ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.06.2004 Справа N 28/506
(залишено без змін постанову ВГСУ)
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у
складі:
Головуючого,
Суддів,
за участю представників ДПІ у Печерському районі м. Києва;
приватного підприємця,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ДПІ у
Печерському районі м. Києва,
встановила:
У серпні 2003 року приватний підприємець К-к Є.О. звернувся до
господарського суду м. Києва з позовом до ДПІ у Печерському районі
м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення
відповідача від 28 травня 2003 року № 0023871750/0. Позовні вимоги
обґрунтовувались тим, що податкові органи безпідставно нарахували
податок на землю, оскільки він сплачує єдиний податок та
відповідно не є платником податку на землю.
Рішенням господарського суду м. Києва від 14 жовтня 2003 року
позов задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення
відповідача від 28 травня 2003 року № 0023871750/0.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19
листопада 2003 року вищевказане рішення суду залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 18 березня 2004
року № 2 постанову Київського апеляційного господарського суду від
19 листопада 2003 року та рішення господарського суду м. Києва від
14 жовтня 2003 року залишено без змін.
Рішення та постанови мотивовані тим, що відповідно до п. 6 Указу
Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку і
звітності суб'єктів малого підприємництва" ( 727/98 ) (727/98)
суб'єкт
малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником
ряду податків та зборів (обов'язкових платежів), у тому числі
податку на землю.
Ухвалою Верховного Суду України від 3 червня 2004 року порушено
провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого
господарського суду України від 18 березня 2004 року № 2 за
касаційною скаргою ДПІ у Печерському районі м. Києва, де
поставлено питання про скасування цієї постанови та передачу
справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Посилання
зроблені на неправильне застосування норм матеріального права та
невідповідність оскарженої постанови положенням Конституції
України.
Заслухавши доповідача, представників сторін та перевіривши
матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного
Суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід залишити
без задоволення, а постанову Вищого господарського суду України
від 18 березня 2004 року № 2 - без змін із таких підстав.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, ДПІ у
Печерському районі м. Києва визначило позивачеві податкове
зобов'язання з податку на землю пропорційно до належного йому на
праві власності нежитлового приміщення у м. Києві, яке він здавав
в оренду.
Згідно з п. 6 Указу Президента України "Про спрощену систему
оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва"
( 727/98 ) (727/98)
суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний
податок, не є платником ряду податків та зборів (обов'язкових
платежів), у тому числі, податку на землю.
Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2000
року № 507 "Про роз'яснення Указу Президента України від 3 липня
1998 року № 727" ( 507-2000-п ) (507-2000-п)
(із змінами та доповненнями)
передбачено, що суб'єкт малого підприємництва, який згідно з абз.
5 ч. 1 ст.6 не є платником плати (податку) на землю, звільняється
від плати (податку) на землю лише за земельні ділянки, які
використовуються ним для провадження підприємницької діяльності.
Статтею 1 Закону України "Про підприємництво" ( 698-12 ) (698-12)
встановлено, що підприємницька діяльність - це безпосередня
самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по
виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою
отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними
особами, зареєстрованими в якості суб'єкта підприємницької
діяльності.
Із матеріалів справи вбачається, що приватний підприємець К-к Є.О.
з початку 2003 року перейшов на спрощену систему оподаткування за
такими видами діяльності: здавання нежитлового майна в оренду та
надання інформаційно-консультативних і рекламних послуг (а.с. 7).
Операції з оренди є за своєю суттю операціями з надання послуг.
Орендна плата включає в себе не лише компенсацію витрат, але і
відповідний прибуток орендодавця.
Таким чином, операції з надання в оренду нежитлового приміщення
підпадають під визначення підприємницької діяльності, а платник
єдиного податку - орендодавець - звільняється від сплати податку
на землю.
Тому висновки Вищого господарського суду України є обгрунтованими,
а доводи касаційної скарги - безпідставними.
З урахуванням наведеного касаційну скаргу ДПІ у Печерському районі
м. Києва слід залишити без задоволення, а постанову Вищого
господарського суду України від 18 березня 2004 року № 2 - без
змін.
Враховуючи викладене і керуючись статтями 111-17 - 111-20 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова палата у господарських справах
Верховного Суду України
постановила:
Касаційну скаргу ДПІ у Печерському районі м. Києва залишити без
задоволення, а постанову Вищого господарського суду України від 18
березня 2004 року № 2 ( sp01/1097-1 ) (sp01/1097-1)
- без змін.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.