ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.06.2004 Справа N 18/287
(скасовано частково постанову ВГСУ)
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у
складі:
головуючого,
суддів,
за участі представників
позивача: присутній,
відповідачів: присутні,
третьої особи: присутній,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Івано-Франківського обласного ліцеюінтернату для обдарованих дітей
із сільської місцевості (далі - Ліцей) на постанову Вищого
господарського суду України від 20 лютого 2004 у справі за позовом
Приватного підприємця А-а І. В. (далі - Підприємець) до Ліцею,
Івано-Франківського фінансового управління (далі - Управління) та
Товариства з обмеженою відповідальністю "Б" (далі - Товариство),
за участі третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє
самостійних вимог на предмет спору -Управління освіти та науки
Івано-Франківської обласної державної адміністрації про стягнення
34 386 грн. 24 коп. боргу, 2 534 грн. 21 коп. пені та 99 702 грн.
моральної шкоди,
встановила:
З позовом до Господарського суду Івано-Франківської області
Підприємець звернувся 25 червня 2003 року.
Заявлена позовна вимога ґрунтувалася на договорі купівлі-продажу,
укладеного 28 жовтня 2000 року з Ліцеєм (далі - договір від 28
жовтня 2000 року), на підставі якого позивач поставив Ліцею
продукцію на суму 34 385 грн. 62 коп.
Ліцей позов не визнав, мотивуючи свої заперечення тим, що його
заборгованість за договором від 28 жовтня 2000 року погашена
векселями Івано-Франківської обласної державної адміністрації.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 12
серпня 2003 року позов задоволено в частині стягнення з Ліцею
34 386 грн. 24 коп. боргу, а в решті позову відмовлено. Судом
встановлено, що фактично Підприємець поставив Ліцею продукцію на
суму 34 386 грн. 24 коп., яку останній не оплатив. Посилання Ліцею
на те, що між ним, Підприємцем і Товариством укладено договір
переводу боргу, суд відхилив, оскільки Ліцей на його вимогу не
подав такого договору. Суд відмовив позивачу у відшкодуванні
99 702 грн. моральної шкоди та у стягненні пені в сумі 2 534 грн.
21 коп., позаяк договором від 28 жовтня 2000 року вона не
передбачена.
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 29
вересня 2003 року до участі у справі залучено: в якості
відповідачів - Товариство та Управління; третьою особою на стороні
відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору -
Управління освіти та науки Івано-Франківської обласної державної
адміністрації.
Постановою від 3 грудня 2003 року Львівський апеляційний
господарський суд рішення Господарського суду Івано-Франківської
області від 12 серпня 2003 року залишив без змін, обґрунтувавши її
такими ж доводами, що і суд першої Інстанції.
Постановою від 20 лютого 2004 року Вищий господарський суд України
постанову Львівського апеляційного господарського суду від 3
грудня 2003 року та рішення Господарського суду Івано-Франківської
області від 12 серпня 2003 року залишив без змін. Постанова
обґрунтована тим, що: Підприємець здійснив позадоговірну поставку
продукції Ліцею на загальну суму 34 386 грн. 24 коп.; отримання
продукції Ліцеєм підтверджено відповідними доказами; Ліцей
всупереч статті 33 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
(далі - ГПК України) не довів факту погашення
заборгованості.
Ліцей просить постанову Вищого господарського суду України
скасувати, мотивуючи касаційну скаргу неправильним застосуванням
та порушенням судом касаційної інстанції норм матеріального і
процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін і
третьої особи, розглянувши та обговоривши доводи касаційної
скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у
господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційні
скарги підлягають задоволенню з таких підстав.
