ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
14.09.2004 Справа N 6/431
Розглянувши касаційну скаргу закритого акціонерного
товариства "АТЕК" на постанову Вищого господарського суду України
від 27.04.2004 року у справі за позовом в. о. прокурора м. Києва в
інтересах держави в особі Фонду державного майна України до
закритого акціонерного товариства "АТЕК"
про визнання недійсним п. 3 додаткової угоди від 26.10.90 року
до договору оренди від 24.09.90 року та визнання права власності,
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2003 року в. о. прокурора м. Києва звернувся в
інтересах держави в особі Фонду державного майна України до
господарського суду м. Києва з позовом до ЗАТ "АТЕК" про визнання
недійсним п. 3 додаткової угоди від 26.10.90 року до договору
оренди від 24.09.90 року та визнання права власності.
Позовні вимоги обґрунтовувались невідповідністю п. 3
додаткової угоди від 26.10.90 року про безоплатну передачу у
власність орендатора (ЗАТ "АТЕК") невиробничих основних фондів
(комунального господарства, соцкультпобуту, охорони здоров'я)
загальною залишковою вартістю 9992 тис. крб. вимогам Закону СРСР
"Про власність в СРСР" ( v1305400-90 ) (v1305400-90)
, Цивільного кодексу УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
та Положення про порядок передачі підприємств,
об'єднань, організацій, установ, будинків і споруд, затвердженого
постановою Ради Міністрів УРСР від 16.10.79 року N 940,
за якими передача кооперативним та іншим організаціями
організаціям будинків і споруд здійснюється виключно за плату.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на
безпідставність позовних вимог та пропуск строку позовної
давності.
Рішенням господарського суду м. Києва від 16.12.2003 року
позов задоволено повністю з посиланням на невідповідність п. 3
додаткової угоди від 26.10.90 року вимогам Закону СРСР "Про
власність в СРСР" ( v1305400-90 ) (v1305400-90)
та Основам законодавства СРСР і
союзних республік про оренду ( v0810400-89 ) (v0810400-89)
.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
18.02.2004 року та постановою Вищого господарського суду України
від 27.04.2004 року рішення залишено без змін.
Верховним Судом України 1 липня 2004 року за касаційною
скаргою ЗАТ "АТЕК" порушено касаційне провадження з перегляду
постанови Вищого господарського суду України від 27.04.2004 року.
Скарга мотивується невідповідністю постанови Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та рішенням Верховного Суду України з питань
застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін,
обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали
справи, Судова палата вважає, що касаційна скарга підлягає
задоволенню.
Залишаючи без змін судові рішення у справі, Вищий
господарський суд України обґрунтував свою постанову посиланням на
те, що ст. 10 Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік
про оренду ( v0810400-89 ) (v0810400-89)
, ст. ст. 10 - 12 Закону СРСР "Про
власність в СРСР" ( v1305400-90 ) (v1305400-90)
не передбачено безоплатної
передачі об'єктів державної власності у колективну власність, а
тому умови договору про передачу безоплатно орендареві
невиробничих основних фондів при викупі орендованого майна є
недійсними згідно ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Проте з такими висновками погодитися не можна з наступних
підстав.
У відповідності до п. 3 постанови Ради Міністрів СРСР від
20.03.90 року N 280 "Про порядок передачі підприємств союзного
підпорядкування і їх майна в оренду" орендодавцями є міністерства
СРСР, в безпосередньому віданні яких знаходяться підприємства.
Київський екскаваторний завод знаходився у віданні Міністерства
важкого машинобудування СРСР.
24.09.90 року між Міністерством та організацією орендарів
Київського екскаваторного заводу укладено договір оренди
державного майна заводу та додаткову угоду про право його викупу.
Згідно з умовами додаткової угоди орендар набув право викупу
орендованого майна заводу. Згідно п. 1.1 договору в оренду
передавалося все майно заводу, яке знаходилося у нього на балансі
на 1 жовтня 1990 року, в тому числі і невиробничі основні фонди.
Згідно додаткової угоди право викупу орендованого майна
здійснювалось шляхом передачі за плату промислово-виробничих
фондів (п. 2) та безоплатної передачі у власність організації
орендарів невиробничих фондів (п. 3).
Після сплати коштів, передбачених додатковою угодою до
договору оренди, організації орендарів 15.01.91 року видано
державний акт про викуп майна заводу згідно договору оренди і
переходу його в колективну власність трудового колективу.
В державному акті вказівка на розмір внесених в рахунок
викупу коштів не визначає обсягу майна, яке перейшло у власність
колективу. Обсяг викупленого майна розкривається через посилання
на договір оренди від 24.09.90 року, а внесення коштів поставлено
в причинно-наслідковий зв'язок з часом виникнення права власності
у колективу.
Застосовуючи ст. ст. 10, 11, 12 Закону СРСР "Про власність в
СРСР" ( v1305400-90 ) (v1305400-90)
, суди повинні були звернути увагу на те, що
одним із способів утворення колективної власності був викуп
державного майна (ст. 10), що майнові права орендних підприємств
законодавець не ототожнював з правами організації орендарів при
викупі орендованого майна і ст. 11 не регулює спірні відносини, а
ст. 12 не визначає порядку та умов викупу.
Згідно ст. 10 Основ законодавства Союзу РСР і союзних
республік про оренду умови ( v0810400-89 ) (v0810400-89)
, порядок і строки
викупу визначалися договором оренди.
Безоплатна передача невиробничих фондів у власність
організації орендарів є однією з визначених договором від
24.09.90 року умов викупу орендованого майна.
Висновки суду про наявність законодавчих заборон на
безоплатну передачу організаціям орендарів невиробничих фондів про
викупі орендованого майна носять безпідставний характер.
Законодавство Союзу РСР не містило таких положень. Включення до
угоди умов про безоплатну передачу невиробничих фондів при викупі
орендованого майна відповідало праву держави на свій розсуд
володіти, користуватися і розпоряджатися належним їй майном, яке у
спірних відносинах здійснено Міністерством при укладенні
додаткової угоди на підставі повноважень, наданих йому постановою
Ради Міністрів СРСР N 280 від 20.03.90 року.
Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про оренду
( v0810400-89 ) (v0810400-89)
також не містили таких заборон, а тому вирішення
цього питання договором відповідає вимогам закону.
За таких обставин висновок про те, що спірна угода не
відповідає вимогам закону, є помилковим, а тому підстави для
застосування ст. 48 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
відсутні.
З урахуванням того, що відповідач є законним власником
спірного майна, відсутні підстави для визнання за державою права
власності на це майно.
Тому судові рішення у справі підлягають скасуванню з
направленням справи на новий судовий розгляд.
При новому розгляді суду слід врахувати викладене та вирішити
спір згідно закону.
Керуючись ст. ст. 111, 111-17, 111-18, 111-19, 111-20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова
палата П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу ЗАТ "Атек" задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 27.04.2004
року, постанову Київського апеляційного господарського суду від
18.02.2004 року та рішення господарського суду м. Києва від
16.12.2003 року скасувати. Справу направити на новий розгляд до
господарського суду першої інстанції.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.