СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
14.09.2004 N 7-8/281(04/375)
Розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Дочірнього підприємства "Укрметімпекс" (далі - Підприємство) на
постанову Вищого господарського суду України від 14 квітня 2004 р.
( v8_28600-04 ) (v8_28600-04)
у справі за позовом Підприємства до Відкритого
акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний
комбінат" (далі - Товариство) про стягнення 1683125 грн. 93 коп.,
процентів за прострочення оплати векселя та збитків від інфляції,
В С Т А Н О В И Л А:
З позовом до господарського суду Дніпропетровської області
Підприємство звернулося у липні 2003 р., мотивуючи заявлену
позовну вимогу простроченням Товариством оплати за емітованим ним
24 листопада 1998 р. простим векселем N 6530681235619 на суму
3651828 грн. 28 коп. зі строком платежу "за пред'явленням". При
цьому робилося посилання на п. 2 ст. 48 Уніфікованого закону про
переказні векселі та прості векселі (запроваджений Женевською
конвенцією 1930 р. ( 995_009 ) (995_009)
(далі - Уніфікований закон) і п. 5
ст. 2 Закону України "Про обіг векселів в Україні" ( 2374-14 ) (2374-14)
(далі - Закон про обіг векселів), згідно з якими векселедержатель
може вимагати сплати відсотків від дати настання строку платежу,
та ст. 214 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, відповідно до якої заборгованість
за грошовими зобов'язаннями повинна сплачуватись з урахуванням
встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Позивач вказував на те, що рішенням арбітражного суду
Дніпропетровської області від 22 серпня 2000 р. у справі N 22-193
було встановлено факт неплатежу за спірним векселем та стягнуто з
Товариства суму заборгованості за ним. На момент пред'явлення
позову вказане рішення арбітражного суду не було виконано.
Заявою від 9 вересня 2003 р. позивач зменшив суму позовних
вимог до 1653711 грн. 20 коп., врахувавши час набуття чинності
Законом про обіг векселів ( 2374-14 ) (2374-14)
.
Товариство позов не визнало, мотивуючи свої заперечення тим,
що: стосовно нього неодноразово порушувалося провадження у справах
про банкрутство і, відповідно, діяв мораторій на задоволення вимог
кредиторів в такі періоди часу: з 18 квітня 2000 р. до
22 травня 2001 р., з 22 травня 2001 р. до 16 травня 2003 р., з
21 травня 2002 р. до 31 січня 2003 р., з 3 лютого 2003 р. до
18 березня 2003 р., з 19 березня 2003 р. до 26 червня 2003 р.;
відповідно до п. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"
( 2343-12 ) (2343-12)
(далі - Закон про банкрутство) протягом дії мораторію
на задоволення вимог кредиторів, зокрема, не нараховується
неустойка (штраф, пеня) та не застосовуються інші санкції за
невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань;
цивільно-правові зобов'язання і вексельні зобов'язання не є
тотожними і регулюються різними нормативно-правовими актами.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
10 вересня 2003 р. з відповідача стягнуто 734667 грн. 36 коп.
процентів та 919043 грн. 39 коп. збитків від інфляції. Суд не
прийняв доводи Товариства про неправомірність нарахування
процентів на вексельну суму, що мотивувалися фактом порушення
стосовно нього провадження у справах про банкрутство та введенням
мораторію на задоволення вимог кредиторів на тих підставах, що, на
думку суду, ні Уніфікований закон ( 995_009 ) (995_009)
, ні Закон про обіг
векселів ( 2374-14 ) (2374-14)
не дають визначення відсоткам, що
нараховуються на вексельну суму, як санкції за невиконання чи
неналежне виконання зобов'язань. Суд дійшов висновку, що через це
до них не можна застосувати положення п. 4 ст. 12 Закону про
банкрутство ( 2343-12 ) (2343-12)
. Суд також відхилив заперечення
відповідача про неможливість застосування до спірних правовідносин
загальних норм цивільного законодавства, зокрема, ст. 214 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, з огляду на те, що вексельні зобов'язання за своєю
правовою природою є також цивільно-правовими.
Постановою від 14 листопада 2003 р. Дніпропетровський
апеляційний господарський суд зазначене судове рішення скасував, а
в позові відмовив, обґрунтувавши постанову тим, що до спірних
правовідносин застосовується Положення про переказний та простий
вексель (затверджене постановою ЦВК і РНК СРСР від
7 серпня 1937 р. N 104/1341 ( v1341400-37 ) (v1341400-37)
(далі - Положення), що
діяло на час емітування (24 листопада 1998 р.) простого векселя та
Закон про обіг векселів ( 2374-14 ) (2374-14)
, які є спеціальними законами,
що регулюють вексельні правовідносини, і якими встановлено порядок
та підстави виконання вексельних зобов'язань; взаємовідносини
учасників вексельного обігу мають характер вексельних
правовідносин, що регулюються не загальними нормами цивільного
права, а особливою системою вексельного права; суд першої
інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин
Уніфікований закон ( 995_009 ) (995_009)
, який на час емітування спірного
векселя не набрав чинності для України, та ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
,
який не регулює вексельні правовідносини; з урахуванням вимог
статей 34, 70, 77 Положення, вимоги про стягнення процентів за
спірним векселем були погашені 24 листопада 2002 р., тобто до
моменту пред'явлення Підприємством позову (10 липня 2003 р.).
