826/2066/18 Про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, згідно з якими платнику податків збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств, а також збільшено суму податку на доходи фізичних осіб - 14.05.2024 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у місті Києві на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2018 (головуючий суддя - Парінов А.Б., судді - Губська О.А., Василенко Я.М.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ямас-Буд" до Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ямас-Буд" (далі - Товариство, позивач, платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у місті Києві (далі - Управління, відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Управління від 18.10.2017 №1848140302, №0008351401, №0008371401, №0008341401, №0008361401, від 29.01.2018 №0203140302.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач послався на те, що суми витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з ТОВ "Укрвентпром", ТОВ "ІВК Універсалторгбуд", ТОВ "Берегобуд". Зазначив, що господарські операції із вказаними контрагентами позивача фактично відбулися, спричинили зміну активів та зобов`язань Товариства, висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки базуються лише на припущеннях, не підтверджуються об`єктивними даними і не можуть слугувати підставою для висновків про нереальність господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами, відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування.

Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 24.07.2018 у задоволенні позову відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з підстав непідтвердження господарських операцій між позивачем та зазначеними вище контрагентами.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 06.12.2018 скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 18.10.2017 №1848140302, №0008351401, №0008371401, №0008341401, №0008361401, від 29.01.2018 №0203140302.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що платником правомірно сформовані витрати та податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими операціями із наведеними вище контрагентами позивача, оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків та сприяли отриманню доходу, а відтак зазначені податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню. Також, суд виходив з того, що в силу положень підпункту "б" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України не вважаються додатковим благом платника податку доходи, одержані у формі та розмірах, що підлягають включенню роботодавцем до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, а також кошти, вартість послуг, проживання, проїзду, харчування, спортивного одягу, аксесуарів, взуття та інвентарю, колясок для інвалідів, у тому числі які призначені для участі інвалідів в фізкультурно-реабілітаційних та спортивних заходах, лікарських та медико-відновлюваних засобів та інших доходів, наданих (виплачених) платнику податку - учаснику спортивних (крім професійного спорту), фізкультурно-оздоровчих заходів, заходів з фізкультурно-оздоровчої діяльності та фізкультурно-спортивної реабілітації, що фінансуються з бюджету та/або бюджетними організаціями, іншими неприбутковими організаціями, внесеними до Реєстру неприбуткових організацій та установ на дату надання таких коштів.

Управління, не погодившись з рішеннями суду апеляційної інстанцій, звернулось до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків судів фактичним обставинам у даній справі. Стверджує про непідтвердження господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами з підстав неможливості підтвердження таких взаємовідносин з огляду на відсутність деяких первинних документів в підтвердження таких господарських операцій, наявності негативної податкової інформації щодо зазначених контрагентів позивача, відсутності у контрагентів позивача належної кількості трудових ресурсів, основних засобів, матеріальних активів, наявності кримінальних проваджень відносно контрагентів позивача за фактами фіктивного підприємництва.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 27.12.2018 відкрив касаційне провадження за скаргою відповідача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції, просить залишити його без змін, а касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 13.05.2024 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 14.05.2024.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання податкового, валютного законодавства, своєчасності сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 20.10.2014 по 30.06.2017, за результатами якої складено акт від 25.09.2017 №393/26-15-14-01-02/39447551 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог

пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) , у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), пункту 9.1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV (996-14) , у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), пункту 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (z0168-95) (далі - Положення №88), пунктів 5, 6, 7 підпункту 9.4 пункту 9, пункту 10, пункту 11, Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318 (z0027-00) , (далі - П(С)БО №16), пунктів 5, 7 "Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Доходи", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290 (z0860-99) (далі - П(С)БО №15), у результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 3266140,00 грн, у тому числі: за 2016 рік у сумі 1876363,00 грн, за півріччя 2017 року у сумі 1349777,00 грн, завищення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування у сумі 2071823,00 грн, у тому числі: за І півріччя 2017 року у сумі 2071823,00 грн;

пунктів 198.1, 198.3, 198.5, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 ПК України, пункту 9.1 статті 9 Закону №996-XIV, пункту 1.2 статті 1, пункту 2.4 статті 2 Положення №88, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 2811149,00 грн, у тому числі: за червень 2016 року у сумі 84986,00 грн, за липень 2016 року у сумі 250014,00 грн, за грудень 2016 року у сумі 411021,00 грн, за січень 2017 року у сумі 29806,00 грн, за квітень 2017 року у сумі 81342,00 грн, за червень 2017 року у сумі 1953980,00 грн, завищено від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (ряд. 21 Декларації) за червень 2017 року на суму 1269879,00 грн;

підпункту "е" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, пункту 164.5 статті 164, пункту 167.1 статті 167, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, пункту 171.2 "а" статті 171, підпункту "є" 14.1.54 пункту 14.1 статті 14, підпункту 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України, внаслідок чого встановлено заниження сум податку на доходи фізичних осіб за період який перевірявся на суму 60433,80 грн;

підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, підпункту 168.4.4 пункту 168.4 статті 168 ПК України, у результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності утримання та своєчасності перерахування військового збору до бюджету в періоді, що перевірявся, на загальну суму 5036,15 грн.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 18.10.2017:

№0008351401, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 4032675,00 грн, у тому числі за основним платежем в сумі 3226140,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 806535,00 грн;

№1849140302, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 8136,70 грн, у тому числі за основним платежем в сумі 5036,15 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 3100,55 грн;

№0008371401, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 3513936,00 грн, у тому числі за основним платежем в сумі 2811149,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 702787,00 грн;

№0008341401, яким позивачу визначено завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в сумі 2071,00 грн;

№1848140302, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 97640,40 грн, у тому числі за основним платежем в сумі 60433,80 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 37206,60 грн;

№0008361401, яким позивачу визначено завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в сумі 1269879,00 грн.

За наслідками адміністративного оскарження прийнятих рішень, ДФС України залишила без змін податкові повідомлення-рішення Управління від 18.10.217 №1848140302, №0008351401, №0008371401, №0008361401 та частково скасувала податкове повідомлення-рішення Управління від 18.10.2017 №1849140302 в частині основного платежу з військового збору у сумі 906,50 грн, штрафних санкцій у розмірі 679,88 грн.

За наслідками прийнятого ДФС України рішення, Управління прийняло податкове повідомлення-рішення від 29.01.2018 №0203140302, яким позивачу визначила суму грошових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб в сумі 6550,32 грн, у тому числі за основним платежем в сумі 4129,65 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 2420,67 грн.

Висновки про порушення позивачем вимог податкового законодавства грунтувалися на тому, що платником включено до складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість суми за господарськими операціями із зазначеними вище контрагентами позивача, які на думку контролюючого органу не носять реального характеру з підстав наявності негативної податкової інформації відносно контрагентів позивача, наявності недоліків у первинних документів, відсутності деяких первинних документів, відсутності належної кількості трудових ресурсів, основних засобів, матеріальних активів у контрагентів позивача для здійснення такої господарської діяльності.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України (2755-17) , який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до положень підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу. Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Таким чином, платник податку на прибуток підприємстві з метою визначення об`єкта оподаткування - прибутку визначає фінансовий результат до оподаткування (прибутку або збитку) шляхом коригування (збільшення або зменшення), використовуючи дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. При цьому показники обліку доходів, витрат доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат доходів та фінансового результату у фінансовій звітності підприємства визначаються відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку або Міжнародних стандартів фінансової звітності.

Частиною другою статті 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, який затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Згідно з пунктом 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290 (z0860-99) (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).

Відповідно до пунктів 5-7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318 (z0027-00) (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Підпунктом "а" пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон №996-ХІV (996-14) .

Відповідно до статті 1 цього Закону господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак, підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV (996-14) є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас, інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин шостої, сьомої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Отже, вирок щодо посадової особи контрагента, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правомірності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

Як було встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами у даній справі, позивач мав господарські взаємовідносини з: ТОВ "Укрвентпром", ТОВ "ІВК Універсалторгбуд", ТОВ "Берегобуд" на підставі договорів субпідряду від 16.05.2016 №1-05, від 25.07.2016 №1-07, від 26.09.2016 №1-09, від 17.10.2016 №2/10/247, від 21.10.2016 №21/10, від 01.12.2016 №1/12, від 01.12.2016 №2/12, предметом яких є виконання будівельних робіт.

На підтвердження зазначених господарських взаємовідносин позивачем надано до суду акти приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в, довідки про виконання будівельних робіт та витрат за формою КБ-3, банківські виписки підприємства, звіт про фінансові результати за 2016 рік.

Судом апеляційної інстанції також установлено, що надані первинні документи відповідають вимогам Закону №996-ХІV (996-14) та у повному обсязі відображають і підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Також, судом апеляційної інстанції було встановлено, що придбані будівельні роботи, товарно-матеріальні цінності у подальшому були використані позивачем у власній господарській діяльності.

Крім того, матеріали справи містять висновок судово-економічної експертизи № 1-21/082018-сее по кримінальному провадженню № 32018100040000001, призначеної постановою старшого слідчого СУ ФР ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві від 13.07.2018, за висновками якої висновки акту Управління від 25.09.2017 №393/26-15-14-01-02/39447551 "Про результати документальної планової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання податкового, валютного законодавства, своєчасності сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 20.10.2014 по 30.06.2017, експертом документально не підтверджуються.

Колегія суддів не може погодитися з твердженням відповідача про нереальність господарських операцій позивача із зазначеними контрагентами з підстав неналежного відображення таких операцій у податковому обліку контрагентами позивача та суб`єктами господарювання, з якими мали відносини контрагенти позивача, оскільки, як зазначалось раніше, платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Якщо контрагент позивача в подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування витрат та податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні на підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Суд не приймає до уваги посилання податкового органу на окремі недоліки в оформленні первинних документів платника податків, оскільки формальні недоліки в первинних документах повинні оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - змісту робіт, послуг, використаних матеріалів, робіт, тощо. При цьому, сама собою наявність, або відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю, мали місце.

