3/104-26/151 (ВСУ) Спір про захист права профспілки на незалежність шляхом визнання незаконним наказу начальника станції залізниці - Матеріали постанови 10/137-2

У травні 2003 року Федерація вільних профспілок Львівської залізниці (далі - Федерація) звернулася в господарський суд Львівської області із позовом до Залізниці про захист права профспілки на незалежність шляхом визнання незаконним наказу начальника станції Львів від 27.04.2001 року N 37 "Про створення комісії по розслідуванню нещасного випадку на станції Львів Львівської залізниці" (далі - наказ від 27.04.2001 року N 37) в частині включення до складу комісії Шуста З.Й.

Позивач зазначав, що наказом від 27.04.2001 року N 37 члена президії Федерації Шуста З.Й. фактично уповноважено на представництво Федерації в комісії по розслідуванню нещасного випадку. Проте таке право належить самій Федерації в особі її голови, який згідно з пунктом 4.4 статуту організовує роботу президії Федерації та одноособово вирішує всі питання, крім віднесених законодавством до викличної компетенції колегіальних профспілкових органів. На обґрунтування позову Федерація посилалася на статтю 12 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" (1045-14) , відповідно до якої професійні спілки, їх об'єднання у своїй діяльності незалежні від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, роботодавців, інших громадських організацій, політичних партій, їм не підзвітні і не підконтрольні; профспілки самостійно організовують свою діяльність, проводять збори, конференції, з'їзди, засідання утворених ними органів, інші заходи, які не суперечать законодавству; забороняється втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, роботодавців, їх об'єднань у статутну діяльність профспілок, їх організацій та об'єднань.

Залізниця позов не визнавала, посилаючись на те, що комісія по розслідуванню нещасного випадку створена у відповідності з вимогами трудового законодавства, зокрема, Кодексу законів про працю України (322-08) , Закону України "Про охорону праці" (2694-12) , Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.1998 року N 923 (923-98-п) . Заперечення проти позову обґрунтовувались також посиланням на статтю 1 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , відповідно до якої підприємства та організації звертаються до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Відповідач зазначав, що наказ від 27.04.2001 року N 37 не порушує права та інтереси позивача, як громадської організації; цей наказ не має відношення до фінансової чи господарської діяльності позивача, не породжує цивільно-правових (господарських) відносин між сторонами.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 12-15.08.2003 року провадження у справі припинено на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) . Ухвала вмотивована посиланням на частину 4 статті 35 Господарського процесуального кодексу України щодо преюдиціального значення фактів, встановлених рішенням суду з цивільної справи, що набрало законної сили. На обґрунтування цих мотивів зроблено посилання на рішення місцевого суду Залізничного району м. Львова від 06.05.2003 року у справі за позовом Федерації в інтересах Мацієвського В.О. до Залізниці, Калити С.В. про визнання незаконними та скасування наказу від 27.04.2001 року N 37, акту за формою Н-1, зобов'язання начальника станції Львів створити комісію по розслідуванню нещасного випадку, яким встановлено, що у зв'язку з порушенням порядку формування комісії по розслідуванню нещасного випадку порушено право Мацієвського В.О. За таких обставин господарський суд Львівської області зазначив, що у зв'язку з прийняттям наказу від 27.04.2001 року N 37 право Федерації, яке б підлягало відновленню чи захисту в порядку господарського судочинства, не порушено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.12.2003 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін. Суд апеляційної інстанції додатково зазначив, що вищевказаним рішенням місцевого суду Залізничного району м. Львова від 06.05.2003 року вирішено спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Постановою Вищого господарського суду України від 03.03.2004 року N 3/104-26/151 зазначені судові рішення скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Підставою для скасування судових рішень у справі стало неправильне, на думку суду касаційної інстанції, застосування норм матеріального та процесуального права. На обґрунтування постанови Вищий господарський суд України З А З Н А Ч И В:

частина 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) не обмежує право підприємств та організацій звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних і охоронюваних законом інтересів лише сферою цивільно-правових відносин;

висновок судів щодо відсутності у позивача матеріально-правового інтересу у спірних відносинах зроблено без врахування положень частин 1, 2 статті 12 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" (1045-14) та статті 3 чинної в Україні Конвенції Міжнародної Організації Праці N 87 (993_125) про свободу асоціації і захист права на організацію;

апеляційний суд помилився у висновку про те, що рішення місцевого суду Залізничного району м. Львова від 06.05.2003 року прийнято зі спору між тими ж сторонами, оскільки це рішення приймалося за позовом Федерації в інтересах Мацієвського В.О., тобто Федерація не мала статусу позивача у даній цивільній справі;

суди не звернули уваги на те, що наказом від 27.04.2001 року N 37 могли бути порушені одночасно права фізичної особи (Мацієвського В.О.) і Федерації.

10 червня 2004 року колегією суддів Верховного Суду України за касаційною скаргою Залізниці порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 03.03.2004 року N 3/104-26/151. У касаційній скарзі ставиться питання про скасування оскарженої постанови та залишення в силі рішень судів апеляційної й першої інстанцій. На обґрунтування касаційної скарги зроблено посилання на порушення положень статей 6, 129 Конституції України (254к/96-ВР) , неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 3 статті 22 Закону України "Про судоустрій України" (3018-14) місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

Згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, громадяни, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Статтею 4-1 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) передбачено, що господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження, передбаченому цим Кодексом, та розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) . Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 Господарського процесуального кодексу України (частина 1 статті 21 цього Кодексу).

Таким чином, господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає положенням статті 1 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , а правовідносини, щодо яких виник спір, носять господарський характер.

Відповідно до частини 4 статті 43 Конституції України (254к/96-ВР) право на належні, безпечні і здорові умови праці є конституційним правом людини і громадянина, а згідно з частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає, зокрема, право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності з незалежних від них обставин.

Статтею 2 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" (1045-14) передбачено, що професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки. Визначаючи повноваження профспілок, їх об'єднань щодо захисту прав громадян на працю та здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про працю, стаття 21 цього Закону відносить до таких повноважень, зокрема, право профспілки на проведення незалежної експертизи умов праці, а також об'єктів виробничого призначення, що проектуються, будуються чи експлуатуються, на відповідність їх нормативно-правовим актам з питань охорони праці, брати участь у розслідуванні причин нещасних випадків і профзахворювань на виробництві та давати свої висновки про них.

Враховуючи викладене, повноваження щодо участі у розслідуванні причин нещасних випадків на виробництві профспілки здійснюють у сфері захисту трудових та соціально-економічних прав громадян - членів профспілки. Відтак, спірні відносини, що виникли у зв'язку з прийняттям наказу від 27.04.2001 року N 37, не є господарськими, а тому даний спір господарським судам непідвідомчий.

Вищий господарський суд України зазначеного не врахував, що призвело до помилкового скасування цим судом ухвали місцевого господарського суду про припинення провадження у справі та постанови апеляційного господарського суду, якою ця ухвала залишена без змін. За таких обставин оскаржена постанова підлягає скасуванню, а скасовані нею законні й обґрунтовані рішення судів апеляційної та першої інстанцій - залишенню в силі.