ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
14.09.2004 Справи N 1/48, 1/49, 1/50, 1/52
Розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Закарпатського обласного територіального відділення
Антимонопольного комітету України (далі - Відділення АМК) на
постанову Вищого господарського суду України від 16-30 березня
2004 року у справах NN 1/48, 1/49, 1/50, 1/52 за позовами
Дочірнього підприємства "Ужгороднафтопродукт" Відкритого
акціонерного товариства "Концерн "Галнафтогаз" (далі -
ДП "Ужгороднафтопродукт"), Дочірнього підприємства
"Хустнафтопродукт" Відкритого акціонерного товариства "Концерн
"Галнафтогаз" (далі - ДП "Хустнафтопродукт"), Товариства з
обмеженою відповідальністю "Валерія" (далі - ТОВ "Валерія"),
Товариства з обмеженою відповідальністю "Вектор" (далі -
ТОВ "Вектор") до Відділення АМК, за участі третіх осіб на стороні
позивачів без самостійних вимог: Товариства з обмеженою
відповідальністю "Транс ЛТД", Відкритого акціонерного товариства
"Закарпатнафтопродукт-Мукачево", Товариства з обмеженою
відповідальністю "Нумінатор", Товариства з обмеженою
відповідальністю "Кір", Товариства з обмеженою відповідальністю
"Автомобіліст" про визнання недійсним рішення, та за зустрічними
позовами Відділення АМК до ДП "Ужгороднафтопродукт" та
ДП "Хустнафтопродукт"
про стягнення відповідно 4500 грн. та 5700 грн. штрафу,
В С Т А Н О В И Л А:
У квітні 2003 року до Господарського суду Закарпатської
області із самостійними позовами звернулися
ДП "Ужгороднафтопродукт", ТОВ "Валерія", ДП "Хустнафтопродукт" і
ТОВ "Вектор", на підставі яких були порушені провадження у
справах N 1/48, N 1/49, N 1/50 та N 1/52.
14 травня 2003 року Відділення АМК подало зустрічні позови
про стягнення з позивачів накладених рішенням його
адміністративної колегії N 6 від 20 березня 2003 року у справі
N 04-30/2002 (далі - рішення N 6) штрафів, які судом прийняті для
спільного розгляду з первісними позовами.
Ухвалою від 15 травня 2003 року зазначені справи об'єднані в
одну справу. При цьому суд виходив з того, що у всіх справах
предметами позовів є вимоги про визнання недійсним рішення N 6,
яким дії позивачів щодо встановлення однакових роздрібних цін на
нафтопродукти визнані порушенням законодавства про захист
економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій
і на них накладені штрафи.
Позовна вимога мотивована тим, що Відділення АМК не довело
обставин, що мають значення для справи і які визнано
встановленими, та неповно з'ясувало всі обставини справи.
Посилаючись на положення статей 5, 6 Закону України "Про захист
економічної конкуренції" ( 2210-14 ) (2210-14)
(далі - Закон) позивачі
вважають, що: антиконкурентними узгодженими діями є укладення
суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, а також будь-яка
інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність)
суб'єктів господарювання; зазначені дії призвели чи можуть
призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції; ці
дії можуть проявлятися у вигляді встановлення цін чи інших умов
придбання або реалізації товарів, суттєвому обмеженні
конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без
об'єктивно виправданих на те причин та інше. На їх думку в
оспорюваному рішенні N 6 Відділення АМК не навело прямих доказів
узгодженого встановлення роздрібних цін на автозаправних станціях
і суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів
господарювання та не вказало жодного конкретного прикладу щодо
окремо взятого суб'єкта господарювання з малими обсягами
реалізації. А посилання відповідача на ніби усну домовленість
позивачів як на антиконкурентні узгоджені дії вони вважають
безпідставним. Крім того вони вказують на те, що реалізація ними
нафтопродуктів на автозаправних станціях здійснюється на
комісійних умовах за цінами, встановленими договором комісії і
протоколом узгодження умов реалізації, а власником грошових
надходжень від їх реалізації є комітент.
Той факт, що Трикур В.Ф. є одночасно директором двох
позивачів: ДП "Ужгороднафтопродукт" і ДП "Хустнафтопродукт" та
співзасновником ТОВ "Валерія", вони не вважають порушенням
антимонопольного законодавства, як і прямим доказом узгоджених
дій.
Рішенням від 6 червня 2003 року первісні позови задоволені, а
в зустрічних позовах відмовлено.
Судове рішення обґрунтоване тим, що позивачі не допустили
порушення антимонопольного законодавства а розумінні
статті 5 Закону ( 2210-14 ) (2210-14)
, позаяк вказівка в рішенні N 6 на те,
що встановлення однакових роздрібних цін на моторні бензин і
дизпаливо при різному затратному механізмі та різних закупівельних
цінах могло відбутися тільки внаслідок усної домовленості між
позивачами і це призвело до обмеження конкурентоспроможності інших
суб'єктів господарювання з малими обсягами реалізації, які змушені
були підтримувати роздрібні ціни на такому ж рівні та нести при
цьому збитки, не підтверджено фактичними обставинами справи.
