РІШЕННЯ
Іменем України
10 травня 2024 року
м. Київ
справа №990/67/24
адміністративне провадження № П/990/67/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Білак М.В., Губської О.А., Мацедонської В.Е., Соколова В.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії
УСТАНОВИВ:
Зміст позовних вимог та предмет спору
12 березня 2024 року до Верховного Суду надійшла позовна заява ОСОБА_1, у якій він просить:
- визнати протиправним і скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) від 04 березня 2024 року №83/ас-24;
- зобов`язати ВККС допустити ОСОБА_1 до проходження кваліфікаційного оцінювання та участі у конкурсі на зайняття 550 вакантних посад суддів апеляційних судів, оголошеному рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року №94/зп-23 "Про оголошення конкурсу на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів" (зі змінами).
Аргументи позивача
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідно до Указу Президента України від 06 жовтня 2021 року №503/2021 (503/2021)
його призначено на посаду судді Миколаївського окружного адміністративного суду. 24 грудня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до ВККС із заявою про допуск до участі в конкурсі на зайняття вакантної посади судді апеляційного адміністративного суду, оголошеному рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року №94/зп-23 "Про оголошення конкурсу на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів", однак ВККС оскаржуваним рішенням не допустила позивача до проходження кваліфікаційного оцінювання та участі в цьому конкурсі, мотивувавши свої висновки тим, що ОСОБА_1 не відповідає вимогам пункту 1 частини першої статті 28 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №1402-VIII (1402-19)
), оскільки не має п`ятирічного стажу роботи на посаді судді станом на день подання документів.
Позивач вважає такі висновки Комісії хибними та зазначає, що з огляду на положення абзацу четвертого пункту 34 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII (1402-19)
, а також висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 30 травня, 24 жовтня 2019 року у справах №9901/805/18, 9901/2/19, від 17 вересня 2020 року у справі №9901/302/19 та від 18 листопада 2021 року у справі №9901/15/21, при обчисленні стажу роботи на посаді судді підлягають застосуванню норми законодавства, які були чинними на день призначення (обрання) відповідного судді. Це означає, що при обчисленні стажу позивача, який дає право на призначення на посаду судді апеляційного суду, має застосовуватись частина друга статті 137 Закону №1402-VIII, положеннями якої у редакції, чинній на час призначення позивача на посаду судді Миколаївського окружного адміністративного суду, було визначено, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді. Тому, враховуючи, що за статтею 127 Конституції України та статтею 69 згаданого Закону на посаду судді може бути призначений громадянин України, який, зокрема, має стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п`ять років, позивач вважає, що його стаж на посаді судді на день звернення до відповідача із заявою про участь у згаданому конкурсі, становив більше п`яти років, а отже, він відповідав вимогам пункту 1 частини першої статті 28 Закону №1402-VIII. Із цих міркувань оспорюване рішення Комісії є протиправним та підлягає скасуванню.
Аргументи відповідача
У відзиві відповідач просить відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 . Зазначає, що за змістом частини першої статті 28 Закону №1402-VIII під відповідним стажем роботи розуміється саме професійна діяльність на певних посадах, зазначена у пунктах 1-3 частини першої цієї статті, зокрема, професійна діяльність на посаді судді. Відповідно до частини першої статті 52 зазначеного Закону суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України (254к/96-ВР)
та цього Закону призначений суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі. Тобто, стаж на посаді судді починає свій обрахунок з моменту заняття посади судді. Відповідач стверджує, що Закон висуває до кандидата на посаду судді, зокрема, судді апеляційного суду, кваліфікаційну вимогу щодо мінімального стажу професійної діяльності у сфері права, обчислену у конкретному часовому вимірі. Цей період часу становить строк, обчислений в роках, зі спливом якого Закон пов`язує виконання кваліфікаційної вимоги і до якого застосовуються загальні правила обчислення строків.
