ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
13.07.2004 справа N 9/215-03
Розглянувши касаційну скаргу відкритого акціонерного
товариства "Вінницька обласна друкарня" (далі - Товариство) на
постанову Вищого господарського суду України від 16.02.2004 року
N 9/215-03, В С Т А Н О В И Л А:
У квітні 2003 року Товариство звернулося в господарський суд
Вінницької області із позовом до державної податкової інспекції у
м. Вінниці (далі - Інспекція) про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення від 13.01.2003 року N 0000011800/0 про
визначення податкового зобов'язання із земельного податку у сумі
16232 грн. 29 коп., у тому числі основний платіж 15459 грн.
32 коп., штрафні санкції - 772 грн. 97 коп.
Позивач зазначав, що визначення Інспекцією податкового
зобов'язання не пов'язано з порушенням податкового законодавства
Товариством. Позивач вказував, що земельний податок у 2000 році
ним сплачено на підставі реєстраційної картки кадастрового обліку
юридичних осіб, що користуються земельними ділянками від
07.06.1999 року N 691 (далі - реєстраційна картка від
07.06.1999 року N 691), як це передбачено статтею 13 Закону
України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
. Позивач посилався також
на частину 2 статті 18 цього Закону, відповідно до якої перегляд
неправильно нарахованого податку, стягнення або повернення його
платнику допускається не більше як за два попередні роки.
Інспекція позов не визнавала з тих мотивів, що у
реєстраційній картці від 07.06.1999 року N 691, на підставі якої
позивачем розраховано земельний податок за 2000 рік, була допущена
помилка у визначенні функціонального коефіцієнта: 0,50 замість
1,20. Про цю помилку Товариство повідомлено листом Управління
містобудування і архітектури Вінницької міської ради від
29.03.2001 року N 01-376, але перерахунку земельного податку за
2000 рік Товариство не зробило. На обґрунтування заперечень проти
позову Інспекція посилалася на підпункт "в" підпункту 4.2.2 пункту
4.2 статті 4, підпункт 15.1.1 пункту 15.1 статті 15, підпункт
17.1.4 пункту 17.1 статті 17, пункт 19.6 статті 19 Закону України
"Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 року
N 2181-III ( 2181-14 ) (2181-14)
із змінами і доповненнями (далі-Закон
N 2181-III).
Рішенням господарського суду Вінницької області від
25.06.2003 року в позові відмовлено.
Суд зазначив, що розходження в сумі земельного податку за
2000 рік, розрахованого Товариством (6851 грн. 38 коп.) і
визначеного Інспекцією (22310 грн. 70 коп.), обумовлено
методологічною помилкою платника податку, під якою слід розуміти
неправильне застосування або незастосування ставок оподаткування.
Рішення вмотивовано посиланням на:
- підпункт 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону N 2181-III
( 2181-14 ) (2181-14)
, відповідно до якого податковий орган має право
самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків
у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095
дня, наступного за останнім днем граничного строку подання
податкової декларації;
- пункт 19.6 статті 19 Закону N 2181-III ( 2181-14 ) (2181-14)
,
відповідно до якого закони та інші нормативно-правові акти діють у
частині, що не суперечить нормам цього Закону;
- підпункт 17.1.4 пункту 17.1 статті 17 Закону N 2181-III
( 2181-14 ) (2181-14)
відповідно до якого у разі коли контролюючий орган
самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника
податків за підставами, визначеними у підпункті "в" підпункту
4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків
зобов'язаний сплатити штраф у розмірі п'яти відсотків суми
донарахованого податкового зобов'язання, але не менше одного
неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від
02.12.2003 року та постановою Вищого господарського суду України
від 16.02.2004 року N 9/215-03 зазначене рішення залишено без
змін.
