СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
16.11.2004
(Витяг)
У жовтні 2003 р. у господарський суд Одеської області з
позовом до ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Торі" (далі - ТОВ
"Торі") звернулося ТОВ фірма "Афілія" (далі - ТОВ "Афілія") з
проханням про розірвання договору оренди від 12 листопада 1999 р.
та спонукання відповідача звільнити орендоване приміщення. Позивач
мотивував заявлені вимоги фактом прострочення з боку ТОВ "Торі"
внесення орендної плати більше ніж впродовж трьох місяців з дня
закінчення строку платежу за договором оренди від 12 листопада
1999 р., укладеним між ТОВ "Торі" та українсько-болгарським СП у
вигляді ТОВ "Д.К.Ф. Лімітед" (далі - Підприємство), що відповідно
до п. 3 ст. 269 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
1963 р. є підставою для
дострокового розірвання договору оренди. Позивач також вказував,
що власником об'єкта оренди за зазначеним договором він став на
підставі договору купівлі-продажу, укладеним 11 липня 2002 р. з
фізичними особами Я. О., Я. С., Р. Ці фізичні особи придбали
спірний об'єкт у Підприємства, яке первинно було його наймодавцем
для ТОВ "Торі". Згідно зі ст. 268 ЦК 1963 р. при переході права
власності на здане в найом майно від наймодавця до іншої особи
договір найму зберігає чинність для нового власника. Крім того,
позивач зазначив, що внаслідок прострочення оплати виконання
зобов'язання втратило для нього інтерес, внаслідок чого він на
підставі ч. 2 ст. 213 ЦК 1963 р. відмовляється від прийняття в
подальшому орендних платежів.
ТОВ "Торі" позов не визнало, мотивуючи свої заперечення тим,
що заборгованість з орендної плати виникла не з його вини,
оскільки ТОВ "Афілія" не повідомило йому номери рахунків, на які
потрібно перераховувати орендну плату, і що воно готове погасити
заборгованість у повному обсязі. Відповідач як на доказ
відсутності його вини у простроченні оплати послався на надіслані
ТОВ "Афілія" заяви від 11 жовтня 2002 р. та від 21 серпня 2003 р.
з проханнями повідомити йому повні банківські реквізити для
перераховування орендних платежів, на які ТОВ "Афілія" не
відповіло.
У судовому засіданні представник ТОВ "Торі" заявляв
клопотання про зупинення провадження у цій справі на період
розгляду цивільної справи за позовом українсько-болгарського СП
"Серкон Сервіс Лімітед" у вигляді ТОВ (правонаступник
Підприємства; далі - СП) до ТОВ "Афілія" та фізичних осіб Я. О.,
Я. С., Р. про визнання недійсними договорів купівлі-продажу
спірного приміщення, яке суд відхилив, пославшись на те, що
рішення у розглядуваній справі жодним чином не впливає на
обов'язок ТОВ "Торі" щодо внесення орендної плати. Суд також
відхилив клопотання відповідача про залучення до участі у справі
як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет
спору, Підприємства, мотивувавши відмову тим, що рішення у цій
справі не може вплинути на права та обов'язки останнього.
Господарський суд Одеської області рішенням від 20 січня
2004 р. позов задовольнив з підстав, наведених у позовній заяві
ТОВ "Афілія".
Постановою від 4 березня 2004 р. Одеський апеляційний
господарський суд зазначене судове рішення залишив без зміни з тих
самих підстав.
Вищий господарський суд України постановою від 29 червня
2004 р. оскаржену постанову суду апеляційної інстанції залишив без
зміни. Суд касаційної інстанції застосував до спірних
правовідносин норми ЦК ( 435-15 ) (435-15)
2003 р., зокрема, ст. 782,
згідно з якою передбачено право наймодавця відмовитися в
односторонньому порядку від договору оренди і вимагати повернення
майна у випадку невнесення орендної плати більше трьох місяців
поспіль. При цьому суд послався на п. 9 його Прикінцевих та
перехідних положень, яким передбачено, що до договорів, які були
укладені до 1 січня 2004 р. і продовжують діяти після набрання
чинності ЦК 2003 р., застосовуються правила цього Кодексу,
зокрема, щодо підстав розірвання договорів окремих видів незалежно
від дати їх укладення.
ТОВ "Торі" просило постанову Вищого господарського суду
України скасувати, мотивуючи касаційну скаргу неправильним
застосуванням судом касаційної інстанції норм матеріального права
та порушенням процесуально-правових норм.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін,
розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши
матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного
Суду України вирішила, що касаційна скарга підлягає задоволенню з
таких підстав.
Залишаючи постанову апеляційної інстанції без зміни і,
відповідно, підтверджуючи законність рішення господарського суду
першої інстанції, Вищий господарський суд України обґрунтував
постанову Одеського апеляційного господарського суду від 4 березня
2004 р. висновком про те, що відповідач не вносив передбачену
договором оренди від 12 листопада 1999 р. суму орендної плати три
місяці поспіль, що відповідно до ст. 269 ( 1540-06 ) (1540-06)
1963 р. і
ст. 783 ЦК ( 435-15 ) (435-15)
2003 р. є підставою для розірвання договору
та виселення наймача із орендованого приміщення. Доводи
відповідача про те, що він не мав можливості вносити орендну плату
позивачу з вини останнього, що полягає у його відмові повідомити
свій банківський рахунок, касаційний суд визнав необґрунтованими.