Посилання позивача на положення частини другої статті 137 Закону №1402-VIII відповідач вважає помилковими. На його переконання, ця норма, зважаючи на її розміщення у розділі IX "Забезпечення суддів" Закону №1402-VIII (1402-19)
, регулює правовідносини, які виникають при вирішенні питань забезпечення суддів, а саме, обчислення суддівської винагороди та реалізації права на відставку, водночас для цілей конкурсу не застосовується. Із цього приводу представник Комісії зауважує, що за іншого тлумачення указаних норм суддя місцевого суду вже у перший день призначення матиме стаж роботи на посаді судді, достатній для судді апеляційного суду, що, на переконання ВККС, по-перше, не відповідає меті встановлення мінімального стажу роботи на посаді, а по-друге, суперечить змісту пункту 4 частини першої статті 28 Закону щодо застосування до сукупного стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) пункту 1 частини першої цієї ж статті, оскільки виключає ситуацію, коли в судді стаж роботи на посаді судді є меншим ніж п`ять років.
Крім цього, відповідач вважає помилковими посилання позивача на правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду в справах №9901/805/18, №9901/2/19, №9901/302/19 та №9901/15/21, оскільки правовідносини в них були зумовлені реалізацією суддею права на відставку та, відповідно, не стосуються предмета заявленого позивачем позову.
Мотиви, наведені у відповіді на відзив
У відповіді на відзив позивач зазначив, що твердження відповідача не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, не відповідають принципу єдиного статусу всіх суддів України, принципу рівності усіх перед законом, оскільки запроваджують різницю між суддями, повністю спростовуються аргументами позовної заяви. Пославшись на положення частини другої статті 19 Конституції України, за якими органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також сформульовані Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) висновки щодо правомірних сподівань, юридичної визначеності, критерію якості закону, позивач наполягає на потребі застосування у межах спірних правовідносин положень частини другої статті 137 Закону №1402-VIII. Наголошує на відсутності в названому Законі будь-яких застережень про те, що норми статті 137 застосовуються лише для обчислення суддівської винагороди та реалізації права на відставку, водночас зауважує, що ця стаття є єдиною, яка встановлює порядок та складові стажу роботи на посаді суді, а отже визначені нею правила застосовуються в усіх без винятку випадках, які стосуються питань обчислення стажу судді, зокрема й щодо вимог на посаду судді апеляційного суду. Із цих міркувань позивач переконаний, що має право на зарахування до стажу роботи на посаді судді, що дає право брати участь у доборі кандидатів на посаду судді в апеляційному суді, додатково п`яти років стажу професійної діяльності у сфері права. При цьому, вважає, що розміщення статті 137 в розділі ІХ "Забезпечення суддів" Закону №1402-VIII (1402-19)
відповідає вимогам законодавчої техніки і жодним чином не обмежує застосування її норм при обрахунку суддівського стажу для інших потреб, тому він мав правомірні сподівання, що відповідач при розгляді питання про допуск до участі в згаданому конкурсі застосує положення зазначеної статті. Наостанок, позивач указав на дискримінаційний характер оспорюваного рішення, оскільки, на його думку, воно визначає відмінне від установленого частиною другою статті 52 Закону №1402-VIII регулювання єдиного статусу судді, що свідчить про неоднаковість у підході Комісії до питання статусу суддів, а отже, про неоднакове ставлення до суддів попри те, що їх наділено єдиним юридичним статусом, зокрема у можливостях кар`єрного зростання.
Рух справи, клопотання учасників справи та процесуальні дії у справі
12 березня 2024 року до Верховного Суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 .
Позивач просив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2024 року відкрито провадження у справі за цією позовною заявою. Вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження колегією у складі п`яти суддів без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами. Сторонам надано строк для надання відзиву, відповіді на відзив та заперечень проти відповіді на відзив з доказами, на яких ґрунтуються аргументи сторін, а також для надання заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. У встановлений строк сторони таких заперечень не висловили.
Установлені судом обставини справи
Відповідно до Указу Президента України від 06 жовтня 2021 року №503/2021 "Про призначення суддів" (503/2021)
ОСОБА_1 призначено на посаду судді Миколаївського окружного адміністративного суду.
14 вересня 2023 року Комісія прийняла рішення №94/зп-23 "Про оголошення конкурсу на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів" (далі - Рішення №94/зп-23), яким вирішено:
1. Оголосити конкурс на зайняття 532 вакантних посад суддів в апеляційних судах згідно з додатком 1: в апеляційних судах із розгляду цивільних і кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення - 410; в апеляційних судах із розгляду господарських справ - 56; в апеляційних судах із розгляду адміністративних справ - 66.
