ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.07.2004 Справа N 30/349
(скасовано постанову ВГСУ)
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у
складі:
Головуючого судді,
Суддів;
за участю представників: Комунального підприємства по утриманню
житлового господарства Н-ського району м. Києва "YYY" - присутній,
Н-ського районного молодіжного спортивно-туристського клубу "ХХХ"
- присутній,
розглянувши касаційну скаргу Н-ського районного молодіжного
спортивно-туристського клубу "ХХХ" на постанову Вищого
господарського суду України від 20 квітня 2004р. у справі за
позовом Комунального підприємства по утриманню житлового
господарства Н-ського району м. Києва "YYY" до Н-ського районного
молодіжного спортивно-туристського клубу "ХХХ" про виселення,
встановила:
У травні 2003р. Комунальне підприємство по утриманню житлового
господарства Н-ського району м.Києва "YYY" звернулось до суду з
позовом про примусове виселення Н-ського районного молодіжного
спортивно-туристського клубу "ХХХ" з нежитлового приміщення
загальною площею 78,9 кв.м у будинку №99 по вул. С-ня м.Києва.
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що 1 січня 2002р. між
відповідачем та Державним комунальним підприємством по утриманню
будівель, споруд та прибудинкової території Н-ського району м.
Києва (правонаступником якого є позивач) було укладено договір
№49/303 оренди зазначеного нежитлового приміщення. Строк дії
договору закінчився 01.01.2003р., 28 січня 2003р. відповідачу було
надіслано попередження №18-168/11 про те, що договір не буде
продовжено на новий термін, однак, Н-ським районним молодіжним
спортивно-туристським клубом "ХХХ" орендоване приміщення звільнене
не було.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що був
добросовісним контрагентом і протягом останніх 10 років орендував
вказане нежитлове приміщення, а позивач протягом місяця після
закінчення терміну дії договору оренди №49/303 від 01.01.2002р. не
повідомив його про розірвання договору. Лист про наміри щодо
непролонгації договору надійшов до нього лише 13.02.2003р.
Рішенням господарського суду м. Києва від 08.07.2003р., залишеним
без змін постановою Київського апеляційного господарського суду
від 22.12.2003р., позов задоволено з тих мотивів, що відповідач
безпідставно займає спірне приміщення.
Постановою Вищого господарського суду України від 20.04.2004 р.
постанова Київського апеляційного господарського суду від
22.12.2003р. залишена без змін.
24 червня 2004р. Верховним Судом України порушено провадження за
касаційною скаргою Н-ського районного молодіжного
спортивно-туристського клубу "ХХХ", у якій ставиться питання про
скасування наведених судових рішень. В обґрунтування скарги
зроблено посилання на неправильне застосування норм матеріального
та процесуального права, невідповідність оскаржуваної постанови
положенням Конституції України.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Залишаючи касаційну скаргу Н-ського районного молодіжного
спортивно-туристського клубу "ХХХ" без задоволення, а постанову
суду апеляційної інстанції без змін, Вищий господарський суд
України виходив з того, що оскаржувана постанова відповідає
вимогам закону.
Разом з тим, з обґрунтованістю такого висновку погодитися не
можна.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про оренду державного та
комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
, у разі відсутності заяви однієї
із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом
одного місяця після закінчення терміну дії договору, він
вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах,
які були передбачені договором.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що
орендодавець протягом одного місяця після закінчення терміну дії
договору заявив орендарю про припинення договору. З таким
висновком погодилися суд апеляційної та касаційної інстанцій.
Однак, цей висновок суду зроблено з порушенням вимог чинного
законодавства.
Судами не з'ясовано, чи мала право особа, яка підписувала
листи-попередження, відповідні повноваження.
У силу статті 29 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, юридична
особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки
через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом
або статутом (положенням).
З матеріалів справи не вбачається право першого заступника
директора КП УЖГ "YYY" укладати на підставі закону або статуту від
імені згаданої юридичної особи договори, направляти контрагентам
заяви про припинення договорів.
Згідно статті 62 Кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
, угода, укладена однією
особою (представником) від імені другої особи (яку представляють)
в силу повноваження, що ґрунтується на довіреності, законі або
адміністративному акті, безпосередньо створює, змінює і припиняє
цивільні права і обов'язки особи, яку представляють.
В заявах-попередженнях, підписаних першим заступником директора,
не зазначені правові підстави повноважень на це.
Підписання таких попереджень зазначеною особою у відсутність
підстав для цього мало б правове значення лише у випадку,
передбаченому статтею 63 Кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
, при умові, що
наступне схвалення юридичною особою мало б місце в межах місячного
строку з моменту закінчення строку оренди.
