Зокрема, предмет даного договору, права та обов’язки сторін, а також питання щодо виконання договірних зобов’язань.

З урахуванням отриманих даних належить прийняти правильне рішення щодо позовних вимог підприємства "Український центр духовної культури" товариства "Знання України" та комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація".

Враховуючи викладене і керуючись статтями - 111-17-- 111-21 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 1 листопада 2007 року № 43/39, постанову Київського апеляційного господарського суду від 4 липня 2007 року та рішення господарського суду м. Києва від 23 травня 2007 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Правова позиція. (3-4692к07)

Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

У відповідності з ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Судами не дано належної оцінки зазначеним вимогам закону, у зв’язку з чим постановлені по справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.