2. Затвердити умови проведення конкурсу на зайняття 532 вакантних посад суддів в апеляційних судах згідно з додатком 2.
3. Затвердити оголошення про проведення конкурсу на зайняття 532 вакантних посад суддів в апеляційних судах згідно з додатком 3.
4. Розмістити оголошення про проведення конкурсу на зайняття 532 вакантних посад суддів в апеляційних судах на офіційному вебсайті Комісії, вебпорталі судової влади та опублікувати відповідне оголошення в газеті "Голос України".
5. Питання допуску до участі у конкурсі на зайняття 532 вакантних посад суддів в апеляційних судах вирішити Вищою кваліфікаційною комісією суддів України у складі колегій.
6. Формування рейтингу та питання рекомендування для призначення кандидатів суддями розглянути Вищою кваліфікаційною комісією суддів України у пленарному складі.
Згідно із затвердженими на виконання пункту 2 цього рішення ВККС Умовами проведення конкурсу на зайняття 532 вакантних посад суддів в апеляційних судах (додаток 2 до Рішення №94/зп-23) до участі в першій стадії конкурсу допускаються особи, які: 1) у порядку та строки, визначені оголошенням, подали всі необхідні документи; 2) на день подання документів відповідають встановленим статтями 28 та 69 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" вимогам до кандидата на посаду судді апеляційного суду.
24 грудня 2023 року позивач звернувся до ВККС із заявою, у якій просив допустити його до участі в конкурсі на зайняття вакантної посади судді апеляційного адміністративного суду, оголошеному рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року як особу, яка відповідає вимогам пункту 1 частини першої статті 28 Закону №1402-VIII, а також провести стосовно нього кваліфікаційне оцінювання для підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді. За результатами конкурсу просив рекомендувати його для призначення на вакантну посаду судді апеляційного адміністративного суду.
Рішенням Комісії від 04 березня 2024 року №83/ас-24 позивача не допущено до проходження кваліфікаційного оцінювання та участі в конкурсі на зайняття 550 вакантних посад суддів апеляційних судів, оголошеному рішенням ВККС від 14 вересня 2023 року №94/зп-23 (зі змінами).
Свої висновки Комісія мотивувала тим, що позивача було призначено на посаду судді Миколаївського окружного адміністративного суду відповідно до Указу Президента України від 06 жовтня 2021 року №503/2021 (503/2021)
, отже, він не має передбаченого пунктом 1 частини першої статті 28 Закону №1402-VIII п`ятирічного стажу роботи на посаді судді станом на день подання ним документів.
ВККС зазначила, що положення частини другої статті 137 Закону №1402-VIII для цілей конкурсу не застосовується, оскільки регулює правовідносини, які виникають при вирішенні питань забезпечення суддів, а саме обчислення суддівської винагороди та реалізації права на відставку. За змістом пункту 4 частини першої статті 28 Закону №1402-VIII під відповідним стажем роботи розуміється саме професійна діяльність, зазначена в пунктах 1- 3 частини першої цієї статті, тобто професійна діяльність на посаді судді. За іншого тлумачення зазначених норм суддя місцевого суду навіть у перший день призначення вже матиме стаж роботи на посаді судді, достатній для судді апеляційного суду, що, на переконання Комісії, по-перше, не відповідає меті встановлення мінімального стажу роботи на посаді, а по-друге, суперечить змісту пункту 4 частини першої статті 28 Закону №1402-VIII щодо застосування до сукупного стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) пункту 1 частини першої цієї ж статті, оскільки виключає ситуацію, коли в судді стаж роботи на посаді судді є меншим ніж п`ять років.
Комісія також дослідила періоди наукової діяльності позивача та дійшла висновку, що сукупний стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) ОСОБА_1 відповідно до вимог, визначених пунктами 1- 2 частини першої статті 28 Закону №1402-VIII, становить менше семи років.
Як підсумок, ВККС констатувала відсутність у позивача відповідного стажу роботи, що є підставою для відмови в допуску до проходження кваліфікаційного оцінювання та участі в конкурсі.
Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.
