Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
Коментар до рішення № 01/091-1 ( sp01/091-1 ) (sp01/091-1)
.
Товариством з обмеженою відповідальністю "ХХХ", до Господарського
суду міста Києва було надано позовну заяву про визнання рішення
ДПІ у Н-ському районі м. Києва недійсним.
У позовній заяві викладалися наступні обставини справи:
ХХ листопада 1999 р. на підставі акту перевірки № 2 від ХХ.ХХ.99
р. ДПІ Н-ського району в місті Києві було винесено рішення № 3,
відповідно до якого позивачеві було донараховано 16 336,22 грн.
земельного податку, застосовано фінансові санкції на загальну суму
16 566,83 грн. та нарахована пеня на суму 9 656,56 грн. Загальна
сума, яка підлягає стягненню за рішенням ДПІ, склала 42 559,61
грн.
Позивач вважав прийняте рішення безпідставним та незаконним із
наступних обставин:
По-перше, ХХ липня 2000 р. рішенням Арбітражного суду м. Києва №
00/000 були визнані недійсними відомості, внесені до державного
земельного кадастру України, щодо площі земельної ділянки в
розмірі 10 998,58 кв. м. Судом було встановлено, що в базах даних
Державного земельного кадастру України за позивачем повинна бути
зареєстрована земельна ділянка загальною площею 8 000 кв. м.
Дане рішення оскаржене не було.
Позивач повідомляв відповідача листом № 000 від ХХ.ХХ.99 р. про
те, що питання правильності даних внесених до Державного
земельного кадастру України являлося предметом судового розгляду.
Державною податковою інспекцією звернення ТОВ "ХХХ" до уваги
прийняте не було.
По-друге, під час розрахунку суми земельного податку відповідачем
використовувався додатковий коефіцієнт 1,81, який був введений
Законом України " Про Державний бюджет України на 1999 рік "
( 378-14 ) (378-14)
. Застосування даного коефіцієнта під час розрахунків
земельного податку суперечить ч. 2 ст. 7 Закону України "Про
систему оподаткування". Вказане положення ЗУ "Про систему
оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
забороняє вносити зміни в ставки та
механізми справляння податків законами України про Державний
бюджет на відповідний рік. Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.
7 ЗУ "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
, ст. 13 ЗУ "Про плату
за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
, позивач просив суд, визнати недійсним
рішення ДПІ Н-ського району м. Києва № 3 від ХХ.ХХ.99р.
ХХ.ХХ.01 року Державна податкова інспекція у Н-ському районі міста
Києва надала відзив на позовну заяву, в якому відповідач
висловлював свою думку, стосовно позовних вимог ТОВ "ХХХ" які не
підлягають задоволенню з наступних підстав:
Позивачеві згідно договору купівлі - продажу насосної станції від
ХХ.ХХ.97 р. належить земельна ділянка площею 10 998,58 кв. м. (код
ділянки 66178002), а у відповідності до ст. 3 Закону України "Про
плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
використання землі в Україні є
платним, плата за землю справляється у вигляді земельного податку
або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки
земель. Згідно ст. 13 цього ж Закону ( 2535-12 ) (2535-12)
підставою для
нарахування земельного податку є дані державного земельного
кадастру.
У ст. 96 Земельного Кодексу України ( 561-12 ) (561-12)
визначено, що
державний земельний кадастр призначений для забезпечення Рад
народних депутатів, зацікавлених підприємств, установ, організацій
і громадян відомостями про землю з метою організації її
раціонального використання та охорони, регулювання земельних
відносин, землеустрою, обгрунтування розмірів плати за землю.
До земельно-кадастрової документації належать кадастрові карти та
плани (графічні і цифрові), схеми, графіки, текстові та інші
матеріали, вкі містять відомості про межі
адміністративно-територіальних утворень, межі земельних ділянок
власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів,
правовий режим земель, що перебувають у державній, колективній
власності, їх кількість, якість, народногосподарську цінність та
продуктивність по власниках землі землекористувачах, населених
пунктах, територіях сільських, селищних, міських, районних рад
народних депутатів, областях, Республіці Крим та Україні в цілому.
Земельно-кадастрова документація включає книги реєстрації
державних актів на право колективної, приватної власності на
землю, право постійного користування землею, договорів на
тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди.
Відповідач зазначав, що Київське міське управління земельних
ресурсів надіслало на адресу ДПІ у Н-ському районі довідку про
грошову оцінку земельної ділянки від ХХ.ХХ.99 р. та від ХХ.ХХ.00
р. де площа земельної ділянки зазначена у розмірі 10 998,58 кв.м.
Крім того, у відповідача в наявності план встановлених меж
земельної ділянки, яка належить ТОВ "ХХХ" та знаходиться по вул.
