ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.07.2004 Справа N 38/493
(скасовано постанову ВГСУ)
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у
складі:
Головуючого судді,
суддів;
за участю представника Севастопольської міської ради та
комунального підприємства "ХХХ" - присутній,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
комунального підприємства "ХХХ",
встановила:
У серпні 2003 року ТОВ "YYY" (далі - позивач) звернулось до
господарського суду м. Києва з позовом до Севастопольської міської
ради (далі - відповідач) (третя особа - комунальне підприємство
"ХХХ") про визнання недійсним рішення відповідача № Х3 від ХХ
березня 2002 року. Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що спірним
рішенням комунальне підприємство "ХХХ" внесено до переліку
підприємств, які не підлягають банкрутству та на які не
розповсюджуються положення Закону України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"
( 2343-12 ) (2343-12)
. У зв'язку з цим позивач позбавлений права отримати
грошові кошти від третьої особи за рішеннями господарського суду
м. Севастополя, якими присуджено до стягнення з комунального
підприємства "ХХХ" на користь позивача грошові суми та які на день
подачі позову в повному розмірі не сплачені.
Рішенням господарського суду м. Києва від 28 жовтня 2003 року у
задоволенні позову відмовлено, оскільки спірне рішення прийнято
відповідачем у межах встановленої компетенції та відповідно до
вимог Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні"
( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
і "Про відновлення платоспроможності боржника або
визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
(а.с. 87-92).
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23
грудня 2003 року вищевказане рішення суду скасовано. Позов
задоволено. Визнано недійсним рішення сесії Севастопольської
міської ради XXIII скликання № Х3 від ХХ березня 2002 року "Про
внесення доповнень у рішення міської ради № Х8 від XX січня 2002
року "Про затвердження переліку підприємств, що є об'єктами права
комунальної власності територіальної громади м. Севастополя, що не
підлягають банкрутству та на які не розповсюджуються положення
Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або
визнання його банкрутом" (а.с. 132-137).
Постановою Вищого господарського суду України від 18 березня 2004
року № X3 постанову Київського апеляційного господарського суду
від 23 грудня 2003 року залишено без змін.
Ухвалою Верховного Суду України від 24 червня 2004 року порушено
провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого
господарського суду України від 18 березня 2004 року № X3 за
касаційною скаргою комунального підприємства "ХХХ", де поставлено
питання про скасування цієї постанови та залишення в силі рішення
господарського суду м. Києва від 28 жовтня 2003 року. Посилання
зроблені на порушення та неправильне застосування норм
матеріального права.
Заслухавши доповідача, пояснення представника Севастопольської
міської ради та комунального підприємства "ХХХ", яка підтримала
доводи касаційної скарги і просила її задовольнити, та перевіривши
матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного
Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає
задоволенню з таких підстав.
Вищий господарський суд України, залишаючи без змін постанову суду
апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідно до п. 1.2
розділу 1 Статуту комунального підприємства "ХХХ" (далі -
Підприємство) його власником є Севастопольська міська рада. Згідно
зі ст. ст. 1, 10, 17 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
Рада має право володіти, доцільно, економно, ефективно
користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах
комунальним майном Підприємства. Відповідно до п. 1 ст. 3 Закону
України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
(далі - Закон) Рада, як власник
Підприємства, зобов'язана вжити своєчасних заходів для запобігання
банкрутству підприємства-боржника. Зобов'язання Підприємства перед
ТОВ "YYY" виникли до прийняття Радою рішення від ХХ березня 2002
року. При цьому, Радою не було вжито будь-яких заходів досудової
санації, передбаченої Законом ( 2343-12 ) (2343-12)
(а.с. 174-179).
Доводи, наведені в постанові касаційної інстанції, не відповідають
вимогам закону.
Відповідно до п. 1.1. Статуту комунального підприємства "ХХХ" воно
створено на основі комунальної власності рішенням Севастопольської
міської ради № 57 від 24 вересня 1998 року згідно з Законами
України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
та
"Про підприємства в Україні" ( 887-12 ) (887-12)
.
Згідно з п. 1.2. вказаного Статуту власником Підприємства є
відповідач. Форма власності - комунальна.
Відповідно до п. 3.2. Статуту все майно Підприємства є комунальною
власністю та належить йому на праві повного господарського
відання. Згідно з п. 4.4. цього ж Статуту власник Підприємства
(відповідач) не відповідає по зобов'язанням та боргам
Підприємства, а Підприємство не відповідає по зобов'язанням та
боргам власника (а.с. 69-77).
