Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.07.2004 року (скасовано постанову ВГСУ)
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у
складі:
Головуючого судді,
Суддів;
за участю представників:
ВАТ "YYY" - присутній,
Приватного малого підприємства "ZZZ" - присутній,
Селянсько-фермерського господарства "XXX" - присутній,
ТОВ "RRR" - присутній,
розглянувши касаційні скарги Приватного малого підприємства "ZZZ"
та Селянсько-фермерського господарства "XXX" на постанову Вищого
господарського суду України від ХХ травня 2004 р. у справі за
позовом ВАТ по пошиттю та в'язанню трикотажних виробів "YYY" до
Приватного малого підприємства "ZZZ", Селянсько-фермерського
господарства "XXX", третя особа - ТОВ "RRR", про розірвання
договору оренди та виселення,
встановила:
У лютому 2001 р. ВАТ "YYY" звернулось до суду з позовом про
виселення ПМП "ZZZ" з будівлі, що розташована по вул. Ц-на, 88,
смт. Ч-ськ, Я-ського району, Н-ської обл.
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що між сторонами ХХ.08.1995
р. був укладений договір оренди основних засобів, на підставі
якого ПМП "ZZZ" почало користуватися спірною будівлею. Строк дії
договору закінчився ще ХХ.08.1996 р., проте, на даний час
відповідач продовжує користуватись приміщенням, не продовжуючи дію
договору та не сплачуючи орендну плату.
У ході розгляду справи позивач доповнив свої вимоги та просив
розірвати договір оренди від ХХ.08.1995 р., визнати недійсним
договір купівлі-продажу спірної будівлі від ХХ.08.1997 р., який
було укладено між ПМП "ZZZ" та Селянсько-фермерським господарством
"XXX", та виселити Селянсько-фермерське господарство "XXX" із
спірної будівлі.
Відповідачі проти позову заперечували, посилаючись на те, що на
момент укладення договору від ХХ.08.1997 р. ПМП "ZZZ" було
власником будівлі по вул. Ц-на, 88, смт. Ч-ськ, а
Селянсько-фермерське господарство "XXX" є її добросовісним
набувачем.
Судовими інстанціями справа розглядалась неодноразово.
Останнім рішенням господарського суду Н-ської області від
ХХ.11.2003 р. у позові відмовлено з тих мотивів, що позивачем не
доведено наявності у нього права власності на спірну будівлю на
час укладення між відповідачами договору купівлі-продажу від
ХХ.08.1997 р. Отже, вимоги позивача щодо визнання недійсним
договору від ХХ.08.1997 р. є необгрунтованими, і відповідачі
займають спірну будівлю на законних підставах.
Постановою Н-ського апеляційного господарського суду від
ХХ.02.2004 р. зазначене рішення скасоване, позовні вимоги
задоволені у повному обсязі з огляду на те, що власником будівлі,
що розташована по вул. Ц-ній, 88, смт. Ч-ськ є ВАТ "YYY".
Постановою Вищого господарського суду України від ХХ.05.2004 р.
постанова Н-ського апеляційного господарського суду від ХХ.02.2004
р. залишена без змін.
ХХ липня та ХХ липня 2004 р. Верховним Судом України порушено
провадження за касаційними скаргами, відповідно, ПМП "ZZZ" та
Селянсько-фермерського господарства "XXX", у яких ставиться
питання про скасування постанови Вищого господарського суду
України від ХХ.05.2004 р., постанови Н-ського апеляційного
господарського суду від ХХ.02.2004 р. та залишення у силі рішення
господарського суду Н-ської області від ХХ.11.2003 р. В
обґрунтування скарг зроблено посилання на неправильне застосування
норм матеріального та процесуального права, різне застосування
Вищим господарським судом України одного і того ж положення закону
в аналогічних справах, невідповідність оскаржуваної постанови
положенням Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
.
Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, а постановлені
у справі судові рішення скасуванню з направленням справи на новий
розгляд до суду першої інстанції з наступних підстав.
Вищий господарський суд України, залишаючи без змін постанову суду
апеляційної інстанції, виходив з того, що вона є законною та
обґрунтованою.
