ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.06.2004 Справа N 7/163
(скасовано постанову ВГСУ)
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у
складі:
Головуючого,
Суддів,
за участю представника закритого акціонерного товариства "Д",
розглянувши касаційну скаргу Золочівської міжрайонної державної
податкової інспекції у Львівській області на постанову Вищого
господарського суду України від 04.03.2004 року № 7,
встановила:
У березні 2003 року Золочівська міжрайонна державна податкова
інспекція у Львівській області (далі - Інспекція) звернулася в
господарський суд Львівської області із позовом до закритого
акціонерного товариства "Д" (далі - ЗАТ "Д") та відкритого
акціонерного товариства "ЗЦЗ" (далі - ВАТ "ЗЦЗ") про визнання
укладеного відповідачами договору застави від 24.05.2001 року
недійсним на підставі статей 48, 49, 58 Цивільного кодексу
Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та стягнення із ЗАТ "Д" в доход
держави 8 000 000 грн. вартості одержаного за цим договором
цілісного майнового комплексу ВАТ "ЗЦЗ".
Ухвалою господарського суду Львівської області від 14.04.2003 року
позовні матеріали передано за підсудністю до господарського суду
Рівненської області за місцезнаходженням ЗАТ "Д" (Рівненської
області). Ухвала вмотивована посиланням на частину 1 статті 15
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
відповідно до якої справи у спорах, що виникають при укладанні,
зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про
визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за
місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на
користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно,
виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
01.10.2003 року та постановою Вищого господарського суду України
від 04.03.2004 року № 7 зазначену ухвалу залишено без змін.
27 травня 2004 року колегією суддів Верховного Суду України за
касаційною скаргою Інспекції порушено провадження з перегляду у
касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України
від 04.03.2004 року № 7. У касаційній скарзі ставиться питання про
скасування оскарженої постанови та передачу справи на розгляд до
господарського суду Львівської області з мотивів виявлення різного
застосування Вищим господарським судом України одного й того ж
положення закону у аналогічних справах, неправильного застосування
норм процесуального права. На обґрунтування мотивів касаційної
скарги щодо неоднозначного застосування судом положень статті 15
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
зроблено
посилання на пункт 3.4 роз'яснення президії Вищого арбітражного
суду України "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ
господарським судам" від 08.02.1996 року № 02-5/62 ( v5_62800-96 ) (v5_62800-96)
із змінами і доповненнями.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника
відповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши
матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного
Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з
таких підстав.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
усі справи, підвідомчі господарським судам,
розглядають у першій інстанції місцеві господарські суди
(господарські суди Автономної Республіки Крим, областей міст Києва
та Севастополя).
Компетенція зазначених судів щодо розгляду справ розмежовується за
територіальною ознакою. Загальні правила територіальної
підсудності справ визначено статтею 15 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, і зокрема передбачено:
cправи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні
господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів
недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням
сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої
сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу,
надати послуги, сплатити гроші тощо (частина 1);
cправи у спорах, що виникають при виконанні господарських
договорів та з інших підстав, а також справи про визнання
недійсними актів розглядаються господарським судом за
місцезнаходженням відповідача (частина 2);
справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються
господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за
вибором позивача (частина 3).
Предметом позову у даній справі є матеріально-правова вимога
Інспекції про визнання укладеного ЗАТ "ДЦ" та ВАТ "ЗЦЗ" договору
застави від 24.05.2001 року недійсним, стягнення із ЗАТ "ДЦ" в
доход держави 8 000 000 грн. вартості одержаного за цим договором
майна.
Визначаючи підсудність даної справи за місцезнаходженням ЗАТ "ДЦ",
господарський суд Львівської області, з яким погодились суди
апеляційної й касаційної інстанцій, виходив із того, що майнова
вимога пред'явлена до ЗАТ "ДЦ", тобто саме це товариство повинно
здійснити певні дії в розумінні частини першої статті 15
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Проте з цим висновком погодитись не можна, оскільки він не
відповідає дійсним правам і обов'язкам сторін за договором застави
та ґрунтується на помилковому застосуванні норм процесуального
права.
Застава - це спосіб забезпечення зобов'язань згідно з законом або
договором. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в
разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою
зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна
переважно перед іншими кредиторами (стаття 1 Закону України "Про
заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
). У договорі застави від 24.05.2001 року ЗАТ
"Д" виступає на стороні заставодержателя. Отже, висновок суду про
те, що за цим договором ЗАТ "Д" є зобов'язаною особою перед ВАТ
"ЗЦЗ" (заставодателем), не відповідає суті застави та змісту
договору. Що ж до майнової вимоги за даним позовом, то ця вимога
заявлена Інспекцією не із зобов'язань ЗАТ "Д" за договором
застави, а як наслідок недійсності угоди сторін про заставу.
Крім того, Інспекція, не будучи стороною у договорі застави від
24.05.2001 року, за позовною вимогою про визнання цього договору
недійсним зазначила відповідачами обидві його сторони - ЗАТ "Д"
(Рівненської області) і ВАТ "ЗЦЗ" (Львівської області). Суди не
врахували, що у даному випадку територіальна підсудність справи
повинна визначатися за правилами частини 3 статті 15
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, а саме:
за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.
Допущена судами помилка у застосуванні норм процесуального права
призвела до передачі справи на розгляд господарського суду
Рівненської області, якому дана справа не підсудна. Ця помилка є
істотною, оскільки відповідно до пункту 6 частини 3 статті 104 та
пункту 6 частини 2 статті 111-10 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
прийняття рішення господарським судом
з порушенням правил територіальної підсудності у будь-якому
випадку є підставою для його скасування.
Враховуючи викладене, оскаржену постанову Вищого господарського
суду України та залишені нею без змін постанову апеляційного й
ухвалу місцевого господарських судів слід скасувати, а справу
передати за підсудністю на розгляд господарського суду Львівської
області.
Керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова палата у господарських справах
Верховного Суду України
постановила:
Касаційну скаргу Золочівської міжрайонної державної податкової
інспекції у Львівській області задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 04.03.2004 року
№ 7 ( sp02/1120-1 ) (sp02/1120-1)
, постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 01.10.2003 року та ухвалу господарського
суду Львівської області від 14.04.2003 року скасувати, а справу
передати на розгляд до господарського суду Львівської області.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.