В задоволенні зустрічних позовів відмовлено, так як рішення
N 6, на підставі якого вони заявлені, визнано недійсним за
первісними позовами.
Постановою від 23 жовтня 2003 року Львівський апеляційний
господарський суд зазначене судове рішення залишив без змін,
обґрунтувавши її тими ж доводами, що й суд першої інстанції.
Апеляційна постанова залишена без змін оскарженою постановою
Вищого господарського суду України.
Відділення АМК просить постанову Вищого господарського суду
України скасувати, мотивуючи касаційну скаргу тим, що: протоколи
узгодження умов реалізації нафтопродуктів, що є додатками до
договорів комісії та субкомісії і однією з сторін в яких є
ДП "Ужгороднафтопродукт", ДП "Хустнафтопродукт" і ТОВ "Валерія", а
також наказ ТОВ "Вектор" N 153-П/2002 від 28 жовтня 2002 року про
встановлення таких самих цін на нафтопродукти на його
автозаправних станціях, є достатніми доказами антиконкурентних
узгоджених дій в розумінні статей 5, 6 Закону ( 2210-14 ) (2210-14)
;
зазначені дії усунули конкуренцію у розумінні статті 1 Закону,
згідно з якою конкуренція - це змагання між суб'єктами
господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням
переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого
споживачі мають можливості вибирати між кількома продавцями; при
встановленні однакових цін в регіоні на нафтопродукти такої
можливості у споживачів не було; обґрунтування оскарженої
постанови положеннями статті 12 Закону, яка передбачає тільки
визначення монопольного становища суб'єкта господарювання,
помилкове, бо антиконкурентні узгоджені дії та зловживання
монопольним (домінуючим) становищем є самостійними порушеннями
антимонопольного законодавства.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників
сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги,
перевіривши матеріали справи. Судова палата у господарських
справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню з таких підстав.
При ухваленні оскаржуваної постанови Вищий господарський суд
України дійшов висновку про обґрунтованість апеляційної постанови
і, відповідно, - рішення суду першої інстанції про те, що дії
позивачів не можуть розцінюватися як антиконкурентні узгоджені
дії, що призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи
обмеження конкуренції.
Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої
інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у діях
позивачів порушення законодавства про захист економічної
конкуренції і правильно застосував норми Закону ( 2210-14 ) (2210-14)
, що
регулюють відносини щодо вчинення антиконкурентних узгоджених дій.
Виходячи з того, що позивачі встановили максимальні роздрібні
ціни на всі марки бензинів та дизельне паливо, суд аргументовано
вважав, що нафтопродукти могли продаватися і за нижчими цінами, а
тому такі дії не могли суттєво обмежити конкурентоспроможність
інших суб'єктів господарювання на ринку і ці суб'єкти не могли
понести збитків саме від встановлення максимальних цін.
Той факт, що Трикур В.Ф. є директором двох підприємств -
позивачів і співзасновником ще одного позивача, суд обґрунтовано
не визнав доказом антиконкурентних узгоджених дій, мотивувавши це
тим, що рішенням N 6 до відповідальності за зазначене порушення
законодавства про захист економічної конкуренції притягнуто
дев'ять суб'єктів господарювання. А докази існування між ними
узгоджених дій відсутні.
Обґрунтовуючи оскаржену постанову Вищий господарський суд
України виходив з того, що позивачі не займають на ринку
реалізації нафтопродуктів монопольного (домінуючого) становища.
При цьому зроблено посилання на положення статті 12 Закону
( 2210-14 ) (2210-14)
, яка визначає монопольне (домінуюче) становище
суб'єкта господарювання
Зазначене посилання помилкове, оскільки вказана норма Закону
( 2210-14 ) (2210-14)
не регулює спірні правовідносини сторін. Оспорюване
рішення N 6 Відділення АМК приймало на підставі статті 6 Закону,
яка передбачає відповідальність за таке порушення законодавства
про захист економічної конкуренції як вчинення антиконкурентних
узгоджених дій. Зловживання монопольним (домінуючим) становищем
відповідно до статті 50 Закону є самостійним порушенням
законодавства про захист економічної конкуренції, відповідальність
за яке передбачена статтею 13 Закону.
Проте це порушення не впливає на законність ухваленої
постанови, тому вона підлягає залишенню в силі.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17-111-20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова
палата у господарських справах Верховного Суду України
П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу Закарпатського обласного територіального
відділення Антимонопольного комітету України залишити без
задоволення, а постанову Вищого господарського суду України від
16-30 березня 2004 року - без змін.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.