Джерела права та акти їхнього застосування
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За правилами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин першої-четвертої та сьомої статті 79 Закону №1402-VIII (у редакції, чинній на час ухвалення рішення про призначення конкурсу та подання позивачем заяви) конкурс на зайняття вакантної посади судді проводиться відповідно до цього Закону та положення про проведення конкурсу.
Положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді затверджується ВККС.
Для проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді ВККС ухвалює рішення про його оголошення, розміщує відповідну інформацію на своєму офіційному веб-сайті і веб-порталі судової влади та публікує її у визначених нею друкованих засобах масової інформації не пізніш як за місяць до дня проведення конкурсу.
Загальний порядок подання заяви для участі у конкурсі та умови його проведення визначаються ВККС.
Заяви для участі у конкурсі на зайняття вакантної посади судді подаються до ВККС у встановлений Комісією строк.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону №1402-VIII (у редакції, чинній на час звернення позивача із заявою) суддею апеляційного суду може бути особа, яка відповідає вимогам до кандидатів на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя в апеляційному суді, а також відповідає одній із таких вимог:
1) має стаж роботи на посаді судді не менше п`яти років;
2) має науковий ступінь у сфері права та стаж наукової роботи у сфері права щонайменше сім років;
3) має досвід професійної діяльності адвоката, в тому числі щодо здійснення представництва в суді та/або захисту від кримінального обвинувачення щонайменше сім років;
4) має сукупний стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) відповідно до вимог, визначених пунктами 1-3 цієї частини, щонайменше сім років.
Згідно зі статтею 52 цього Закону суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України (254к/96-ВР)
та цього Закону призначений суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.
Судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судоустрою чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді.
Згідно із частиною першою статті 69 Закону №1402-VIII на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п`яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п`ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою відповідно до рівня, визначеного Національною комісією зі стандартів державної мови.
Пунктом 34 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII (1402-19)
судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
30 грудня 2023 року набрав чинності Закон України від 09 грудня 2023 року №3511-IX "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри" (далі - Закон №3511-IX), яким внесено зміни, зокрема, до Закону №1402-VIII (1402-19)
.
Відповідно до пункту 57 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII (1402-19)
(у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) ВККС завершує конкурс на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів, оголошений рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року №94/зп-23, за правилами, які діють після набрання чинності Законом №3511-IX.
Статтею 79-3 Закону №1402-VIII у названій редакції визначено особливості проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, зокрема, апеляційного суду. За правилами частин другої, третьої цієї статті у конкурсі на зайняття вакантної посади судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду може брати участь особа, яка відповідає вимогам до кандидата на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією, а також відповідає одній із вимог, визначених частиною першою статті 28 (для апеляційного суду).
З метою допуску до проходження кваліфікаційного оцінювання для участі у конкурсі на зайняття вакантної посади судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду або судді Верховного Суду кандидат на посаду судді подає до ВККС:
1) письмову заяву про участь у конкурсі та про проведення кваліфікаційного оцінювання;
2) документи, визначені пунктами 2-13 частини першої статті 72 цього Закону;
3) документи, що підтверджують дотримання однієї з вимог, визначених частиною першою статті 28, частиною першою чи другою статті 33, частиною першою статті 38 цього Закону відповідно.
Відповідно до частини четвертої цієї ж статті Закону №1402-VIII (1402-19)
Комісія на підставі поданих документів встановлює відповідність особи вимогам до кандидата на посаду судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду або судді Верховного Суду та формує його досьє. Відповідність особи критеріям компетентності, доброчесності та професійної етики встановлюється Комісією під час проведення її кваліфікаційного оцінювання як кандидата на посаду судді;
Згідно із частинами третьою та п`ятою статті 101 Закону №1402-VIII (у редакції, чинній на час ухвалення оспорюваного рішення) рішення колегії ВККС ухвалюється більшістю голосів.
Рішення Комісії, палат та колегій Комісії викладаються у письмовій формі. У рішенні зазначаються дата і місце ухвалення рішення, склад Комісії (палати, колегії), питання, що розглядалося, мотиви ухваленого рішення, результати поіменного голосування членів Комісії. Рішення підписується головуючим і членами Комісії (палати, колегії), які брали участь у його ухваленні.