При ухваленні оскарженої постанови Вищий господарський суд України
виходив з того, що Підприємець здійснив Ліцею позадоговірну
поставку продукції вартістю 34 386, 24 грн., яка повинна бути
оплачена в силу положень статей 4, 151, 161, 162 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
. З доводами Ліцею про те, що спірні відносини з
Підприємцем виникли на підставі укладеного між ними договору
купівлі-продажу від 28 жовтня 2000 року, суд касаційної інстанції,
як і місцевий та апеляційний суди, не прийняв до уваги, мотивуючи
тим, що Ліцей не підтвердив, як це вимагається статтею 33 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, договірний характер поставки. Проте, відмову
в задоволенні позову в частині стягнення пені, суд першої
інстанції обґрунтував тим, що вона не передбачена договором. А
апеляційний суд, дійшовши висновку про те, що відповідно до статті
4 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
правові відносини між сторонами виникли з
угоди, яка хоч і не передбачена законом, однак йому не суперечить,
вказав на їх позадоговірний характер.
Зазначені висновки господарських судів помилкові, оскільки не
ґрунтуються на правильній юридичній оцінці наявних у справі
доказів І встановлених судами фактичних обставинах справи, що
підтверджується також доводами касаційної скарги.
Господарські суди першої та апеляційної інстанцій встановили і це
підтверджується матеріалами справи, що на підставі укладеного з
Ліцеєм в жовтні 1999 року договору ТОВ "Б" отримало бюджетні
векселі на суму 98 912 грн., але передало продукцію вартістю
64 526,38 грн., в результаті чого утворилася заборгованість перед
Ліцеєм в сумі 34 385, 62 грн. В результаті переписки між ТОВ "Б",
Ліцеєм і Підприємцем останній зобов'язався за згодою Ліцею
сплатити заборгованість ТОВ "Б" перед Ліцеєм в зазначеній сумі
(а.с. 11-15).
Проте, належної юридичної оцінки факту зазначеної переписки суди
не дали і, відповідно, не дослідили його правових наслідків.
Зокрема, суд не з'ясував, чи мав в даному випадку місце перевід
боргу від ТОВ "Б" до Підприємця, оскільки відповідно до статті 201
ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
перевід боржником свого боргу на іншу особу
допускається лише за згодою кредитора, а згідно зі статтями 154,
202 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
така переписка попадає під ознаки
письмової угоди (договору).
У зв'язку з цим заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про
те, що обов'язок Підприємця сплатити Ліцею борг замість ТОВ "Б"
був оформлений договором від 23 жовтня 2000 року та додатковою
угодою до нього від 28 жовтня 2000 року, згідно з якими
Підприємець зобов'язався відпустити Ліцею продукцію на суму боргу
ТОВ "Б" перед Ліцеєм, що підтверджується змістом пунктів 4
зазначених угод і листа Підприємця від 23 жовтня 2000 року (а.с.
14). Відповідно до статей 41, 153, 154 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
ці
угоди вважаються укладеними і не визнавалися недійсними.
Тому висновок судів про позадоговірний характер спірних відносин
сторін спростовується фактичними обставинами справи.
Відповідно до частини першої статті 216 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Ліцей в касаційній скарзі посилається на факт виконання
Підприємцем своїх зобов'язань за укладеним між ними договором від
23 жовтня 2002 року і обгрунтовано вважає, що з моменту
приймання-передачі товарів (листопад-грудень 2000 року)
зобов'язання між ними на підставі зазначеної норми ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
припинилися.
У зв'язку з цим ухвалені господарськими судами рішення щодо
стягнення з Ліцею заявленої в позові суми боргу не можна вважати
обгрунтованими і законними, тому в цій частині вони підлягають
скасуванню, а справа передачі на новий розгляд.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно
з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно
оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду i
вирішення спору по суті, встановити дійсні права та обов'язки
сторін, І залежно від встановленого правильно застосувати норми
матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та
ухвалити законне і обґрунтоване рішення.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20
Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у
господарських справах Верховного Суду України
постановила:
Касаційну скаргу Івано-Франківського ліцею-інтернату для
обдарованих дітей із сільської місцевості задовольнити, постанову
Вищого господарського суду України від 20 лютого 2004 року
( sp02/1122-1 ) (sp02/1122-1)
, постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 3 грудня 2003 року та рішення Господарського суду
Івано-Франківської області від 12 серпня 2003 року в частині
стягнення 34 386, 24 грн. боргу скасувати, а справу в цій
частині передати на новий розгляд до господарського суду першої
інстанції.
В іншій частині постанову Вищого господарського суду України від
20 лютого 2004 року залишити без змін.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.