ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.06.2004 Справа N 40/372
(скасовано постанову ВГСУ)
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у
складі:
Головуючого,
Суддів,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
акціонерного товариства закритого типу "Х" на постанову Вищого
господарського суду України від 24.03.2004 року у справі за
позовом прокурора Дніпровського району м. Києва в інтересах
держави в особі Міністерства промислової політики України та
відкритого акціонерного товариства "КІ синтезу та екології "C" з
дослідним заводом" до акціонерного товариства закритого типу "Х",
третя особа: Приватний нотаріус про визнання недійсними договорів,
встановила:
У серпні 2003 року прокурор Дніпровського району м. Києва
звернувся з позовом в інтересах держави в особі Міністерства
промислової політики України та відкритого акціонерного товариства
"КІ синтезу та екології "C" з дослідним заводом" до акціонерного
товариства закритого типу "Х" про визнання недійсними договорів.
Позов мотивовано тим, що договори купівлі-продажу від 01.07.2002
року за № № 20, 21 між відповідачем та відкритим акціонерним
товариством "КІ синтезу та екології "C" з дослідним заводом"
укладені без дозволу Міністерства промислової політики України,
всупереч статутній меті відкритого акціонерного товариства "КІ
синтезу та екології "C" з дослідним заводом", без проведення
експертної оцінки проданого майна та підписані не уповноваженою
особою.
Відповідач позов не визнавав, посилаючись на те, що питання
дійсності оспорюваних договорів вже досліджувалося судовими
інстанціями та договори купівлі-продажу від 01.07.2002 року за № №
20, 21 були визнані такими, що укладені у відповідності до вимог
чинного законодавства.
Рішенням господарського суду м. Києва від 30.09.2003 року в позові
відмовлено з тих мотивів, що спір щодо визнання спірних договорів
недійсними вже було розглянуто судами та встановлено, що вони
укладені без порушень вимог чинного законодавства.
Постановою Вищого господарського суду України від 24.03.2004 року
скасовано рішення суду першої інстанції та справу передано на
новий розгляд з тих підстав, що господарський суд м. Києва при
розгляді даної справи не надав належної юридичної оцінки всім
обставинам справи, що призвело до ухвалення незаконного рішення.
Ухвалою від 10 червня 2004 року Верховним Судом України за
касаційною скаргою акціонерного товариства закритого типу "Х"
порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого
господарського суду України від 24 березня 2004 року з мотивів її
невідповідності нормам матеріального і процесуального права.
Міністерство промислової політики України та Приватний нотаріус
Пишньов Д.А. не використали наданого законом права на участь свого
представника у судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
Генеральної прокуратури України, відкритого акціонерного
товариства "КІ синтезу та екології "C" з дослідним заводом",
акціонерного товариства закритого типу "Х" та перевіривши
матеріали справи і рішення, які приймались судами в процесі її
розгляду, Судова палата вважає, що касаційна скарга підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Пунктом 2 статті 121 Конституції України на прокуратуру України
покладається представництво інтересів громадянина або держави в
суді у випадках, визначених законом.
Відповідно до частини 1 статті 2 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд порушує справи за
позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до
господарського суду в інтересах держави. Згідно з частиною 3
зазначеної статті прокурор, який звертається до господарського
суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в
чому саме полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує
необхідність їх захисту.
Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 року
визначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному
випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на
підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може
відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави,
обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає
орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у
спірних відносинах.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським
судом першої інстанції, прокурор пред'являючи позов в інтересах
держави, в порушення статті 33 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, не визначив і не обґрунтував в чому
саме полягає порушення інтересів держави та чи існує загроза
інтересам держави.
Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
переглядаючи у касаційному порядку судові
рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних
обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної
інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
докази.
Вищий господарський суд України, скасовуючи рішення господарського
суду м. Києва з тих мотивів, що його було ухвалено при неповному
встановленні всіх обставин справи, яким була дана невірна юридична
оцінка, на вказані вимоги закону уваги не звернув, вдався до
переоцінки доказів, зробивши висновок про недоведеність та
неповноту обставин, на які послався господарський суд попередньої
інстанції в обґрунтування свого рішення.
Відповідно до частини 4 статті 35 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
рішення суду з цивільної справи, що
набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо
фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення
справи. Суд касаційної інстанції не звернув увагу, що
господарський суд м. Києва обґрунтовував відмову в позові тим, що
рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 22.08.2002
року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від
01.11.2002 року та ухвалою Верховного Суду України від 17.02.2003
року, було відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсними
договорів купівлі-продажу від 01.07.2002 року за №№ 20, 21, який
було пред'явлено з тих самих підстав, що й у цій справі, та
встановлено, що вони укладені без порушення вимог чинного
законодавства.
Окрім того, Вищий господарський суд України невірно застосував до
спірних правовідносин Наказ Міністерства промислової політики
України від 11.12.2001 року за № 219 ( v0219581-01 ) (v0219581-01)
.
Господарський суд першої інстанції, на підставі належним чином
зібраних доказів, повно встановив всі обставини справи, які мають
значення для правильного вирішення даного спору, та правомірно
відмовив у задоволенні позову.
За таких обставин, постанова Вищого господарського суду України
від 24.03.2004 року підлягає скасуванню, а рішення господарського
суду м. Києва від 30.09.2003 року - залишенню в силі.
Керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова палата,
постановила:
Касаційну скаргу задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 24.03.2004 року
( sp02/1139-1 ) (sp02/1139-1)
у справі № 40 - скасувати, а рішення
господарського суду м. Києва від 30.09.2003 року залишити без змін.
Постанова остаточна та оскарженню не підлягає.