ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.06.2004 Справа N 12/224
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у
складі:
Головуючого,
Суддів,
за участю представників ВАТ "ПЗ" та ТОВ "А",
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ВАТ
"ПЗ",
встановила:
У червні 2003 року ТОВ "А" звернулось до господарського суду
Миколаївської області з позовом до ВАТ "ПЗ" про виконання
зобов'язання за договором від 20 серпня 2001 року № 20, а саме,
передати позивачу соняшник у кількості ПО 862 кг на суму 70 397
грн. 09 коп. із розрахунку 635 грн. за одну тонну. Позовні вимоги
обґрунтовувались тим, що відповідачем не виконано у повному обсязі
зобов'язання по поставці соняшника за вказаним вище договором.
Кількість недопоставленого соняшника складає 110 862 кг на суму
70 397 грн. 09 коп.. Рішенням господарського суду Миколаївської
області від 22 липня 2002 року по справі № 1/121 стягнуто з ВАТ
"ПЗ" на користь ТОВ "А" 70 397 грн. 09 коп. коштів за
недопоставлений соняшник. Проте, пунктом 5.1 спірного договору
передбачено, що він діє до повного виконання сторонами своїх
зобов'язань. Оскільки відповідач відмовляється поставляти товар,
то позивач просив зобов'язати ВАТ "ПЗ" виконати свої зобов'язання.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 19 вересня
2003 року позов задоволено. Зобов'язано відповідача виконати свої
зобов'язання за умовами договору від 20 серпня 2001 року № 20, а
саме, передати позивачу ПО 862 кг соняшнику на загальну суму
70 397 грн. 09 коп. із розрахунку 635 грн. за одну тонну.
Рішення мотивовано тим, що предметом позову при розгляді справи
№ 1/121 було стягнення боргу і збитків, а предметом розгляду по
даній справі є спонукання відповідача до виконання зобов'язань за
договором. Останній за своєю природою є договором поставки.
Оскільки відповідачем недопоставлено соняшник, то суд зобов'язав
ВАТ "ПЗ" виконати свої зобов'язання за умовами договору.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11
листопада 2003 року вищевказане рішення суду скасовано. У
задоволенні позову відмовлено, оскільки при розгляді справи
№ 1/121 позов у частині стягнення 70 397 грн. 09 коп. задоволено з
підстав письмового узгодження сторонами питання про повернення цих
коштів та на підставі ст. 213 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
у зв'язку з
втратою інтересу для кредитора до виконання вимог договору та його
відмовою від прийняття виконання зобов'язань боржником.
Постановою Вищого господарського суду України від 3 березня 2004
року № 12 постанову Одеського апеляційного господарського суду від
11 листопада 2003 року скасовано, а рішення господарського суду
Миколаївської області від 19 вересня 2003 року залишено без змін.
Постанова обґрунтована тим, що спірний договір є договором
поставки.
Рішення про стягнення боргу за цим договором не може бути
підставою для відмови в задоволенні позову про спонукання до
виконання зобов'язань за цим же договором, оскільки договір між
сторонами не розірвано і зобов'язання за ним не припинені.
Ухвалою Верховного Суду України від 27 травня 2004 року порушено
провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого
господарського суду України від 3 березня 2004 року № 12 за
касаційною скаргою ВАТ "ПЗ", де поставлено питання про скасування
цієї постанови та припинення провадження у справі. Посилання
зроблені на неправильне застосування норм матеріального права та
виявлення різного застосування Вищим господарським судом України
одного й того ж положення закону в аналогічних справах.
Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін та
перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських
справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна
скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Вищий господарський суд України, скасовуючи постанову апеляційного
суду та залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив
з того, що спірний договір містить ознаки договору поставки,
оскільки строк передачі покупцеві продукції не збігається з
моментом укладення договору. Предметом розгляду по даній справі є
вимоги про спонукання до виконання зобов'язань за договором. У той
же час, предметом розгляду раніше розглянутої між сторонами справи
№ 1/121 було стягнення боргу і збитків за спірним договором.
