ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.10.2004 Справа N 4/418-2004(5/35)
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України
у складі: <...>
за участі представників <...>
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Державного підприємства "Суднобудівний завод імені 61 комунара" на
постанову Вищого господарського суду України від 23 червня 2004 р.
у справі N 4/418-2004 за позовом Миколаївського міжрайонного
природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі міського
виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства
м. Миколаєва до Державного підприємства "Суднобудівний завод імені
61 комунара", третя особа - міське комунальне підприємство
"Миколаївводоканал" про стягнення суми, В С Т А Н О В И Л А:
Миколаївський міжрайонний природоохоронний прокурор в
інтересах держави в особі міського виробничого управління
водопровідно-каналізаційного господарства м. Миколаєва звернувся
до суду з позовом про стягнення з Державного підприємства
"Суднобудівний завод імені 61 комунара" (далі - Завод) за спожиті
послуги з водопостачання та водовідведення 4898402 грн. 26 коп.
заборгованості з урахуванням інфляції та пені.
Позивач стверджував, що між міським виробничим управлінням
водопровідно-каналізаційного господарства м. Миколаєва (далі -
Підприємство) та Заводом були укладені договори N 132-е від
1 січня 1997 р. та N А/2376 від 21 травня 1999 р. про надання
послуг на користування водопроводом і каналізацією, проте Завод
оплату за надані послуги в повному обсязі не здійснює, чим порушує
вимоги п. 11 ст. 44 Водного кодексу України ( 213/95-ВР ) (213/95-ВР)
.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на
зарахування зустрічної однорідної вимоги згідно ст. 217 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
на суму 4051500 грн. за будівництво та утримання
каналізаційних колекторів.
У подальшому, уточнивши позовні вимоги, Підприємство просило
стягнути з відповідача за період з березня 1998 р. по квітень
2001 р. за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення
3417764 грн. 64 коп., з урахуванням інфляції 4118936 грн. 06 коп.,
пені 779466 грн.
5 червня 2003 р. Згідно з договором уступки права вимоги N 5
позивач уступив третій особі - міському комунальному підприємству
"Миколаївводоканал" право вимоги боргу з відповідача, а 6 жовтня
2003 р. міське комунальне підприємство "Миколаївводоканал" подало
заяву як третя особа з самостійними вимогами про стягнення з
відповідача 3417764 грн. 64 коп. боргу, 701171 грн. 96 коп.
інфляції, 779466 грн. пені.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від
18 листопада 2003 р., залишеним без змін постановою Одеського
апеляційного господарського суду від 13 січня 2004 р., в
задоволенні позову прокурора в інтересах держави в особі міського
виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства
м. Миколаєва відмовлено, вимоги третьої особи задоволено частково,
стягнуто з Заводу на користь міського комунального підприємства
"Миколаївводоканал" 189616 грн. 96 коп. боргу та судові витрати.
Судові рішення мотивовано тим, що згідно договору уступки
права вимог N 5 від 5 червня 2003 р. позивач уступив третій особі
право вимоги боргу на суму 3417764 гри. 64 коп. з відповідача за
договором від 1 січня 1997 р. та 21 травня 1999 р. Таким чином
третя особа отримала право на подачу позову до боржника про
стягнення зазначеної суми боргу, а позивач втратив право на
отримання боргу. Третя особа, подавши заяву 6 жовтня 2003 р., має
право на стягнення боргу в межах трирічного строку позовної
давності.
Постановою Вищого господарського суду України від
23 червня 2004 р. зазначені судові рішення скасовано, а справу
передано на новий розгляд. Постанова мотивована тим, що
задовольняючи позов частково на суму 189616 грн. 96 коп., в межах
трирічного строку позовної давності та відмовляючи в іншій частині
у зв'язку з пропуском цього строку, господарські суди порушили
вимоги ст. 80 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, оскільки не з'ясували причин
пропуску строку позовної давності.
16 вересня 2004 р. Верховним Судом України порушено
провадження за касаційною скаргою Державного підприємства
"Суднобудівний завод імені 61 комунара", у якій ставиться питання
про скасування постанови Вищого господарського суду України від
23 червня 2004 р. та залишення в силі постанови Одеського
апеляційного господарського суду від 13 січня 2004 р. і рішення
господарського суду Миколаївської області від 18 листопада 2003 р.
На обґрунтування скарги зроблено посилання на неправильне
застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників
сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги,
перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських
справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга
підлягає задоволенню на таких підставах.
Скасовуючи рішення господарського суду Миколаївської області
від 18 листопада 2003 р. та постанову Одеського апеляційного
господарського суду від 13 січня 2004 р. і направляючи справу на
новий розгляд, Вищий господарський суд України виходив з того, що
відмову в частині позову у зв'язку з пропуском трирічного строку
позовної давності не можна вважати достатньо обґрунтованою.
З таким висновком Вищого господарського суду України
погодитись не можна.
Згідно зі ст. 75 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(в редакції, яка діяла
на час виникнення правовідносин), позовна давність застосовується
судом незалежно від заяви сторін.
Як обґрунтовано встановлено судом першої та апеляційної
інстанцій, перебіг строку позовної давності щодо стягнення суми
боргу переривається для міського комунального підприємства
"Миколаївводоканал" з дати подання заяви про вступ в справу, тобто
з 6 жовтня 2003 р. Заборгованість у відповідача виникла у зв'язку
з неналежним виконанням договорів від 1 січня 1997 р. та
21 травня 1999 р. Оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які
докази поважності причин пропуску строку позовної давності і в
процесі розгляду справи міське комунальне підприємство
"Миколаївводоканал" на такі обставини не посилалось, судами першої
та апеляційної інстанції правильно застосовано позовну давність.
Скасувавши законні і обґрунтовані рішення судів першої та
апеляційної інстанцій, Вищий господарський суд України допустив
неправильне застосування норм матеріального права (статті 71, 75,
76, 80 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
), що є підставою для скасування
оскаржуваної постанови і залишення в силі рішень судів першої та
апеляційної інстанцій.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова палата у господарських справах
Верховного Суду України П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу Державного підприємства "Суднобудівний завод
імені 61 комунара" задовольнити, постанову Вищого господарського
суду України від 23 червня 2004 р. скасувати.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від
13 січня 2004 р. залишити в силі.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.