Оцінка доводів учасників справи та висновки Верховного Суду
Ключове питання, яке постало перед судом у цій справі та лежить в основі виникнення спірних правовідносин стосується законності висновку Комісії про відсутність у позивача передбаченого пунктом 1 частини першої статті 28 Закону №1402-VIII п`ятирічного стажу роботи на посаді судді станом на день подання ним документів, на якому ґрунтується оскаржуване рішення про відмову позивачеві в допуску до проходження кваліфікаційного оцінювання та участі у відповідному конкурсі.
Вирішення цього питання потребує з`ясування та надання оцінки застосовності до спірних правовідносин частини другої статті 137 Закону №1402-VIII, якою передбачено, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді. Тобто, чи мав відповідач, оцінюючи відповідність позивача вимогам пункту 1 частини першої статті 28 Закону №1402-VIII, застосувати частину другу статті 137 Закону №1402-VIII та обчислити стаж його роботи на посаді судді, який має становити не менше п`яти років, урахувавши п`ятирічний стаж професійної діяльності у сфері права, вимога щодо якого була встановлена законом і надавала позивачеві право на призначення на посаду судді місцевого суду.
Доводи позивача загалом зводяться до того, що визначені цією правовою нормою правила обчислення стажу роботи на посаді судді застосовуються в усіх без винятку випадках, які стосуються питань стажу судді, зокрема й при оцінці відповідності кандидата на посаду судді апеляційного суду вимогам щодо професійної діяльності, при цьому, юридичних підстав для незастосування цієї норми немає, оскільки жодних застережень про це Закон №1402-VIII (1402-19)
не містить.
Відповідач, навпаки, наполягає на тому, що положення частини другої статті 137 Закону №1402-VIII для цілей конкурсу не застосовується, оскільки регулюють правовідносини, які виникають при вирішенні питань забезпечення суддів. Зауважує, що за наведеного позивачем тлумачення суддя місцевого суду вже у перший день призначення матиме стаж роботи на посаді судді, достатній для призначення на посаду судді апеляційного суду.
Перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені сторонами аргументи, колегія суддів вважає помилковими мотиви позивача про наявність підстав для зарахування до його суддівського стажу п`ятирічного стажу професійної діяльності у сфері права на підставі частини другої статті 137 Закону №1402-VIII, при цьому керується таким.
Перше, на що варто звернути увагу, положення частини першої статті 28 Закону №1402-VIII є спеціальними у питанні визначення видів та необхідного досвіду професійної діяльності як однієї з кваліфікаційних вимог до особи, яка може бути суддею апеляційного суду.
Колегія суддів вважає цілком слушним посилання відповідача а оспорюваному рішенні та відзиві на позовну заяву на те, що стаття 137 розміщена у розділі IX "Забезпечення суддів" Закону №1402-VIII (1402-19)
.
Нормативний зміст всіх без винятку правових норм, які містяться в згаданому розділі поряд зі статтею 137 свідчить про те, що ними врегульовано саме питання забезпечення суддів - суддівської винагороди (стаття 135), відпустки (стаття 136), забезпечення житлових умов судді (стаття 138), забезпеченні потреб судді, пов`язаних з його діяльністю (стаття 139), державного захисту суддів та членів їхніх сімей (стаття 140), соціального страхування судді (стаття 141). Тобто, зазначені положення є застосовними до правовідносин, які виникають з питань забезпечення суддів і є спеціальними у їх межах.
Відповідно, мотивація позивача про те, що згідно з наказом Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року №176-к йому встановлено з 14 грудня 2021 року щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 20 відсотків посадового окладу, як такому, що на 14 грудня 2021 року має стаж роботи більше 5 років, не заслуговує на увагу в світлі спірних правовідносин, адже стосується саме питання забезпечення судді.
Застосовність цих норм до інших сфер, які охоплюються Законом №1402-VIII (1402-19)
, зокрема, до визначених статтею 28 вимог, на думку колегії суддів, є випрвданою у випадку, якщо (1) це прямо передбачено відповідною нормою і вона відсилає до правил, визначених статтею зазначеного розділу Закону.