Оскарженою постановою Вищий господарський суд України
апеляційну постанову залишив без змін.
Підприємство просить постанову Вищого господарського суду
України скасувати, мотивуючи касаційну скаргу неправильним
застосуванням судами апеляційної та касаційної інстанцій норм
матеріального права, зокрема, незастосуванням ними норм
законодавства, якими регулюються спірні правовідносини, а також
невідповідністю оскарженої постанови постанові Верховного Суду
України з питань застосування норм вексельного законодавства.
Заслухавши суддю-доповідача. розглянувши та обговоривши
доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова
палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про обіг векселів в
Україні" ( 2374-14 ) (2374-14)
законодавство України про обіг векселів
складається із Женевської конвенції 1930 р. ( 995_009 ) (995_009)
, якою
запроваджено Уніфікований закон, з урахуванням застережень,
обумовлених додатком II до цієї Конвенції, та із Женевської
конвенції 1930 р. про врегулювання деяких колізій законів про
переказні векселі та прості векселі ( 995_007 ) (995_007)
, Женевської
конвенції 1930 р. про гербовий збір стосовно переказних векселів і
простих векселів ( 995_008 ) (995_008)
, Закону України "Про цінні папери і
фондову біржу" ( 1201-12 ) (1201-12)
, Закону України "Про приєднання України
до Женевської конвенції 1930 р., якою запроваджено Уніфікований
закон про переказні векселі та прості векселі" ( 826-14 ) (826-14)
, Закону
України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 р.
про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та
прості векселі" ( 827-14 ) (827-14)
, Закону України "Про приєднання України
до Женевської конвенції 1930 р. про гербовий збір стосовно
переказних векселів і простих векселів" ( 828-14 ) (828-14)
, цього Закону
та інших, прийнятих згідно з ними, актів законодавства України.
Згідно зі ст. 7 Закону України "Про правонаступництво
України" ( 1543-12 ) (1543-12)
Україна є правонаступницею прав і обов'язків
за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та інтересам республіки.
Постановою Верховної Ради України "Про застосування векселів в
господарському обороті України" ( 2470-12 ) (2470-12)
в Україні було введено
вексельний обіг з використанням простого і переказного векселя
відповідно до Женевської конвенції 1930 р. ( 995_009 ) (995_009)
. Таким
чином, з урахуванням положень Закону України "Про
правонаступництво України" до ратифікації Україною Женевської
конвенції 1930 р. вексельний обіг в Україні регулювався як
безпосередньо нормами Уніфікованого закону з урахуванням
обумовлених СРСР застережень, так і Положенням ( v1341400-37 ) (v1341400-37)
,
яке повністю відтворює текст Уніфікованого закону, за виключенням
статей 31, 38, 48, в яких знайшли відображення вказані у
Додатку II до Женевської конвенції 1930 р. застереження, з
урахуванням яких СРСР приєднався до Конвенції 25 листопада 1936 р.
Обґрунтованими є висновки суду апеляційної інстанції і Вищого
господарського суду України про те, що позивачем було пропущено
строк позовної давності щодо стягнення, передбачених ст. 48
Уніфікованого закону ( 995_009 ) (995_009)
відсотків, які виходили з того,
що:
оскільки Положення ( v1341400-37 ) (v1341400-37)
не встановлює жодних
спеціальних строків для стягнення відсотків, передбачених п. 2
ст. 48, то необхідно керуватися загальним строком позовної
давності, встановленим ч. 1 ст. 70 Положення, відповідно до якої
позовні вимоги, які випливають з переказного векселя проти
акцептанта, погашаються після закінчення трьох років з дня строку
платежу;
статтями 77 і 78 Положення ( v1341400-37 ) (v1341400-37)
передбачено, що до
простого векселя застосовуються постанови, які стосуються
переказного векселя, зокрема, що стосуються терміну платежу
(статті 33-37), позову в разі неакцепту або неплатежу
(статті 43-50, 52-54) та давності (статті 70-71); векселедавець за
простим векселем зобов'язаний так само, як і акцептант за
переказним;
п. 34 Положення передбачено, що переказний вексель строком
"за пред'явленням" повинен бути пред'явлений до платежу протягом
одного року від дня його складання;
спірний вексель було складено (емітовано)
24 листопада 1998 р., а вимоги про стягнення процентів за спірним
векселем були погашені 24 листопада 2002 р., тобто до моменту
пред'явлення позову у даній справі (10 липня 2003 р.).
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова
палата у господарських справах Верховного Суду України
П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Укрметімпекс"
залишити без задоволення, а постанову Вищого господарського суду
України від 14 квітня 2004 р. ( v8_28600-04 ) (v8_28600-04)
- без змін.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.