ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
20.07.2004
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України
у складі: головуючого - Барбари В.П., суддів: Гусака М.Б.,
Карпечкіна П.Ф., Колесника П.І., Лилака Д.Д., Новікової Т.О., за
участі представників: позивача - Окунева І.С., відповідача -
Двораки М.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Фірми "Союз-Віктан" ЛТД (ТОВ) (далі - Фірма) на
постанову Вищого господарського суду України від 24 березня
2004 року ( v9789600-04 ) (v9789600-04)
у справі за позовом Кримського
республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів
(далі - Відділення) до Фірми про стягнення 457200 грн.
заборгованості з відрахувань цільових коштів на створення робочих
місць, призначених для працевлаштування інвалідів, і на здійснення
заходів стосовно їх соціально-трудової і професійної реабілітації
(далі - відрахування), В С Т А Н О В И Л А:
З позовом до господарського суду Автономної Республіки Крим
Відділення звернулося у травні 2003 року, мотивувавши заявлену
позовну вимогу тим, що всупереч вимогам статті 19 Закону України
"Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
(далі - Закон про захист інвалідів) Фірма працевлаштувала у
2002 році 21-го інваліда замість 51-го, а тому зобов'язана
сплатити вартість 30 незайнятих робочих місць із розрахунку
середньорічної заробітної плати - 15240 грн., що становить ціну
позову.
Рішенням від 8 серпня 2003 року позов задоволено. Судове
рішення обгрунтоване тим, що:
- у 2002 році середньосписочна чисельність працівників Фірми
становила 1264 особи. У зв'язку з цим відповідно до статті 19
Закону про захист інвалідів ( 875-12 ) (875-12)
їй встановлювався норматив
робочих місць для працевлаштування інвалідів в розмірі 4% що
становило 51 місце. Тому Фірма зобов'язана була працевлаштувати
51-го інваліда, а фактично влаштувала - 21-го;
- відповідно до статті 20 названого Закону ( 875-12 ) (875-12)
Фірма
повинна перерахувати Відділенню по 15240 грн. за кожне незайняте
робоче місце, виходячи з розрахунку середньорічної зарплати одного
працівника;
- обов'язок Фонду соціального захисту інвалідів щодо
направлення інвалідів для працевлаштування на створених
підприємствами робочих місцях законодавством України не
передбачений;
- відрахування до Фонду повинні здійснюватися незалежно від
наявності прибутку у підприємства.
Постановою від 4 листопада 2003 року Севастопольський
апеляційний господарський суд рішення суду першої інстанції
скасував, а в позові відмовив з тих підстав, що стаття 20 Закону
про захист інвалідів ( 875-12 ) (875-12)
передбачає сплату підприємствами
штрафних санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів, а не
заборгованості, про що заявлялося в позові, і саме така вимога
була задоволена.
Постанову апеляційного суду оскарженою постановою скасував
Вищий господарський суд України, залишивши в силі рішення суду
першої інстанції.
Касаційна постанова обгрунтована тим, що в разі несплати
підприємством штрафних санкцій за нестворені робочі місця для
інвалідів самостійно, їх сума вважається заборгованістю і
стягується в судовому порядку.
Фірма просить постанову Вищого господарського суду України
скасувати, мотивуючи касаційну скаргу виявленням різного
застосування судом одного й того ж положення закону в аналогічних
справах, а також її невідповідністю постанові Верховного Суду
України з питань застосування норм Закону про захист інвалідів
( 875-12 ) (875-12)
.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників
сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги,
перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських
справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга
підлягає задоволенню з таких підстав.
Стаття 19 Закону про захист інвалідів ( 875-12 ) (875-12)
встановлює
для підприємств (об'єднань), установ і організацій (далі -
підприємства) нормативи робочих місць, призначених для
працевлаштування інвалідів.
Частиною першою статті 18 названого Закону ( 875-12 ) (875-12)
передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами
Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту
населення України, місцевими радами, громадськими організаціями
інвалідів (далі - органи працевлаштування інвалідів).
Відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів
відповідно до частини другої статті 19 цього Закону ( 875-12 ) (875-12)
покладається на керівників підприємств. А в разі, коли кількість
працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то
відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної
сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі
середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче
місце, не зайняте інвалідом (частина перша статті 20 вказаного
Закону).
Аналіз зазначених положень Закону про захист інвалідів
( 875-12 ) (875-12)
дає підстави для висновку про те, що обов'язок
підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не
супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати
інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається
на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті
18 цього Закону. Це підтверджується і змістом абзацу другого
пункту третього Положення про Фонд соціального захисту інвалідів
(затверджений постановою Кабінету Міністрів України N 1434
( 1434-2002-п ) (1434-2002-п)
від 26 вересня 2002 року), згідно з яким завданням
Фонду є здійснення контролю за додержанням підприємствами
нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування
інвалідів, а також підпункту третього пункту четвертого та
підпункту третього пункту п'ятого цього Положення, якими Фонду
надано право здійснювати контроль за своєчасним перерахуванням
підприємствами штрафних санкцій за недодержання ними нормативів
робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів та
здійснювати перевірки підприємств щодо додержання ними нормативів
робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Але всупереч викладеним положенням названого Закону
( 875-12 ) (875-12)
, встановивши, що у 2002 році Фірма повинна була
створити 51 робоче місце для інвалідів, суди не досліджували
питання чи були вони створені в зазначеній кількості, чи лише в
кількості 21 місця, на яких працювали інваліди; якщо було створено
51 робоче місце, то чи повідомляла Фірма про цю кількість органи
працевлаштування інвалідів; якщо названі органи були повідомлені,
то чи направлялись інваліди для працевлаштування і, відповідно, з
чиєї вини направлені не були працевлаштовані або їм було
відмовлено у працевлаштуванні на вакантні посади.
Відтак при ухваленні рішень і постанов у даній справі суди не
встановили всіх фактичних обставин, що мають юридичне значення для
розгляду справи і вирішення спору по суті, а тому зазначені
рішення і постанови не можуть вважатися законними і
обгрунтованими.
У зв'язку з цим вони підлягають скасуванню, а справа -
передачі на новий розгляд.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно
встановити всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної
оцінки наявних у ній доказів, з'ясувати дійсні права та обов'язки
сторін, і, залежно від встановленого, правильно застосувати норми
матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та
ухвалити законне і обгрунтоване рішення.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова
палата у господарських справах Верховного Суду України
П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу Фірми "Союз-Віктан" ЛТД (ТОВ) задовольнити,
постанову Вищого господарського суду України від 24 березня
2004 року ( v9789600-04 ) (v9789600-04)
, постанову Севастопольського
апеляційного господарського суду від 4 листопада 2003 року та
рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 8
серпня 2003 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до
господарського суду першої інстанції.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.
Головуючий В.П.Барбара
Судді: М.Б.Гусак
П.Ф.Карпечкін
П.І.Колесник
Д.Д.Лилак
Т.О.Новікова