Разом з тим, з таким висновком погодитися не можна.
Так, посилання суду апеляційної інстанції на те, що до вимог про
визнання недійсними угод строки позовної давності не
застосовуються суперечить вимогам чинного законодавства.
Вимоги, на які не поширюється позовна давність, перераховані,
зокрема, у ст. 83 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
. Згадувана вимога до даного
переліку не входить.
Мотивуючи незастосування наслідків визнання угоди недійсною, суд
апеляційної інстанції, з яким погодився касаційний суд, послався
на недоцільність. Таке обґрунтування, також, є помилковим,
оскільки не відповідає положенням ч. 2 ст. 48 згаданого Кодексу
( 1540-06 ) (1540-06)
.
У відповідності зі ст. 225 Кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
, право продажу
майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові.
Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права
власності лише в тих випадках, коли згідно з статтею 145 цього
Кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
власник не вправі витребувати від нього майно.
В обґрунтування правомірності виселення СФГ "XXX" апеляційний суд
послався, зокрема, на те, що укладення договору купівлі-продажу
від ХХ.08.1997 року між відповідачами по справі свідчить про
вибуття спірної будівлі з володіння позивача поза його волею.
З законністю такого висновку погодитися не можна. Воля власника
повинна з'ясовуватися судом щодо передавання майна у володіння ПМП
"ZZZ" у 1995 році, коли це майно вибуло від власника на підставі
договору.
З'ясування цього питання є необхідним, зокрема, при витребуванні
власником майна з чужого незаконного володіння.
Частиною 1 ст. 145 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
передбачено, що від добросовісного набувача власник вправі
витребувати майно лише в разі, коли майно загублене власником чи
особою, якій майно було передане власником у володіння, або
викрадено у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом
поза їх волею.
Можливе пред'явлення до обох відповідачів різних вимог вимагає
уточнення у позивача їх правових підстав та з'ясування початку
перебігу строку позовної давності щодо кожної з вимог.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи первісні
позовні вимоги, суд апеляційної інстанції, також, не звернув уваги
на пропуск строку позовної давності. Задовольнивши позовні вимоги
без поновлення строку, суд порушив вимоги статті 80 Кодексу
( 1540-06 ) (1540-06)
, яка передбачає, що закінчення строку позовної
давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.
Згідно ст. 76 Кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
, перебіг строку позовної
давності починається з дня виникнення права на позов. Право на
позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була
дізнатися про порушення свого права.
Отже, з'ясування початку перебігу строку позовної давності мало
бути здійснене судом з урахуванням положень наведеної норми,
зокрема, встановленого судами стану виконання зобов'язань за
договором.
Окрім того, апеляційний суд в порушення вимог ч. 3 ст. 101 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
розглянув вимогу про розірвання договору
оренди, яка не була предметом розгляду в суді першої інстанції.
Остаточно уточнені вимоги позивача в суді першої інстанції (а.с.22
Т.5) такої вимоги не мали.
Право позивача змінити підставу або предмет позову, збільшити або
зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову,
передбачене ст. 22 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, може бути реалізоване
до прийняття рішення по справі.
Разом з тим, слід погодитися з обґрунтованістю висновку судів
апеляційної та касаційної інстанцій про те, що, за наведених
обставин, посилання суду першої інстанції на безоплатну передачу
спірного майна позивачем відповідачу - ПМП "ZZZ" за актом
прийому-передачі у серпні 1995 року не ґрунтується на законі. Така
юридична оцінка правових відносин, що виникли між сторонами,
зроблена згаданими судами в межах їх повноважень.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене та
вирішити спір з дотриманням вимог закону.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 111-17 - 111-20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова
палата
постановила:
Касаційні скарги Приватного малого підприємства "ZZZ" та
Селянсько-фермерського господарства "XXX" задовольнити частково.
Постанову Вищого господарського суду України ( sp02/624-2 ) (sp02/624-2)
від ХХ.05.2004 р. постанову Н-ського апеляційного господарського
суду від ХХ.02.2004 р. та рішення господарського суду Н-ської
області від ХХ.11.2003 р. скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду першої
інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.