Н-ській, в якому також зазначена площа земельної ділянки у розмірі
10 998,51 кв.м.
Таким чином, на думку державної податкової інспекції, у
відповідності до законодавства та документів, що знаходились у
них, позивачем закріплена земельна ділянка у розмірі 10 998,51
кв.м. і саме виходячи з цієї площі ТОВ "ХХХ" необхідно сплачувати
податок на землю. Так як ТОВ "ХХХ" протягом 1998-1999 років
сплачувало податок на землю виходячи з площі земельної ділянки у
розмірі 8 000 кв. м., йому за результатами перевірки було
донараховано податок на землю виходячи з площі у розмірі 10 998,51
кв.м.
Згідно з п. 2 Роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України
від 26.01.00 р. №2-5/35 ( v5_35800-00 ) (v5_35800-00)
підставами для визнання
акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного
законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, що
видав цей акт. Спираючись на вищенаведене, ДПІ вважало, що їх
рішення цілком відповідало вимогам чинного законодавства, було
законним та скасуванню не підлягало.
ХХ.ХХ.2001 року відбулося судове засідання на якому дослідивши
матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд
встановив наступні фактичні обставини справи:
ХХ.ХХ.1999 року ДПІ у Н-ському районі міста Києва було прийняте
рішення № 3 про донарахування позивачеві земельного податку в сумі
16 336,22 гривень, застосування до позивача фінансових санкцій на
суму 16 566,83 гривень та нарахування позивачеві пені на суму 9
656,56 гривень.
Вказане рішення було прийняте на підставі акту планової
документальної перевірки дотримання вимог податкового
законодавства по платі за землю № 2 від, ХХ.ХХ.1999 року, який був
складений ревізорами-інспекторами ДПІ у М-ському районі міста
Києва.
В акті перевірки було зазначено, що позивач являвся власником
водно-спортивної бази, що знаходиться в місті Києві по вул.
Т-ській, відповідно до договору купівлі-продажу нерухомості від
ХХ.ХХ.1997 року та акту передачі від ХХ.ХХ.1997 року. На підставі
статті 30 Земельного кодексу України ( 561-12 ) (561-12)
до позивача, при
передачі права власності на будівлі і споруди, перейшло право
користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівля,
споруди та інше майно водно-спортивної бази. Площа вказаної
земельної ділянки становить 10 998,58 м2, яка значиться в базі
даних державного земельного кадастру на підставі технічного звіту
по встановленню зовнішніх меж землекористування з ХХ.ХХ.1998 року.
Перевіркою було встановлено, що в 1998-1999 роках розрахунок і
сплата земельного податку позивачем проводилась за площу 8000 м2.
У відзиві на позовну заяву відповідач пояснював, що у
відповідності з нормами чинного земельного законодавства України,
а саме ст.ст.2, 13 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
, ст. 96 Земельного кодексу України ( 561-12 ) (561-12)
, та документів, що
були в наявності у відповідача, а саме довідки про грошову оцінку
земельної ділянки Київського міського управління земельних
ресурсів, за позивачем закріплена земельна ділянка площею 10
998,58 м2 і саме із розрахунку цієї площі позивачеві необхідно
сплачувати податок на землю.
ХХ.ХХ.2000 року Арбітражним судом міста Києва було прийняте
рішення у справі № 00/000 про визнання недійсними відомостей,
внесених до державного земельного кадастру України, стосовно
земельної ділянки, зареєстрованої за позивачем. Судом було
встановлено, що в базі даних Державного земельного кадастру
України за позивачем має бути зареєстрована земельна ділянка
загальною площею 8000 м2. Зазначене рішення набрало чинності у
встановленому порядку і оскаржене не було.
Таким чином, суд дійшов до висновку про те, що в період з 1998 по
1999 рік позивачем правомірно нараховувався і сплачувався
земельний податок за земельну ділянку площею 8 000 м2, при чому
правильність визначення даних, щодо площі земельної ділянки було
підтверджено зазначеним вище рішенням Арбітражного суду міста у
Києва від ХХ.ХХ.2000 року у справі № 00/000.
Враховуючи викладене, судом було встановлено, що за період з 1998
по 1999 рік позивачем, при нарахуванні і сплаті земельного податку
порушень допущено не було. Таким чином суд вважав, що оспорюване
рішення прийнято на підставі необгрунтованих висновків і підлягало
визнанню його недійсним. Тож, керуючись ст.ст. 49, 77, 82-85
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, судом
було винесено рішення. По-перше, позов товариства з обмеженою
відповідальністю "ХХХ", задовольнити. По-друге, визнати недійсним
рішення Державної податкової інспекції у Н-ському районі м. Києва
№ 3 від ХХ.ХХ.1999 року .