При цьому він послався на те, що про банківські реквізити позивача
ТОВ "Торі" було відомо з пред'явленого до нього позову в іншій
господарській справі, з матеріалів якої вбачається, що йдеться про
позов ТОВ "Афілія" до ТОВ "Торі" про визнання договору оренди, що
є предметом розглядуваного спору, недійсним, і в задоволенні якого
рішенням від 8 листопада 2002 р. господарський суд Одеської
області відмовив.
Господарський суд першої інстанції у цій справі встановив, що
за умовами договору оренди від 12 листопада 1999 р. орендну плату
орендар має вносити у сумі 600 грн. один раз на півроку. Зазначена
умова міститься в п. 4.1 договору, але викладена місцевим судом в
ухваленому рішенні неповно.
Зі змісту цієї договірної умови випливає, що орендну плату
визначено в сумі 600 грн. на місяць з урахуванням ПДВ, і після
підписання договору сторонами її ТОВ "Торі" мало вносити кожні
шість місяців, а умови та форму оплати потрібно було обумовлювати
додатково на кожний період.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ТОВ
"Афілія" стала власником об'єкт оренди з 11 липня 2002 р., а
орендну плату ТОВ "Торі" не сплачувало з 1 серпня 2002 р. до дати
пред'явлення позову (17 жовтня 2003 р.).
Таким чином, встановлений договором оренди період внесення
орендної плати один раз на шість місяців із розрахунку 600 грн.
щомісячно, свідчить про те, що перший орендний платіж ТОВ "Торі"
мало здійснити 1 лютого 2003 р., а передбачений п. 3 ст. 269 ЦК
( 1540-06 ) (1540-06)
1963 р. тримісячний термін закінчувався 1 травня
2003 р.
З матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Торі" надсилало
позивачеві дві заяви: від 11 жовтня 2002 р. та від 21 серпня
2003 р., в яких просило повідомити йому банківські реквізити для
внесення орендної плати. Проте ці письмові докази суди першої та
апеляційної інстанцій не взяли до уваги і не дали їм належної
правової оцінки в сукупності із встановленими фактичними
обставинами справи, що суперечить положенням статей 34, 36, 43 ГПК
( 1798-12 ) (1798-12)
. Крім того, суди не з'ясували, чи виконували сторони
умови п. 4.1 договору оренди щодо узгодження між ними умов і форми
внесення орендної плати на кожний шестимісячний період, що має
істотне значення для встановлення протиправності поведінки ТОВ
"Торі" і його вини у невиконанні взятих на себе орендних
зобов'язань і, відповідно, - для його цивільної відповідальності.
Згідно зі ст. 27 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
треті особи, які не
заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у
справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення
господарським судом, якщо рішення з господарського спору може
вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї зі сторін; їх
може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін,
прокурора або з ініціативи господарського суду.
Клопотання про залучення до участі у справі як третьої особи
Підприємства було заявлене ТОВ "Торі", але суд першої інстанції
його відхилив, мотивувавши відмову тим, що рішення у цій справі не
зачіпає інтересів Підприємства і не може вплинути на його права та
обов'язки. Але суд не спростував викладені в клопотанні ТОВ "Торі"
підстави щодо залучення Підприємства як третьої особи, а також не
врахував його ж клопотання про зупинення провадження у справі на
період розгляду Приморським районним судом м. Одеси цивільної
справи за позовом СП до фізичних осіб - продавців спірного
приміщення та ТОВ "Афілія" про визнання недійсними укладених між
ними договорів купівлі-продажу, що також було відхилене.
Зазначені клопотання відхилені судом без достатнього
обґрунтування всупереч положенням статей 27, 79 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Застосовуючи на підставі п. 9 Прикінцевих та перехідних
положень ЦК ( 435-15 ) (435-15)
2003 р. до розглядуваних спірних відносин
положення цього Кодексу, Вищий господарський суд України не
врахував, що ці відносини виникли у 2002-2003 рр., а позов у суд
був поданий 17 жовтня 2003 р.
Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК
( 435-15 ) (435-15)
2003 р. цей Кодекс застосовується до цивільних
відносин, що виникли після набрання ним чинності, а щодо тих, які
виникли до цього моменту, то положення Кодексу застосовуються до
тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після
набрання ним чинності. Тому застосування Вищим господарським судом
України п. 9 зазначених Прикінцевих та перехідних положень ЦК
2003 р. без урахування вимог п. 4 є недостатнім.
Зважаючи на ці обставини та керуючись статтями 111-17 -
111-20 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова палата у господарських справах
Верховного Суду України касаційну скаргу ТОВ "Тофі" задовольнила,
постанову Вищого господарського суду України від 29 червня
2004 р., постанову Одеського апеляційного господарського суду від
4 березня 2004 р. та рішення господарського суду Одеської області
від 20 січня 2004 р. скасувала, а справу передала на новий розгляд
до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно
встановити всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної
оцінки наявних у ній доказів, з'ясувати дійсні права та обов'язки
сторін і залежно від встановленого правильно застосувати
процесуально-правові норми та норми матеріального права, що
регулюють спірні правовідносини, а також ухвалити законне та
обґрунтоване рішення.