Як приклад, можна навести положення частини першої статті 116 Закону №1402-VIII (міститься у розділі VII "Звільнення судді з посади та припинення його повноважень"), за якою суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
Іншим таким випадком (2) є наявність у самій нормі застереження про сферу її застосування. Таку ситуацію ілюструє стаття 69 Закону №1402-VIII, де загалом визначено вимоги до кандидата на посаду судді. Серед іншого у цій статті конкретизовано, що саме вважається для цілей цього Закону вищою юридичною освітою, стажем професійної діяльності у сфері права, науковим ступенем та стажем наукової роботи.
Наявність у згаданій нормі застереження "для цілей цього Закону" означає, що значення, в якому вжито ці поняття, стосуються сфери застосування всього Закону, зокрема й статті 28.
Разом із цим, положення статті 137 Закону №1402-VIII, на яку посилається позивач, таких застережень не містить.
Наостанок, це може бути зумовлено (3) потребою подолання колізії або нормативної невизначеності. У цьому контексті варто наголосити, що це не стосується розглядуваної ситуації, адже за рівнем визначеності правило, сформульоване у пункті 1 частини першої статті 28 Закону №1402-VIII щодо потреби наявності стажу роботи на посаді судді не менше п`яти років є чітким і не має бланкетного характеру, тобто не потребує застосування правил, визначених іншими правовими нормами і, відповідно, не містить відсилки до них. Із цих міркувань колегія суддів відхиляє посилання позивача на недотримання у цьому випадку вимог юридичної визначеності та критерію якості закону.
На користь такого висновку свідчить зокрема те, що у разі застосування до вимоги, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 28 Закону №1402-VIII правил частини другої статті 137 цього ж Закону, як на тому наполягає позивач, виникає логічна помилка, на якій обґрунтовано зауважив відповідач, а саме, суддя місцевого суду вже у перший день призначення матиме стаж роботи на посаді судді, достатній для судді апеляційного суду.
З огляду на наведене, колегія суддів критично оцінює посилання позивача на те, що визначені частиною другою статті 137 Закону №1402-VIII правила застосовуються в усіх без винятку випадках, які стосуються питань обчислення стажу судді.
Другий, не менш важливий аспект розглядуваного питання, стосується сутності встановленої пунктом 1 частини першої статті 28 Закону №1402-VIII вимоги, її легітимної мети.
Визначення Законом кваліфікаційних вимог до суддів переслідує мету формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів. Водночас, переслідуючи таку мету, Закон допускає диференціацію кваліфікаційних вимог, що ставляться до суддів, зокрема, різних інстанцій. Як убачається зі змісту частини першої статті 69 та частини першої статті 28 Закону №1402-VIII, для судді апеляційного суду встановлено вимогу наявності більш тривалого стажу з-поміж конкретно визначених видів професійної діяльності, порівняно з вимогами, встановленими до кандидата на посаду судді. Безсумнівно, така диференціація не є свавільною і її нормативне закріплення переслідує легітимну мету наповнення судів вищих інстанцій більш досвідченими кадрами. Такі правила є зрозумілими, логічними і раціональними.
Водночас зарахування у межах конкурсу на посаду судді апеляційного суду до встановленого пунктом 1 частини першої статті 28 Закону №1402-VIII необхідного (щонайменше) п`ятирічного стажу роботи на посаді судді п`ятирічного стажу професійної діяльності у сфері права на підставі статей 137, 69 цього Закону поза зв`язком з вимогами до досвіду професійної діяльності, визначеними пунктами 1-4 частини першої вказаної статті 28 Закону №1402-VIII, саме собою не тільки не переслідує жодної легітимної мети, а й нівелює саму сутність установлених цією нормою вимог до судді апеляційного суду.
Таке правозастосування не лише зумовлює можливість виникнення ситуації про яку йшлося вище, коли суддя місцевого суду, оминаючи вимоги Закону, у перший день призначення матиме стаж роботи на посаді судді, достатній для судді апеляційного суду, а й ставить його в нерівне становище, надаючи нічим не виправдані переваги, порівняно з особою, яка у буквальному сенсі відповідає одній з вимог, визначених пунктами 1- 4 частини першої статті 28 Закону №1402-VIII і має законні сподівання, що ці вимоги буде застосовано.