Рішення про стягнення боргу не може в даному випадку бути
підставою для відмови в позові про спонукання виконати
зобов'язання за цим же договором, оскільки, як встановлено судом
першої інстанції, договір між сторонами не розірвано і
зобов'язання за ним не припинено (а.с. 103-105).
Висновки, зроблені касаційною інстанцією, не ґрунтуються на
матеріалах справи та протирічать вимогам закону.
Так, із матеріалів справи вбачається, що 20 серпня 2001 року між
сторонами було укладено договір купівлі-продажу № 20 (а.с. 10-11).
Аналіз змісту договору свідчить, що він не містить умов,
передбачених ст. ст. 245, 247, 248, 252 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, які є
суттєвими для договору поставки.
Згідно з п. 2.1 спірного договору відвантаження товару
здійснюється транспортом продавця на протязі 10 днів із часу
укладення цього договору (а.с. 10).
Таким чином, договір від 20 серпня 2001 року № 20 передбачає
передачу товару на протязі 10 днів із моменту його підписання.
Тобто, момент поставки може бути як у момент підписання договору,
так і в подальший термін на протязі 10 днів.
Отже, укладений договір за своєю суттю не можна віднести до
договорів поставки.
Відповідно до вимог ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
факти,
встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї
справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких
беруть участь ті самі сторони.
Згідно з рішенням господарського суду Миколаївської області від 25
липня 2002 року по справі № 1/121 з ВАТ "ПЗ" на користь ТОВ "А"
стягнуто 70 397 грн. 09 коп. боргу та 71 277 грн. 12 коп. збитків.
У мотивувальній частині рішення зазначено, що сторони узгодили
припинення зобов'язання в натурі (а.с. 15).
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 15
жовтня 2002 року зазначене рішення частково скасовано. У
задоволенні позовних вимог ТОВ "А" в частині стягнення з ВАТ "ПЗ"
збитків у сумі 71 277 грн. 12 коп. відмовлено. Постанова
мотивована тим, що суд першої інстанції помилково стягнув з ВАТ
"ПЗ" суму збитків у вигляді неотриманого доходу, оскільки позивач
не надав відповідних доказів, які доводили б яким чином і на яких
умовах він хотів розпорядитися насінням соняшника для
підтвердження можливості отримання грошових сум чи інших цінностей
(а.с. 16-17).
Постановою Вищого господарського суду України від 18 лютого 2003
року № 1/121 постанову Одеського апеляційного господарського суду
від 15 жовтня 2002 року залишено без змін (а.с 18-20).
Судові інстанції, враховуючи вимоги угоди від 29 березня 2002
року, згідно з якою сторони не вважають себе зобов'язаними
будь-якими правами та обов'язками за декількома договорами, у тому
числі за договором від 20 серпня 2001 року № 20, стягнули з
відповідача суму боргу за недопоставлений соняшник. Отже, у
позивача відсутні правові підстави ставити питання про
зобов'язання ВАТ "ПЗ" виконувати договір від 20 серпня 2001 року
№ 20 у повному обсязі в натурі.
За таких обставин апеляційна інстанція дійшла обґрунтованого
висновку, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
З урахуванням наведеного постанову Вищого господарського суду
України від З березня 2004 року № 12 слід скасувати, а постанову
Одеського апеляційного господарського суду від 11 листопада 2003
року - залишити в силі.
Враховуючи викладене і керуючись статтями 111-17 - 111-20 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова палата у господарських справах
Верховного Суду України
постановила:
Касаційну скаргу ВАТ "ПЗ" задовольнити частково.
Постанову Вищого господарського суду України від 3 березня 2004
року № 12 ( sp02/1137-1 ) (sp02/1137-1)
скасувати, а постанову Одеського
апеляційного господарського суду від 11 листопада 2003 року залишити
в силі.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.