Приймаючи до уваги встановлення судом апеляційної інстанції використання позивачем у власній господарській діяльності придбані будівельні роботи, руху активів, колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність доказів використання придбаних робіт у господарській діяльності та неправомірність формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про не підтвердження господарських операцій досліджено суом апеляційної інстанції та надано їм відповідну оцінку.

Колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність у контрагента позивача необхідної кількості трудових ресурсів, основних засобів, матеріальних активів, оскільки таким твердженням відповідача судами надано оцінку, з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Колегія суддів також дійшла висновку про неспроможність доводів скаржника про неврахування судами наявності кримінальних проваджень відносно посадових осіб контрагентів позивача, оскільки в матеріалах справи відсутні вироки за кримінальними провадженнями, на які покликався скаржник у доводах касаційної скарги. Судом апеляційної інстанції не встановлено наявність у зазначених кримінальних провадженнях встановлених фактичних обставин по взаємовідносинам позивача із зазначеними контрагентами, не встановлено надання суду доказів в підтвердження установлення в межах вказаних кримінальних проваджень нереальності зазначених вище господарських операцій, фіктивності зазначених контрагентів, обізнаності позивача з неправомірними діями контрагентів тощо, не встановлено і наявність доказів в підтвердження правових наслідків дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, в питанні, чи мали місце протиправні дії (бездіяльність) позивача та чи вчинені вони позивачем.

Приймаючи до уваги встановлення судом апеляційної інстанції використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг), руху активів, колегія суддів не погоджується з посиланням скаржника на відсутність доказів використання товару (робіт, послуг) у господарській діяльності та неправомірність формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про не підтвердження господарських операцій досліджено судом апеляційної інстанції та надано їм відповідну оцінку.

Також, судом апеляційної інстанції було встановлено, що гідно з даними акту перевірки на підставі рахунку ДНЗ "Теофопільський ПАПЛ" та договору від 20.04.2016 № 50, Товариством були сплачені кошти у сумі 275310,00 грн. за проживання у гуртожитку ДНЗ "Теофопільський ПАПЛ" фізичних осіб, які не є працівниками Товариства. За висновками відповідача, фізичними особами отримано дохід як додаткове благо у вигляді отриманих послуг щодо безкоштовного проживання у гуртожитку, який включається до складу загального оподатковуваного доходу такої фізичної особи із застосуванням норм пункту 164.5 статті 164 ПК України.

Зокрема, в акті перевірки зазначено, що податок на доходи фізичних осіб та військовий збір Товариством не утримувався та до бюджету не перераховувався.

Підпункт "а" 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України прямо зазначає, що базою оподаткування податком з доходів фізичних осіб є дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді: вартості використання житла, інших об`єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах.

У підпункту "е" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України визначено, що базою оподаткування податком з доходів фізичних осіб є дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді: вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку, крім сум, зазначених у підпункті 165.1.53 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу.

Разом з цим, у підпункту "б" 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПКУ вказано, що додатково до винятків, передбачених підпунктом "а" цього підпункту, не вважаються додатковим благом платника податку доходи, одержані у Формі та розмірах, шо підлягають включенню роботодавцем до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, а також кошти, вартість послуг, проживання, проїзду, харчування, спортивного одягу, аксесуарів, взуття та інвентарю, колясок для інвалідів, у тому числі які призначені для участі інвалідів в фізкультурно-реабілітаційних та спортивних заходах, лікарських та медико - відновлювальних засобів та інших доходів, наданих (виплачених) платнику податку - учаснику спортивних (крім професійного спорту), фізкультурно-оздоровчих заходів, заходів з фізкультурно- оздоровчої діяльності та фізкультурно-спортивної реабілітації, що фінансуються з бюджету та/або бюджетними організаціями, іншими неприбутковими організаціями, внесеними до Реєстру неприбуткових організацій та установ на дату надання таких коштів.

Матеріалами справи підтверджується та знайшло своє відображення у акті перевірки, що позивач включив зазначені витрати до собівартості виконаних робіт, з огляду на що суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що відповідач не мав жодних підстав розцінювати вартість безоплатного наданого фізичним особам житла як додаткове благо, яке оподатковується податком з доходів фізичних осіб та з якого повинен справлятися військовий збір, а також виключати суму вартості проживання цих фізичних осіб у гуртожитку з витрат, що вплинули на формування податку на прибуток.

Ураховуючи встановлені фактичні обставини у даній справі, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідач у доводах касаційної скарги не спростовує висновків суду апеляційної інстанції щодо правомірності відображення у податковому обліку витрат та податкового кредиту сум податку на додану вартість за господарськими операціями з наведеними вище контрагентами. Контролюючий орган у касаційній скарзі не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентом, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.