Таким чином, позивач, будучи призначеним на посаду судді Миколаївського окружного адміністративного суду відповідно до Указу Президента України від 06 жовтня 2021 року, не міг мати законних сподівань на те, що його стаж роботи на посаді судді є достатнім для участі у конкурсі на зайняття 532 вакантних посад суддів в апеляційних судах, оголошеному рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року №94/зп-23.
Колегія суддів також ураховує, що Комісія дослідила періоди наукової діяльності позивача та дійшла висновку, що сукупний стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) ОСОБА_1 відповідно до вимог, визначених пунктами 1- 2 частини першої статті 28 Закону №1402-VIII, становить менше семи років.
За правилами пункту 4 частини першої статті 28 Закону №1402-VIII суддею апеляційного суду може бути особа, яка відповідає вимогам до кандидатів на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя в апеляційному суді, а також має сукупний стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) відповідно до вимог, визначених пунктами 1- 3 цієї частини, щонайменше сім років.
Відповідно до пункту 4 частини шостої статті 69 Закону №1402-VIII стажем наукової роботи є стаж професійної діяльності у сфері права на посадах наукових (науково-педагогічних) працівників у вищому навчальному закладі (університеті, академії чи інституті, крім вищих військових навчальних закладів) чи науковій установі України або аналогічному вищому навчальному закладі чи науковій установі іноземної держави.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено Комісією, ОСОБА_1 на підставі рішення Атестаційної колегії від 03 квітня 2014 року отримав диплом кандидата наук. З 01 вересня 2014 року його призначено на посаду доцента кафедри спеціальних юридичних дисциплін Національного університету водного господарства та природокористування з навчальним навантаженням 0,25 ставки за сумісництвом та 13 травня 2016 року звільнено. З 06 вересня 2016 року позивача призначено на посаду доцента кафедри спеціальних юридичних дисциплін Національного університету водного господарства та природокористування з навчальним навантаженням 0,25 ставки за сумісництвом та 30 червня 2017 року звільнено.
Отже, станом на час подання заяви, ОСОБА_1 не мав щонайменше семирічного стажу наукової діяльності, водночас його сукупний стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) відповідно до вимог, визначених пунктами 1- 2 частини першої статті 28 Закону №1402-VIII, так само становить менше семи років.
Як підсумок, ВККС цілком обґрунтовано констатувала відсутність у позивача відповідного стажу роботи, що є підставою для відмови в допуску до проходження кваліфікаційного оцінювання та участі в конкурсі.
Колегія суддів вважає помилковими доводи позивача, який вбачає прояви дискримінації та порушення принципу єдності статусу суддів у наведених відповідачем в оскаржуваному рішенні висновках стосовно того, що у позивача не могло виникнути права на участь в конкурсі на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів в день призначення на посаду судді місцевого суду.
За змістом частини другої статті 52 Закону №1402-VIII судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судоустрою чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді.
У пункті 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 2020 року (v013p710-20)
у справі № 13-р/2020 роз`яснено, що судді системи судоустрою і судді Конституційного Суду України виконують свої обов`язки на професійній основі, мають однаковий юридичний статус, основу якого становлять спільні елементи, незалежно від місця суду в системі судоустрою чи від адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді. Однаковість юридичного статусу усіх суддів обумовлена, зокрема, наявністю єдиного порядку набуття статусу судді, сукупністю прав та обов`язків судді, єдністю юридичних гарантій, які надають суддям можливість бути неупередженими, об`єктивними, безсторонніми та незалежними. Із набуттям статусу судді пов`язане й набуття передбачених Конституцією та законами України гарантій незалежності.
Отже, принцип єдності статусу суддів є загальноправовим статусним принципом правового статусу суддів.
Єдність статусу суддів судів усіх рівнів та юрисдикцій визначається правовою природою займаної посади. Суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України (254к/96-ВР)
та Закону призначений чи обраний суддею, займає штатну суддівську посаду в одному із судів України і здійснює правосуддя на професійній основі (частина перша статті 52 Закону № 1402-VIII), та тим, що більшість питань, що стосуються їх статусу, вирішуються однаково, одним правовим приписом незалежно від належності судді до тієї чи іншої підсистеми.