10 червня 2004 року колегією суддів Верховного Суду України
за касаційною скаргою Товариства порушено провадження з перегляду
у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України
від 16.02.2004 року N 9/215-03. У касаційній скарзі ставиться
питання про скасування оскарженої постанови та припинення
провадження у справі з мотивів порушення положень статей 8, 58
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, невідповідності оскарженої
постанови рішенням Верховного Суду України з питань застосування
норм матеріального права, неправильного застосування норм
матеріального права. На обґрунтування мотивів касаційної скарги
зроблено посилання на пункт 2 постанови Пленуму Верховного Суду
України від 01.11.1996 року N 9 ( v0009700-96 ) (v0009700-96)
"Про застосування
Конституції України при здійсненні правосуддя" та рішення
Конституційного Суду України від 05.04.2001 року N 3-рп/2001
( v003p710-01 ) (v003p710-01)
у справі за конституційним поданням Президента
України щодо відповідності Конституції України (конституційності)
Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів
України" (справа про податки).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника
позивача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши
матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного
Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з
таких підстав.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції, з яким погодились
суди апеляційної й касаційної інстанцій, виходив із того, що актом
перевірки Інспекції, на підставі якого позивачу надіслано
податкове повідомлення-рішення від 13.01.2003 року N 0000011800/0,
виявлено заниження Товариством суми земельного податку за
2000 рік, що сталося внаслідок методологічної помилки у поданій
платником податку податковій декларації, а саме неправильного
застосування ставки оподаткування.
Проте такий висновок не ґрунтується на матеріалах справи та
вимогах закону.
Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Закону України "Про плату
за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
використання землі в Україні є платним;
плата за землю справляється у вигляді земельного податку або
орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки
земель; власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та
землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди
про розподіл продукції, сплачують земельний податок. Підставою для
нарахування земельного податку є дані державного земельного
кадастру (стаття 13 цього Закону). Юридичні особи самостійно
обчислюють суму земельного податку в порядку, визначеному цим
Законом за формою, встановленою Державною податковою
адміністрацією України, щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого
подають дані відповідному органу державної податкової служби
(стаття 14 цього Закону). Грошова оцінка земельної ділянки
проводиться Державним комітетом України по земельних ресурсах за
методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України; грошова
оцінка земельної ділянки щороку станом на 1 січня уточнюється на
коефіцієнт індексації, порядок проведення якої затверджується
Кабінетом Міністрів України (стаття 23 цього Закону).
Відповідно до підпункту 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону
N 2181-III ( 2181-14 ) (2181-14)
податковий орган має право самостійно
визначити суму податкових зобов'язань платника податків у
випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня,
наступного за останнім днем граничного строку подання податкової
декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана
пізніше, - за днем її фактичного подання.
З податкового повідомлення-рішення від 13.01.2003 року
N 0000011800/0 вбачається, що сума податкового зобов'язання із
земельного податку за 2000 рік донарахована Інспекцією на підставі
підпункту "в" підпункту 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 Закону
N 2181-III ( 2181-14 ) (2181-14)
. За правилами цього пункту контролюючий
орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового
зобов'язання платника податків у разі якщо контролюючий орган
виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником
податків податковій декларації, які призвели до заниження або
завищення суми податкового зобов'язання.
Як установлено судами та підтверджується матеріалами
перевірки Інспекції, розрахунок суми земельного податку за
2000 рік зроблено Товариством на підставі отриманої ним в
Управлінні містобудування і архітектури Вінницької міської ради
реєстраційної картки від 07.06.1999 року N 691, за якою грошова
оцінка 1 кв. м. землі була визначена в сумі 99 грн. 89 коп. Сума
земельного податку обчислена Товариством за ставкою, встановленою
частиною 1 статті 7 Закону України "Про плату за землю"
( 2535-12 ) (2535-12)
, - один відсоток від грошової оцінки земельної
ділянки.
За таких обставин висновок судів про те, що у поданому
Інспекції розрахунку земельного податку за 2000 рік Товариство
неправильно застосувало ставку оподаткування внаслідок допущеної
ним методологічної помилки, не відповідає дійсності. Відтак,
судові рішення у справі не можна визнати законними й
обґрунтованими, що дає підстави для їх скасування та передачі
справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 111-17 - 111-21 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова палата у
господарських справах Верховного Суду України П О С Т А Н О В А:
Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства
"Вінницька обласна друкарня" задовольнити.
Постанову Вищого господарського - суду України від
16.02.2004 року N 9/215-03, постанову Житомирського апеляційного
господарського суду від 02.12.2003 року та рішення господарського
суду Вінницької області від 25.06.2003 року скасувати, а справу
передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.