СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.11.2004 Справа N 11/111
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України
у складі: <...>
за участю представників: <...>
розглянувши касаційну скаргу Чернігівської митниці (далі -
Митниця) на постанову Вищого господарського суду України від
26.08.2004 р. N 11/111, В С Т А Н О В И Л А:
У лютому 2004 р. товариство з обмеженою відповідальністю
"АІС-АВТО" (далі - Товариство) звернулося в господарський суд
Чернігівської області з позовом до Митниці про зобов'язання
відповідача пропускати на митну територію України та здійснювати
митне оформлення легкових автомобілів, що надходять позивачу на
підставі укладеного з фірмою "Madison Avenue Financial Group LLC"
(США) контракту від 20.02,2004 р. N 4/А. без сплати акцизного
збору, податку на додану вартість та ввізного мита.
Товариство зазначало, що одним з його засновників є
підприємство з іноземними інвестиціями - спільне
українсько-канадське підприємство "Студія Лева" у формі товариства
з обмеженою відповідальністю (далі - Спільне підприємство), частка
якого у статутному фонді складає 70%. За цих обставин Товариство
вважало, що на нього, як дочірнє підприємство Спільного
підприємства, поширюються пільги та гарантії, встановлені Законом
України від 13.03.1992 р. N 2198-XII ( 2198-12 ) (2198-12)
"Про іноземні
інвестиції" (далі - Закон про іноземні інвестиції) для підприємств
з іноземними інвестиціями. Позов мотивувався посиланням на статті
9, 25, 32 Закону про іноземні інвестиції, ст. 4 Закону України
"Про підприємства в Україні" ( 887-12 ) (887-12)
, ст. 397 Господарського
кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, рішення Галицького районного суду
м. Львова від 08.11.2000 р. у справі за позовом Спільного
підприємства до державної податкової інспекції у Галицькому районі
м. Львова про захист іноземної інвестиції (справа N 2-2857) та
ухвали цього суду про роз'яснення вказаного рішення.
Митниця позов не визнавала, обґрунтовуючи свої заперечення
посиланням на положення Закону України "Про усунення дискримінації
в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з
використанням майна та коштів вітчизняного походження" від
17.02.2000 р. N 1457-III ( 1457-14 ) (1457-14)
(далі - Закон про усунення
дискримінації в оподаткуванні), рішення Конституційного Суду
України від 29.01.2002 р. N 1-рп/2002 ( v001p710-02 ) (v001p710-02)
(справа про
оподаткування підприємств з іноземними інвестиціями), постанову
Пленуму Вищого господарського суду України від 25.07.2002 р.
N 1056 ( v1056600-02 ) (v1056600-02)
"Про заходи щодо забезпечення однакового і
правильного застосування законодавства про податки".
Під час розгляду справи прокуратура Чернігівської області
письмово повідомила суд про вступ прокурора у справу.
Рішенням господарського суду Чернігівської області від
19.04.2004 р. позов задоволено. Рішення вмотивовано тим, що:
- гарантії захисту іноземних інвестицій від зміни
законодавства передбачено ст. 9 Закону про іноземні інвестиції
( 2198-12 ) (2198-12)
, відповідно до якої у разі, коли наступне спеціальне
законодавство України про іноземні інвестиції змінює умови захисту
іноземних інвестицій, зазначені в цьому Законі, до іноземних
інвестицій протягом десяти років на вимогу іноземного інвестора
застосовується спеціальне законодавство, що діяло на момент
реєстрації інвестицій;
- аналогічну норму містить ч. 2 ст. 397 Господарського
кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
;
- згідно зі ст. 4 Закону України "Про підприємства в Україні"
( 887-12 ) (887-12)
, що був чинним на час внесення інвестицій, під
спеціальним законодавством розуміється податкове, митне, валютне,
фінансове, інвестиційне та інше законодавство, яке регулює окремі
особливості, сторони та види діяльності підприємств в Україні;
- термін дії державних гарантій для Спільного підприємства,
яке є одним із засновників Товариства з часткою у статутному фонді
70%, встановлено до 25.04.2006 р., що підтверджується ухвалою
місцевого суду Галицького району м. Львова від 20.03.2002 р.
Товариство є дочірнім підприємством Спільного підприємства і
користується тими ж пільгами та гарантіями, що й останнє, зокрема,
звільняється від обов'язку сплачувати податок на додану вартість,
акцизний збір та ввізне мито.