Значимість статусу суддів створює передумови для внесення такої основоположної характеристики статусу, як єдність, у нормативно-правові акти найвищого рівня, оскільки законодавець, ухвалюючи певні нормативно-правові акти чи окремі норми стосовно регулювання правового положення суддів, розраховує на правосуддя у цілому, незалежно від того, в якій підсистемі чи у якій інстанції працює суддя.
Єдність правового статусу судді у широкому розумінні становить їх правосуб`єктність, тобто права, обов`язки, гарантії, спільні цілі діяльності, спільне правове поле діяльності.
Отже, встановлення Законом різних вимог до стажу для суддів судів різних інстанцій, не порушує принципу єдності статусу суддів, оскільки не впливає на елементи цього статусу, наявність єдиного порядку набуття статусу судді, сукупність прав та обов`язків судді, єдність юридичних гарантій, які надають суддям можливість бути неупередженими, об`єктивними, безсторонніми та незалежними.
Крім цього, відповідаючи на аргумент позивача про дискримінаційний характер оскаржуваного рішення, колегія суддів зазначає, що відповідно до частин першої та другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
За практикою Європейського суду з прав людини дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (див. рішення у справі "Вілліс проти Сполученого Королівства", заява № 36042/97). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (див. рішення від 21 лютого 1997 року у справі "Ван Раалте проти Нідерландів") (пункти 48-49 рішення від 07 листопада 2013 року у справі "Пічкур проти України", заява № 10441/06).
Аналогічний підхід у своїх рішеннях застосовує й Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У протилежному випадку встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004 (v014p710-04)
).
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України від 06 вересня 2012 року№5207-VI "Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні" прямою дискримінацією є ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі.
Ураховуючи викладене, колегія суддів повторює, що визначення у законі для судді апеляційного суду вимоги щодо потреби наявності більш тривалого стажу з-поміж конкретно визначених видів професійної діяльності, порівняно з вимогами, встановленими до кандидата на посаду судді першої інстанції не є свавільним і її нормативне закріплення переслідує легітимну мету наповнення судів вищих інстанцій більш досвідченими кадрами, що може вважатися виправданою, обґрунтованою та справедливою підставою різниці при вирішенні зазначеного питання.
Судова колегія відхиляє посилання позивача на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 30 травня, 24 жовтня 2019 року у справах №9901/805/18, №9901/2/19, від 17 вересня 2020 року у справі №9901/302/19 та від 18 листопада 2021 року у справі №9901/15/21, оскільки правовідносини в цих справах були зумовлені реалізацією суддею права на відставку та, відповідно, не стосуються предмета позову в справі, яка розглядається, іншими словами, є нерелевантними.
Беручи до уваги викладене, колегія суддів вважає правильним висновок Комісії про відсутність у позивача передбаченого пунктом 1 частини першої статті 28 Закону №1402-VIII п`ятирічного стажу роботи на посаді судді станом на день подання ним документів. Системний аналіз наведених вище положень пункту 1 частини першої статті 28, частини першої статті 69 та частини другої статті 137 Закону №1402-VIII дає підстави стверджувати, що в розглядуваній ситуації відповідач має рацію у питанні застосування правових норм при визначенні відповідності особи, яка виявила бажання взяти участь у відповідному конкурсі, вимогам, що ставляться до стажу професійної діяльності кандидата на посаду судді апеляційного суду.
Оскаржуване рішення Комісія ухвалила на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд не має підстав констатувати невідповідність цього рішення вимогам, передбаченим частиною другою статті 2 КАС України. Доводи і аргументи позивача законності висновків Комісії не спростовують.
Таким чином, ураховуючи межі заявлених позовних вимог, спираючись на системний аналіз наведених положень законодавства та наявних у справі матеріалів, колегія суддів дійшов висновку про необґрунтованість заявленого адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.
Колегія суддів вважає, що суд надав відповідь на всі доводи сторін, які можуть вплинути на правильність вирішення цього публічно-правового спору.
Судові витрати
Відповідно до статті 139 КАС України підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 2, 22, 241- 243, 246, 250, 255, 262, 266, 295 КАС України, Верховний Суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його підписання.
___________________
___________________
___________________
___________________
___________________
А.Г. Загороднюк
М.В. Білак
О.А. Губська О.А.
В.Е. Мацедонська,
В.М. Соколов
Судді Верховного Судуу