Наведені обставини, всупереч вимог статті 43 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, залишилися не дослідженими судом. Разом з тим,
твердження суду про відповідність заяви позивача про припинення
договору вимогам закону без підтвердження відповідних повноважень
особи, яка підписала заяву-попередження, закону суперечить.
У матеріалах справи знаходиться лист позивача, підписаний іншим
заступником директора КП УЖГ "YYY" вже в листопаді 2003 року, коли
справа розглядалась судами, про необхідність, під загрозою
розірвання договору оренди №49/ 303 від 01.01.2002 року, укласти
договір на охорону пам'яток історії, культури та історичного
середовища. З цього листа, при наявності відповідних повноважень у
особи, що його підписала, можна зробити висновок про визнання
позивачем факту продовження договору від 01.01.2002 року.
Судами, також, не враховано, що листом позивача від 8 січня 2003
року, у зв'язку з закінченням строку договору, відповідачу було
запропоновано в термін до 1 лютого 2003 року укласти новий договір
на оренду спірного приміщення або здати його за актом прийому -
передачі.
У листі-відповіді відповідача від 31 січня 2003 року зазначено про
згоду на оренду приміщення. Відповідач підкреслював те, що
протягом місячного строку сторони не заявляли про перегляд (зміну)
Договору №49/303 від 1 січня 2002 року. Пропозиція позивача
укласти новий договір розцінювалась відповідачем як пропозиція
укласти договір на новий строк, з чим відповідач погодився, тобто,
сторони в письмовій формі досягли згоди стосовно продовження
договору.
Відповідно до статті 154 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, якщо
згідно з законом або угодою сторін договір повинен бути укладений
в письмовій формі, він може бути укладений як шляхом складання
одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну
листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними
стороною, яка їх надсилає.
Письмова пропозиція позивача на укладення договору та відповідна
письмова відповідь-згода відповідача залишені судами без належної
правової оцінки, у той час як вирішального значення було надано
попередженню-вимозі позивача від 28 січня 2003 року, одержаному
відповідачем значно пізніше, тоді, коли договір міг вважатися вже
укладеним.
Пропозиція укласти новий договір та відповідь-згода, направлені
сторонами протягом місяця, могли бути підставою для продовження
договору. При цьому, сторона, яка запропонувала продовжити договір
оренди на той самий термін і на тих самих умовах, які були
передбачені договором, і одержала згоду, не може протягом того ж
місячного строку подати заяву про припинення або зміну умов
договору оренди в порядку, передбаченому ст. 17 Закону України
"Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
,
оскільки, в такому разі договір було вже продовжено.
Окрім того, суди не звернули уваги й на те, що позивач виступав в
спірних правовідносинах, як орендодавець, не будучи ні власником,
ні органом, який уповноважений управляти комунальним майном.
Разом з тим, дійсна воля власника та органу, який уповноважений
управляти спірним майном, мають правове значення для вирішення
даного спору, але, також, залишилися не з'ясованими судом.
Відповідно до п.6.2. Договору, продовження строку дії договору
оренди здійснюється за рішенням органу, який уповноважений
управляти комунальним майном.
Задоволення ж позову не ґрунтується на тому, що Н-ська районна
державна адміністрація у м. Києві (орган уповноважений управляти
відповідним комунальним майном) протягом установленого законом
строку після закінчення строку оренди заявила про припинення або
зміну договору оренди.
Суди не обґрунтували право позивача як на вирішення питань,
пов'язаних з припиненням або зміною договору оренди, так і на
подання позову.
Н-ська районна державна адміністрація м. Києва в пункті 4
розпорядження представника Президента України від ХХ квітня 1993
року №Х8 "Про надання Н-ському районному молодіжному
спортивно-туристському клубу "ХХХ" приміщення в орендне
користування у будинку № 99 по вул. С-ня у м. Києві" передбачила
можливість позбавлення відповідача права користування орендованим
приміщенням - в разі його неосвоєння протягом півроку або
використання не за призначенням.
Суди не з'ясували й того, чи використовувалося спірне приміщення
відповідачем за призначенням.
Порушення вимог матеріального та процесуального права, допущені
судом при розгляді справи, є підставою для скасування винесених
судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду
першої інстанції.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене та
вирішити спір з дотриманням вимог закону.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 111-17 - 111-20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова
палата
постановила:
Касаційну скаргу Н-ського районного молодіжного
спортивно-туристського клубу "ХХХ" задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 20.04.2004р.
( sp02/1021-1 ) (sp02/1021-1)
, постанову Київського апеляційного господарського
суду від 22.12.2003р. та рішення господарського суду
м. Києва від 08.07.2003р. скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду першої
інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.