Суд послався на положення ст. 3 Закону про усунення
дискримінації в оподаткуванні ( 1457-14 ) (1457-14)
, відповідно до якої
регулювання інвестиційної діяльності здійснюється також
міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких
надана Верховною Радою України. Як зазначено судом, такими
договорами, зокрема, є Віденська Конвенція про право міжнародних
договорів ( 995_118 ) (995_118)
та Угода між Урядом України та Урядом Канади
про сприяння та захист інвестицій ( 124_008 ) (124_008)
. Постановою
Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2004 р.
зазначене рішення скасовано, в позові відмовлено. Постанова
вмотивована тим, що суд першої інстанції не застосував положення
статей 3, 4, 5, 7 Закону про усунення дискримінації в
оподаткуванні ( 1457-14 ) (1457-14)
, не врахував рішення Конституційного
Суду України від 29.01.2002 р. N 1-рп/2002 ( v001p710-02 ) (v001p710-02)
(справа
про оподаткування підприємств з іноземними інвестиціями), і це
призвело до неправильного вирішення справи.
Постановою Вищого господарського суду України від
26.08.2004 р. N 11/111 постанову Київського апеляційного
господарського суду від 08.06.2004 р. скасовано, а рішення
господарського суду Чернігівської області від 19.04.2004 р.
залишено в силі.
21 жовтня 2004 р. колегією суддів Верховного Суду України за
касаційною скаргою Митниці порушено провадження з перегляду у
касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України
від 26.08.2004 р. N 11/111. У касаційній скарзі ставиться питання
про скасування оскарженої постанови та залишення в силі постанови
Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2004 р. з
мотивів неправильного застосування норм матеріального права,
невідповідності оскарженої постанови рішенням Верховного Суду
України з питань застосування норм матеріального права, виявлення
різного застосування Вищим господарським судом України одного й
того ж положення закону у аналогічних справах. На обґрунтування
мотивів касаційної скарги зроблено посилання на п.п. 7.1 п. 7
постанови Пленуму Вищого господарського суду України від
25.07.2002 р. N 1056 ( v1056600-02 ) (v1056600-02)
"Про заходи щодо забезпечення
однакового і правильного застосування законодавства про податки",
рішення Судової палати у цивільних спорах Верховного Суду України
від 28.01.2004 р. (справа N 6-18158ксО2).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
відповідача та позивача, розглянувши доводи касаційної скарги,
перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських
справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга
підлягає задоволенню на таких підставах.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився
Вищий господарський суд України, виходив із того, що Товариство
звільняється від обов'язку сплачувати податок на додану вартість,
акцизний збір та ввізне мито на підставі положень ст. 9 Закону про
іноземні інвестиції ( 2198-12 ) (2198-12)
, якою передбачено державні
гарантії захисту іноземних інвестиції) від зміни законодавства.
Проте з цим висновком погодитись не можна, оскільки суд
дійшов його без врахування положень Закону про усунення
дискримінації в оподаткуванні ( 1457-14 ) (1457-14)
, які підлягали
застосуванню до правовідносин сторін.
Маючи спрямованість на захист конкуренції між суб'єктами
підприємницької діяльності, Закон про усунення дискримінації в
оподаткуванні ( 1457-14 ) (1457-14)
встановлює, що на території України до
всіх підприємств, створених за участю іноземних інвестицій,
застосовується національний режим валютного регулювання та
справляння податків, зборів (обов'язкових платежів), встановлений
законами України для підприємств, створених без участі іноземних
інвестицій (ст. 1). За цим Законом спеціальне законодавство
України про іноземні інвестиції, а також державні гарантії захисту
іноземних інвестицій, визначені законодавством України, не
регулюють питання валютного, митного та податкового законодавства,
чинного на території України, якщо інше не передбачено
міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких
надана Верховною Радою України (ст. 3).
