СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
05.10.2004
(Витяг)
У липні 2003 р. закрите акціонерне товариство
лікувально-оздоровчих закладів "Трускавецькурорт" (далі - ЗАТ)
звернулося до суду з позовом про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення від 13 червня 2003 р. Державної податкової
інспекції у м. Трускавці (далі - ДПІ), згідно з яким позивачу
визначено податкове зобов'язання щодо податку на землю на суму
890 тис. 891 грн. за період 2001-2003 рр., у тому числі
625 тис. 843 грн. - основний платіж та 265 тис. 48 грн. - штрафні
санкції. Свої вимоги ЗАТ обгрунтувало тим, що оскаржуване рішення
є незаконним, оскільки воно як заклад охорони здоров'я правомірно
користується пільгою зі сплати земельного податку, що передбачено
п. 4 ст. 12 Закону від З липня 1992 р. N 2535-XII ( 2535-12 ) (2535-12)
"Про
плату за землю" (далі - Закон N 2535-XII).
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що
ЗАТ не є закладом охорони здоров'я.
Господарський суд Львівської області рішенням від
16 березня 2004 р., яке залишив без зміни Львівський апеляційний
господарський суд постановою від 1 квітня 2004 р., позов
задовольнив частково: визнано недійсним податкове
повідомлення-рішення ДПІ від 13 червня 2003 р. в частині
визначення податкового зобов'язання щодо податку на землю за
2001 р. на суму 330 тис. 214 грн., з яких 220 тис. 143 грн. -
основний платіж та 110 тис. 71 грн. - штрафні санкції. У решті
позовних вимог відмовлено. Судові рішення мотивовані тим, що
позивач не є закладом охорони здоров'я, а оскільки його своєчасно
не було залучено до сплати земельного податку, то відповідно до
ст. 18 Закону N 2535-XII ( 2535-12 ) (2535-12)
він повинен сплатити податок
не більше ніж за два попередніх роки.
Вищий господарський суд України постановою від
10 червня 2004 р. постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 1 квітня 2004 р. залишив без зміни з тих
же підстав.
26 серпня 2004 р. Верховний Суд України порушив провадження
за касаційною скаргою ЗАТ, в якій йдеться про скасування постанови
Вищого господарського суду України від 10 червня 2004 р. та
направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. На
обгрунтування скарги зроблено посилання на неправильне
застосування норм матеріального права, невідповідність
оскаржуваної постанови рішенням Верховного Суду України з питань
застосування норм матеріального права.
Розглянувши матеріали справи, Судова палата у господарських
справах Верховного Суду України вирішила, що касаційна скарга
підлягає задоволенню з таких підстав.
Залишаючи постанову суду апеляційної інстанції без зміни,
Вищий господарський суд України виходив з того, що вона відповідає
вимогам закону. Проте з обгрунтованістю такого висновку погодитися
не можна.
У п. 4 ч. 1 ст. 12 Закону N 2535-XII ( 2535-12 ) (2535-12)
передбачено,
що від земельного податку звільняються: вітчизняні заклади
культури, науки; освіти, охорони здоров'я, соціального
забезпечення, фізичної культури та спорту, спортивні споруди, що
використовуються ними за цільовим призначенням.
Визначення терміну "заклад охорони здоров'я" міститься в
Основах законодавства України про охорону здоров'я (затверджені
Законом від 19 листопада 1992 р. N 2801-XII ( 2801-12 ) (2801-12)
, зі
змінами і доповненнями; далі - Основи), в яких встановлено
правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони
здоров'я в Україні, врегульовано суспільні відносини у цій галузі.
У ст. З Основ ( 2801-12 ) (2801-12)
передбачено, що заклади охорони
здоров'я - це підприємства, установи та організації, завданням
яких є забезпечення різноманітних потреб населення в галузі
охорони здоров'я шляхом надання медико-санітарної допомоги,
включаючи широкий спектр профілактичних і лікувальних заходів або
послуг медичного характеру, а також виконання інших функцій на
основі професійної діяльності медичних працівників.
У ст. 16 Основ ( 2801-12 ) (2801-12)
серед таких закладів, що
забезпечують безпосередню охорону здоров'я населення, названо й
санаторно-курортні. За правилами цієї статті заклади охорони
здоров'я створюються підприємствами, установами та організаціями з
різними формами власності, а також приватними особами за наявності
необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців.
Порядок і умови створення закладів охорони здоров'я, державної
реєстрації та акредитації цих закладів, а також порядок
ліцензування медичної та фармацевтичної практики визначаються
актами законодавства України.
