ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
30.11.2004 Справа N 23/210-03-6858
Розглянувши касаційну скаргу Спеціалізованої Державної
податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в
Одеській області за участю представників Спеціалізованої Державної
податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в
Одеській області - Тізул В.В., Нікішева О.В., Лепетюка О.В. на
постанову Вищого господарського суду України від 7 липня 2004 року
у справі N 23/210-03-6858 за позовом Товариства з обмеженою
відповідальністю "Одеський лікеро-горілчаний завод" до
Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з
великими платниками податків у м. Одесі, Управління Державного
казначейства у Одеській області
про стягнення бюджетної заборгованості у сумі 100000 грн.,
В С Т А Н О В И Л А:
У вересні 2003 року ТОВ "Одеський лікеро-горілчаний завод"
звернулося до суду з позовом до Спеціалізованої Державної
податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у
м. Одесі, Управління Державного казначейства у Одеській області
про стягнення 100000 грн. бюджетної заборгованості відповідно до
податкової декларації з податку на додану вартість за лютий
2003 року.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що в результаті
господарської діяльності у позивача у листопаді 2002 року різниця
між загальною сумою податкових зобов'язань і податковим кредитом
мала від'ємне значення в сумі 4162217 грн. відповідно до
податкової декларації по податку на додану вартість за листопад і
згідно з пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
підлягає відшкодуванню протягом
місяця, наступного після подачі декларації.
Уточнивши позовні вимоги, позивач просив стягнути з
Державного бюджету України в особі Управління Державного
казначейства у Одеській області на свою користь бюджетну
заборгованість по податку на додану вартість по уточненій
податковій декларації з податку на додану вартість за листопад
2002 року на суму 100000 грн.
Рішенням господарського суду Одеської області від 29 жовтня
2003 року позов задоволено.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
27 січня 2004 року вищезазначене рішення суду першої інстанції
залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 7 липня
2004 року рішення господарського суду Одеської області від
29 жовтня 2003 року та постанову Одеського апеляційного
господарського суду від 27 січня 2004 року залишено без змін.
В основу постанови Вищого господарського суду України
покладено висновки про те, що, оскільки за результатами листопада
2002 року сума податку на додану вартість має від'ємне значення у
розмірі 100000 грн., то відповідно до ст. 7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
суд дійшов правильного
висновку щодо відшкодування даної суми позивачу.
Ухвалою Верховного Суду України від 28 жовтня 2004 року
порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого
господарського суду України від 7 липня 2004 року.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
сторін, дослідивши доводи касаційної скарги та заперечення і
перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що
скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами не взято до уваги те, що відповідно до п. 1.8 ст. 1
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
,
бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику
податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у
випадках, визначених цим Законом.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, за
податковою накладною від 25 вересня 2002 року ТОВ "Одеський
лікеро-горілчаний завод" було придбано у ТОВ "Ширяєвський
Коопзаготпромторг" обладнання на суму 1360022 грн., яка
відображена позивачем в уточненій декларації за листопад 2002 року
в рядку 8 (коригування на основі попередніх періодів), що призвело
до виникнення суми від'ємного значення по ПДВ за вказаний період.
Як зазначено у виписці з банку АБ "Південний" про рух коштів за
листопад 2002 року, позивачем не проводилося оплати вартості
вказаного обладнання, тобто сума ПДВ продавцем при покупці товару
позивачем не сплачена, як і вартість товару.
Задовольняючи позов, суди не звернули уваги на те, що сума
ПДВ продавцеві при придбанні товару позивачем не сплачена, як і
вартість товару, отже, не було факту надмірної сплати податку, а
тому не існувало бюджетної заборгованості перед позивачем.
За змістом Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
право на відшкодування
виникає лише при фактичній надмірній сплаті ПДВ, а не з самого
факту існування зобов'язання по сплаті ПДВ в ціні товару, який
платником не оплачений.
До такого висновку слід прийти, застосувавши аналогію закону
та виходячи з системного аналізу Закону, зокрема, абзацу 3 п. 4.8
ст. 4, де передбачено, що векселі отримані, але не оплачені
платником податку, або видані, але не оплачені платником податку,
не змінюють сум податкових зобов'язань або податкового кредиту
такого платника податку, незалежно від видів операцій, по яких
такі векселі використовуються.
Такий висновок узгоджується з визначенням "платник податку",
яке дане у п. 1.3 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, за яким, зокрема, це особа, яка згідно з цим
Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету
податку, що сплачується покупцем. Оскільки в даному випадку
продавцем податок з позивача не утриманий, то у останнього
відсутнє право вимагати бюджетного відшкодування.
Порушення вимог матеріального права, допущені судом при
розгляді справи, є підставою для скасування постановлених судових
рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої
інстанції.
При новому розгляді суду слід врахувати наведене і вирішити
спір відповідно до вимог закону.
Керуючись ст. ст. 111-17, 111-19 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова палата
П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу Спеціалізованої Державної податкової
інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі
задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 7 липня
2004 року, постанову Одеського апеляційного господарського суду
від 27 січня 2004 року та рішення господарського суду Одеської
області від 29 жовтня 2003 року у спразі N 23/210-03-6858
скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої
інстанції.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.