ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.07.2004 Справа N 119/15-2001
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України
у складі: <...>
за участю представників: <...>
розглянувши касаційні скарги Приватного малого підприємства
"Архе" та Селянсько-фермерського господарства "Схід" на постанову
Вищого господарського суду України від 12 травня 2004 р. у справі
за позовом ВАТ з пошиття та в'язання трикотажних виробів "Фанг" до
Приватного малого підприємства "Архе", Селянсько-фермерського
господарства "Схід", третя особа - ТОВ "Трикотажний комбінат
"Лісова казка", про розірвання договору оренди та виселення,
В С Т А Н О В И Л А:
У лютому 2001 р. ВАТ "Фанг" звернулось до суду з позовом про
виселення ПМП "Архе" з будівлі, що розташована по вул. Леніна, 12,
смт Димер Вишгородського району Київської обл.
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що між сторонами
01.08.95 був укладений договір оренди основних засобів, на
підставі якого ПМП "Архе" почало користуватися спірною будівлею.
Строк дії договору закінчився ще 01.08.96 р., проте, на даний час
відповідач продовжує користуватись приміщенням, не продовжуючи дію
договору та не сплачуючи орендну плату.
У ході розгляду справи позивач доповнив свої вимоги та просив
розірвати договір оренди від 01.08.95 р., визнати недійсним
договір купівлі-продажу спірної будівлі від 20.08.97 р., який було
укладено між ПМП "Архе" та Селянсько-фермерським господарством
"Схід", та виселити Селянсько-фермерське господарство "Схід" із
спірної будівлі.
Відповідачі проти позову заперечували, посилаючись на те, що
на момент укладення договору від 20.08.97 р. ПМП "Архе" було
власником будівлі по вул. Леніна, 12, смт Димер, а
Селянсько-фермерське господарство "Схід" є її добросовісним
набувачем.
Судовими інстанціями справа розглядалась неодноразово.
Останнім рішенням господарського суду Київської області від
25.11.2003 р. у позові відмовлено з тих мотивів, що позивачем не
доведено наявності у нього права власності на спірну будівлю на
час укладення між відповідачами договору купівлі-продажу від
20.08.97 р. Отже, вимоги позивача щодо визнання недійсним договору
від 20.08.97 р. є необґрунтованими, і відповідачі займають спірну
будівлю на законних підставах.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
24.02.2004 р. зазначене рішення скасоване, позовні вимоги
задоволені у повному обсязі з огляду на те, що власником будівлі,
що розташована по вул. Леніна. 12, смт Димер є ВАТ "Фанг".
Постановою Вищого господарського суду України від
12.05.2004 р. постанова Київського апеляційного господарського
суду від 24.02.2004 р. залишена без змін.
1 липня та 22 липня 2004 р. Верховним Судом України порушено
провадження за касаційними скаргами, відповідно, ПМП "Архе" та
Селянсько-фермерського господарства "Схід", у яких ставиться
питання про скасування постанови Вищого господарського суду
України від 12.05.2004 р., постанови Київського апеляційного
господарського суду від 24.02.2004 р. та залишення у силі рішення
господарського суду Київської області від 25.11.2003 р. На
обґрунтування скарг зроблено посилання на неправильне застосування
норм матеріального та процесуального права, різне застосування
Вищим господарським судом України одного і того ж положення закону
в аналогічних справах, невідповідність оскаржуваної постанови
положенням Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
.
Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, а
постановлені у справі судові рішення скасуванню з направленням
справи на новий розгляд до суду першої інстанції на таких
підставах.
Вищий господарський суд України, залишаючи без змін постанову
суду апеляційної інстанції, виходив з того, що вона є законною та
обґрунтованою.
Разом з тим, з таким висновком погодитися не можна.
Так, посилання суду апеляційної інстанції на те, що до вимог
про визнання недійсними угод строки позовної давності не
застосовуються, суперечить вимогам чинного законодавства.
Вимоги, на які не поширюється позовна давність, перераховані,
зокрема, у ст. 83 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
. Згадувана вимога до даного
переліку не входить.
Мотивуючи незастосування наслідків визнання угоди недійсною,
суд апеляційної інстанції, з яким погодився касаційний суд,
послався на недоцільність. Таке обґрунтування, також, є
помилковим, оскільки не відповідає положенням ч. 2 ст. 48
згаданого Кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Відповідно до ст. 225 Кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
, право продажу
майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові.
Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права
власності лише в тих випадках, коли згідно зі ст. 145 цього
Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно.
В обґрунтування правомірності виселення СФГ "Схід"
апеляційний суд послався, зокрема, на те, що укладення договору
купівлі-продажу від 20.08.97 р. між відповідачами у справі
свідчить про вибуття спірної будівлі з володіння позивача поза
його волею.
З законністю такого висновку погодитися не можна. Воля
власника повинна з'ясовуватися судом щодо передавання майна у
володіння ПМП "Архе" у 1995 р., коли це майно вибуло від власника
на підставі договору.
З'ясування цього питання є необхідним, зокрема, при
витребуванні власником майна з чужого незаконного володіння.
Частиною 1 ст. 145 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
передбачено, що від добросовісного набувача власник вправі
витребувати майно лише в разі, коли майно загублене власником чи
особою, якій майно було передане власником у володіння, або
викрадено у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом
поза їх волею.
Можливе пред'явлення до обох відповідачів різних вимог
вимагає уточнення у позивача їх правових підстав та з'ясування
початку перебігу строку позовної давності щодо кожної з вимог.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи
первісні позовні вимоги, суд апеляційної інстанції, також, не
звернув уваги на пропуск строку позовної давності. Задовольнивши
позовні вимоги без поновлення строку, суд порушив вимоги ст. 80
Кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
, яка передбачає, що закінчення строку позовної
давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.
Згідно зі ст. 76 Кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
, перебіг строку позовної
давності починається з дня виникнення права на позов. Право на
позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була
дізнатися про порушення свого права.
Отже, з'ясування початку перебігу строку позовної давності
мало бути здійснене судом з урахуванням положень наведеної норми,
зокрема, встановленого судами стану виконання зобов'язань за
договором.
Окрім того, апеляційний суд в порушення вимог ч. 3 ст. 101
ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
України розглянув вимогу про розірвання договору
оренди, яка не була предметом розгляду в суді першої інстанції.
Остаточно уточнені вимоги позивача в суді першої інстанції такої
вимоги не мали.
Право позивача змінити підставу або предмет позову, збільшити
або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову,
передбачене ст. 22 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, може бути реалізоване
до прийняття рішення по справі.
Разом з тим, слід погодитися з обґрунтованістю висновку судів
апеляційної та касаційної інстанцій про те, що, за наведених
обставин, посилання суду першої інстанції на безоплатну передачу
спірного майна позивачем відповідачу - ПМП "Архе" за актом
прийому-передачі у серпні 1995 р. не ґрунтується на законі. Така
юридична оцінка правових відносин, що виникли між сторонами,
зроблена згаданими судами в межах їх повноважень.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене та
вирішити спір з дотриманням вимог закону.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 111-17 - 111-20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова
палата П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційні скарги Приватного малого підприємства "Архе" та
Селянсько-фермерського господарства "Схід" задовольнити частково.
Постанову Вищого господарського суду України від
12.05.2004 р., постанову Київського апеляційного господарського
суду від 24.02.2004 р. та рішення господарського суду Київської
області від 25.11.2003 р. скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду
першої інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.