У Законі від 5 жовтня 2000 р. N 2026-III ( 2026-14 ) (2026-14)
"Про
курорти", яким визначено правові, організаційні, економічні та
соціальні засади розвитку курортів в Україні, зокрема,
передбачено, що організація обслуговування на курортах
здійснюється санаторно-курортними закладами різних форм власності
(ч. 1 ст. 21). Відповідно до положень ст. 22 зазначеного Закону
санаторно-курортні заклади - це заклади охорони здоров'я, що
розташовані на територіях курортів і забезпечують надання
громадянам послуг лікувального, профілактичного та
реабілітаційного характеру з використанням природних лікувальних
ресурсів; перелік видів санаторно-курортних закладів
затверджується центральним органом виконавчої влади з охорони
здоров'я; типове положення про санаторно-курортний заклад
затверджується Кабінетом Міністрів України.
Кабінет Міністрів України постановою від 11 липня 2001 р.
N 805 ( 805-2001-п ) (805-2001-п)
затвердив Загальне положення про
санаторно-курортний заклад (далі - Положення), в якому останній
визначено як заклад охорони здоров'я, що забезпечує надання
громадянам послуг лікувального, профілактичного та
реабілітаційного характеру з використанням природних лікувальних
ресурсів курортів та із застосуванням фізіотерапевтичних методів,
дієтотерапії, лікувальної фізкультури та інших методів
санаторно-курортного лікування (п. 1). Згідно з п. 2 Положення
перелік видів санаторно-курортних закладів затверджується
Міністерством охорони здоров'я України (далі - МОЗ).
У період, якого стосується оспорюване податкове зобов'язання,
був чинним Перелік закладів охорони здоров'я (затверджений наказом
МОЗ від 22 червня 1995 р. N 114 ( z0399-95 ) (z0399-95)
; зареєстрований в
Міністерстві юстиції України 2 листопада 1995 р. за N 399/935).
Згідно з п. 1.6 цього Переліку до закладів охорони здоров'я було
віднесено такі санаторно-курортні заклади: бальнеологічна лікарня,
грязелікарня, дитяча бальнеологічна лікарня, курортна поліклініка,
санаторій, санаторій-профілакторій, спеціалізований санаторій,
дитячий спеціалізований санаторій, санаторій для дітей з батьками,
дитячий оздоровчий центр.
У нині чинному Переліку закладів охорони здоров'я
(затверджений наказом МОЗ від 28 жовтня 2002 р. N 385
( z0892-02 ) (z0892-02)
; зареєстрований в Міністерстві юстиції України
12 листопада 2002 р. за N 892/7180), санаторно-курортні заклади, у
тому числі санаторії, також віднесено до закладів охорони здоров'я
(п. 1.4).
ЗАТ діє на підставі статуту, відповідно до якого метою його
діяльності є організація ефективного спеціалізованого,
відновлювального (реабілітаційного) лікування і відпочинку
громадян України та інших держав; надання послуг з
санаторно-курортного, готельного, екскурсійного, туристичного,
медичного, в тому числі спеціалізованого, відновлювального
(реабілітаційного) лікування, косметологічного обслуговування
відпочиваючим громадянам України та інших держав.
МОЗ відповідно до свого рішення від 29 вересня 1999 р. N 34
видало ЗАТ ліцензію на право провадити підприємницьку діяльність
(вид "медична практика"), а на підставі рішення від
6 вересня 2002 р. N 106 - ліцензію на право займатися медичною
практикою.
ЗАТ здійснює господарську діяльність за кодом 85.11.3 -
діяльність санаторно-курортних організацій, який є підкласом класу
85.11 - діяльність лікувальних закладів, групи 85.1 - діяльність з
охорони здоров'я людини, розд. 85 - охорона здоров'я та соціальна
допомога, секції N - охорона здоров'я та соціальна допомога
Державного класифікатора України "Класифікація видів економічної
діяльності" (КВЕД; затверджений наказом Державного комітету
України по стандартизації, метрології та сертифікації від
22 жовтня 1996 р. N 441 ( v0441217-96 ) (v0441217-96)
; набрав чинності
1 липня 1997 р.). Зазначена обставина підтверджується довідкою від
26 березня 1999 р. N 1932 про включення товариства до Єдиного
державного реєстру підприємств і організацій України.
Отже, з урахуванням викладеного та на підставі положення п. 4
ст. 12 Закону N 2535-XII ( 2535-12 ) (2535-12)
вітчизняні заклади охорони
здоров'я звільняються від сплати земельного податку незалежно від
їх форми власності та організаційно-правової форми.
Наведене не було враховано судами, а тому судові рішення не
можна визнати законними та обгрунтованими.
Таким чином, керуючись статтями 111-17 - 111-20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова
палата у господарських справах Верховного Суду України касаційну
скаргу ЗАТ задовольнила: постанову Вищого господарського суду
України від 10 червня 2004 р., постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 1 квітня 2004 р. та рішення Господарського
суду Львівської області від 16 березня 2004 р. скасувала, справу
направила на новий розгляд до господарського суду першої
інстанції.