Як зазначено у ч. 1 ст. 5 Закону про усунення дискримінації в
оподаткуванні ( 1457-14 ) (1457-14)
, цей Закон поширюється на підприємства з
іноземними інвестиціями незалежно від часу внесення іноземних
інвестицій та їх реєстрації, у тому числі до введення в дію та
протягом дії Закону про іноземні інвестиції.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від
29.01.2002 р. N 1-рп/2002 ( v001p710-02 ) (v001p710-02)
та ухвали
Конституційного Суду України від 14.03.2002 р. N 3-уп/2002
( va03u710-02 ) (va03u710-02)
(справа про оподаткування підприємств з іноземними
інвестиціями) положення ч. 1 ст. 5 Закону про усунення
дискримінації в оподаткуванні ( 1457-14 ) (1457-14)
є підставою як для
відмови у наданні, так і для припинення раніше наданих пільг у
сфері валютного і митного регулювання та справляння податків,
зборів (обов'язкових платежів) підприємствам з іноземними
інвестиціями, їх дочірнім підприємствам, а також філіям,
відділенням, іншим відокремленим підрозділам, включаючи постійні
представництва нерезидентів, незалежно від часу внесення іноземних
інвестицій та їх реєстрації.
Згідно зі ст. 150 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
до
повноважень Конституційного Суду України належить, зокрема,
офіційне тлумачення законів України. Рішення Конституційного Суду
України, ухвалені з питань, що передбачені цією статтею, є
обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не
можуть бути оскаржені.
Таким чином, з дня набуття чинності Законом про усунення
дискримінації в оподаткуванні ( 1457-14 ) (1457-14)
припинено пільговий
режим валютного регулювання, оподаткування та митного оформлення
для підприємств, створених із залученням іноземних інвестицій,
незалежно від форми та часу їх внесення.
Крім того, судами першої та касаційної інстанцій не враховано
положення ч. 2 ст. 7 Закону про усунення дискримінації в
оподаткуванні ( 1457-14 ) (1457-14)
(у редакції Закону України від
20.12.2001 р. N 2899-III ( 2899-14 ) (2899-14)
, відповідно до якої судові
рішення про застосування до підприємств з іноземними інвестиціями,
їхніх дочірніх підприємств, а також філій, відділень та інших
відокремлених підрозділів державних гарантій захисту інвестицій,
винесені на підставі законодавчих актів, зазначених у ст. 4 цього
Закону (серед них зазначено і Закон про іноземні інвестиції
( 2198-12 ) (2198-12)
, підлягають виконанню виключно в частині, що не
суперечить цьому Закону.
Помилковим є посилання суду першої інстанції на Угоду між
Урядом України та Урядом Канади про сприяння та захист інвестицій
( 124_008 ) (124_008)
, ратифіковану Законом України від 02.06.1995 р.
N 203/95-ВР ( 203/95-ВР ) (203/95-ВР)
, як підставу задоволення позовних вимог.
На допущену судом першої інстанції помилку у застосуванні положень
вказаного міжнародного договору України Вищий господарський суд
України уваги не звернув.
У статтях III та IV цієї Угоди ( 124_008 ) (124_008)
наголошується, що
кожна Договірна Сторона надаватиме інвестиціям або доходам
інвесторів іншої Договірної Сторони режим, що є не менш
сприятливим ніж той, що за аналогічних умов надається інвестиціям
або доходам її власних інвесторів чи інвесторів будь-якої третьої
держави. Слід погодитись з викладеними у п. 3 мотивувальної
частини рішення Конституційного Суду України від 29.01.2002 р.
N 1-рп/2002 ( v001p710-02 ) (v001p710-02)
(справа про оподаткування підприємств
з іноземними інвестиціями) висновками про те, що поняття
"національний режим" у ст. 1 Закону про усунення дискримінації в
оподаткуванні ( 1457-14 ) (1457-14)
і поняття "режим, не менш сприятливий,
ніж стосовно власних громадян і підприємств" у міжнародних
договорах про взаємний захист інвестицій за суттю є тотожними.
Тому застосування до підприємств з іноземними інвестиціями
національного режиму валютного регулювання та справляння податків,
зборів (обов'язкових платежів) відповідає взятим Україною за
зазначеними договорами міжнародним зобов'язанням.
Враховуючи викладене, оскаржена постанова Вищого
господарського суду України підлягає скасуванню, а скасована нею
законна й обґрунтована постанова суду апеляційної інстанції
підлягає залишенню в силі.
Керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова палата у
господарських справах Верховного Суду України
П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу Чернігівської митниці задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від
26.08.2004 р. N 11/111 скасувати, а постанову Київського
апеляційного господарського суду від 08.06.2004 р. залишити в
силі.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.