СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
Іменем України
05.10.2004 Справа N 3-2423 к 04-46/19
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України
<...>
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
банку (X) на постанову Вищого господарського суду України від
01.04.2004 року у справі за позовом Бориспільської об'єднаної
державної податкової інспекції Київської області до банку (X) про
зобов'язання вчинити дії та сплату пені і штрафних санкцій,
В С Т А Н О В И Л А:
У червні 2003 року Бориспільська об'єднана державна податкова
інспекція Київської області звернулася з позовом до банку (X) про
зобов'язання вчинити дії та сплату пені і штрафних санкцій. Позов
мотивовано тим, що відповідачем, в порушення вимоги чинного
законодавства, повернуті без виконання платіжні вимоги на
безспірне списання з боржників податкового боргу.
Банк (X) проти позову заперечував, посилаючись на те, що
повноваженнями на ініціювання примусового списання коштів за
виконавчими документами наділена виключно Державна виконавча
служба України, через органи якої мають виконуватися рішення
податкових органів на списання коштів з рахунків боржників.
Рішенням господарського суду м. Києва від 29.07.2003 року,
залишеним без змін постановою Київського апеляційного
господарського суду від 06.11.2003 року, відмовлено у задоволенні
позову з тих підстав, що позивач не мав законних підстав
безпосередньо пред'являти банку платіжні вимоги на безспірне
стягнення податкового боргу з боржників на підставі рішення
керівника податкового органу.
Постановою Вищого господарського суду України від 01.04.2004
року рішення господарського суду м. Києва та постанову Київського
апеляційного господарського суду скасовано в частині відмови у
задоволенні позову щодо зобов'язання вчинити певні дії і щодо
зобов'язання сплатити пеню та штрафні санкції. Позов частково
задоволено. Зобов'язано банк (X) прийняти до виконання платіжні
вимоги Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції
Київської області. В частині позовних вимог щодо зобов'язання
банку (X) сплатити пеню та штрафні санкції справу направлено на
новий розгляд. В частині відмови у позові щодо зобов'язання
керівника банку (X) принести публічні вибачення у місцевій пресі
за неправомірні дії постанову Київського апеляційного
господарського суду від 06.11.2003 року залишено без змін.
Постанова мотивована тим, що господарські суди першої та
апеляційної інстанцій дійшли необґрунтованого висновку щодо
правомірності повернення відповідачем платіжних вимог без
виконання, оскільки платіжні вимоги виставлялися на узгоджену суму
податкового боргу, а відтак списання зазначених сум за таких
обставин не можна вважатися примусовим.
Ухвалою від 24 червня 2004 року Верховним Судом України за
касаційною скаргою банку (X) порушено касаційне провадження з
перегляду постанови Вищого господарського суду України від
1 квітня 2004 року з мотивів її невідповідності нормам
матеріального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
позивача, відповідача та перевіривши матеріали справи і рішення,
які приймались судами в процесі її розгляду, Судова палата вважає,
що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Стаття 41 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
встановлює
застереження, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права
власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове
відчуження об'єктів права приватної власності може бути
застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на
підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови
попереднього і повного відшкодування їх вартості. Конфіскація
майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках,
обсязі та порядку, встановлених законом.
Оскільки кошти, які знаходяться на рахунку клієнта банку,
визначаються активами платника податків, що належать юридичній чи
фізичній особі на праві власності або повного господарського
відання, тому вони підлягають конституційному захисту як об'єкт
права власності.
Відповідно до пункту 6.3. статті 6 Закону України "Про
платіжні системи та переказ грошей в Україні" ( 2346-14 ) (2346-14)
порядок
відкриття банками рахунків та їх режими визначаються Національним
банком України. Умови відкриття рахунка та особливості його
функціонування передбачаються в договорі, що укладається між
банком і його клієнтом - власником рахунка.
Таким чином, відносини між клієнтом та банком є
цивільно-правовими.
Правовідносини між клієнтом та Державною податковою
інспекцією є публічно-правовими, оскільки регулюються податковим
законодавством, яке зобов'язує клієнта сплачувати податки, а
Державну податкову інспекцію правом перевіряти правильність їх
сплати та застосовувати санкції при виявленні порушень виконання
таких зобов'язань.
Виходячи з викладеного, господарські суди першої та
апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що при розгляді
спору щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії, а саме
прийняти і виконати платіжні вимоги на списання з рахунку клієнта
банку податкового боргу, слід застосувати нормативні акти, що
регулюють права і обов'язки сторін стосовно відкриття банківських
рахунків та порядок здійснення руху коштів по них.
Відповідно до пункту 1.39 статті 1 Закону України "Про
платіжні системи та переказ грошей в Україні" ( 2346-14 ) (2346-14)
примусове списанні грошей - це списання грошей, що здійснюється
стягувачем без згоди платника на підставі встановлених законом
виконавчих документів у випадках, передбачених законом.
Згідно з пунктом 1.40 вищевказаної статті стягувачем є особа,
яка може бути ініціатором переказу грошей з рахунка платника на
підставі виконавчих документів, визначених законом.
Пунктом 20.1 статті 20 цього ж закону визначено, що
ініціатором переказу може бути платник, а також отримувач у разі
ініціювання переказу за допомогою платіжної вимоги при договірному
списанні та в інших випадках, передбачених законодавством, і
стягувач, що отримує відповідне право виключно на підставі
визначених законом виконавчих документів у випадках, передбачених
законом.
Перелік виконавчих документів наведений у статті 3 Закону
України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) (606-14)
, який відповідно до
його преамбули, визначає умови і порядок виконання рішень судів та
інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають
примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному
порядку. Цей перелік є вичерпним і рішення Державної податкової
інспекції про стягнення податкового боргу шляхом направлення
платіжної вимоги в цьому переліку, як таке, що підлягає
примусовому виконанню, відсутнє.
Окрім того, згідно до частини 2 пункту 22.2 статті 22 Закону
Україні "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні"
( 2346-14 ) (2346-14)
платіжна вимога застосовується у випадках, коли
ініціатором переказу виступає стягувач або, при договірному
списанні, отримувач.
За таких обставин, стягнення коштів з рахунку клієнта шляхом
направлення податковою інспекцією платіжних вимог допускається
лише у випадках, коли про це прямо зазначено у договорі, який
укладається між банком та клієнтом при відкритті рахунку.
Таким чином, суд касаційної інстанції дійшов невірного
висновку про те, що позивач мав право ініціювати примусове
списання коштів з рахунків платників податків, відповідно до
Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
, позаяк вказаний Закон є спеціальним законом з питань
оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань
юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними
цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів),
включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та
внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування,
нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються
до платників податків контролюючими органами, у тому числі за
порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, оскільки на
підставі цього Закону не виникають відносини підпорядкування між
банком та органом державної податкової служби щодо клієнта банку.
За таких обставин, постанова Вищого господарського суду
України від 01.04.2004 року не відповідає вимогам закону і
підлягає скасуванню, а постанова Київського апеляційного
господарського суду від 06.11.2003 року - залишенню в силі.
Керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова палата,
П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 01.04.2004
року у справі N 11/234 - скасувати, а постанову Київського
апеляційного господарського суду від 06.11.2003 року залишити в
силі.
Постанова остаточна та оскарженню не підлягає.