ХХ березня 2002 року на XXVI сесії відповідача було прийнято
рішення № Х3 "Про внесення доповнень у рішення міської ради № Х8
від ХХ січня 2002 року "Про затвердження переліку підприємств, що
є об'єктами права комунальної власності територіальної громади м.
Севастополя, що не підлягають банкрутству та на які не
розповсюджуються положення Закону України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Як вбачається з преамбули цього рішення, воно прийняте на підставі
п. 7 ст. 5 Закону ( 2343-12 ) (2343-12)
та керуючись Законом України "Про
місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
.
Пунктом 1 спірного рішення відповідача Перелік підприємств, які є
об'єктами права комунальної власності територіальної громади м.
Севастополя, що не підлягають банкрутству та на які не
розповсюджуються положення Закону ( 2343-12 ) (2343-12)
, доповнений пунктом
12 - КП "ХХХ".
Пунктом 2 вищезазначеного рішення відповідача контроль за
виконанням даного рішення покладено на постійну комісію міської
Ради з питань державної і комунальної власності та Фонд
комунального майна міської Ради (а.с. 10).
XX.XX.2002 року спірне рішення відповідача було опубліковане у
газеті "Севастопольськие известия" (а.с. 32-33).
Відповідно до ст. 7 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
в Україні
визнається і гарантується місцеве самоврядування.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
органи
державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові
особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у
спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про місцеве
самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
, у редакції на час
прийняття спірного рішення, органи місцевого самоврядування є
юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними
повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть
відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.
Згідно з ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в
Україні" ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
від імені та в інтересах територіальних
громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні
Ради.
Відповідно до ст. 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в
Україні" ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
сільські, селищні, міські ради правомочні
розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України,
цим та іншими законами до їх відання.
Згідно з ч. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в
Україні" ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
Рада в межах своїх повноважень приймає
нормативні та інші акти у формі рішень.
Відповідно до ч. 7 ст. 5 Закону "Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
, в редакції з 7
березня 2002 року по 1 квітня 2003 року, положення цього Закону
( 2343-12 ) (2343-12)
не застосовуються до юридичних осіб - підприємств, що
є об'єктами права комунальної власності, якщо стосовно них
виключно на пленарному засіданні відповідної ради органів
місцевого самоврядування прийняті рішення щодо цього.
Таким чином, ч. 7 ст. 5 Закону ( 2343-12 ) (2343-12)
відповідачу надано
право виключно на пленарному засіданні приймати рішення про
незастосування до юридичних осіб, що є об'єктами права комунальної
власності відповідача, положення цього Закону.
При цьому вказаною статтею Закону ( 2343-12 ) (2343-12)
не встановлено
обмежень реалізації відповідачем наданого йому права відносно
комунальних підприємств, які мають заборгованість перед іншими
особами.
Як встановлено судом, Підприємство є об'єктом права комунальної
власності, суб'єктом якого є відповідач. Спірне рішення було
прийняте на XXVI сесії відповідача.
Таким чином, рішення XXVI сесії відповідача № Х3 від ХХ березня
2002 року "Про внесення доповнень у рішення міської ради № X8 від
XX січня 2002 року "Про затвердження переліку підприємств, що є
об'єктами права комунальної власності територіальної громади м.
Севастополя, що не підлягають банкрутству та на які не
розповсюджуються положення Закону України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" прийнято
відповідачем у межах встановленої компетенції та відповідно до
чинного законодавства України.
З урахуванням наведеного касаційну скаргу комунального
підприємства "ХХХ" слід задовольнити - постанову Вищого
господарського суду України від 18 березня 2004 року № Х3 та
постанову Київського апеляційного господарського суду від 23
грудня 2003 року скасувати, а рішення господарського суду м. Києва
від 28 жовтня 2003 року залишити в силі.
Враховуючи викладене і керуючись статтями 111-17 - 111-20 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова палата у господарських справах
Верховного Суду України
постановила:
Касаційну скаргу комунального підприємства "ХХХ" задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 18 березня 2004
року № X3 ( sp13/120-1 ) (sp13/120-1)
та постанову Київського апеляційного
господарського суду від 23 грудня 2003 року скасувати, а рішення
господарського суду м. Києва від 28 жовтня 2003 року залишити в силі.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.