ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ ПОСТАНОВА
08.06.2004 Справа N 1/4/391
(скасовано постанову ВГСУ)
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у
складі:
Головуючого,
Суддів,
розглянувши на спільному засіданні колегій Судової палати у
господарських справах за участю представників: Державної
податкової адміністрації у Запорізькій області, ВАТ "ЗК", ТОВ "А
", касаційну скаргу Державної податкової адміністрації у
Запорізькій області на постанову Вищого господарського суду
України від 17 лютого 2004 року № 1 в справі за позовом ДПА у
Запорізькій області до ВАТ "ЗК", ТОВ "А " про визнання договору
купівлі-продажу недійсним, -
встановила:
У лютому 2002 року Державна податкова адміністрація у Запорізькій
області звернулася до суду з позовом до ВАТ "ЗК" та ТОВ "А " про
визнання недійсним договору купівлі-продажу № 1336д від 30 липня
2001 року, укладеного між ВАТ "ЗК" і ТОВ "А ".
Позивач вказував, що зазначений договір повинен бути визнаний
недійсним на підставі ст.ст. 48,49 Цивільного кодексу УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, оскільки ВАТ "ЗК" відчужив майно, яке знаходилося у
податковій заставі згідно положень Указу Президента України
№ 167/98 від 4 березня 1998 року ( 167/98 ) (167/98)
, без отримання згоди
податкового органу.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 30 вересня
2003 року позов задоволено. Визнано недійсним договір
купівлі-продажу № 1336д від 30 липня 2001 року, укладений між ВАТ
"ЗК" та ТОВ "А ".
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 17
грудня 2003 року вказане рішення залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 17 лютого 2004
року № 1 рішення господарського суду Запорізької області від 30
вересня 2003 року та постанову Запорізького апеляційного
господарського суду від 17 грудня 2003 року скасовано, у
задоволенні позову відмовлено.
Державна податкова адміністрація у Запорізькій області оскаржила
постанову Вищого господарського суду України з мотивів
неправильного застосування норм матеріального права.
Ухвалою Верховного Суду України від 29 квітня 2004 року порушено
касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господарського
суду України від 17 лютого 2004 року № 1.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
сторін, дослідивши доводи касаційної скарги та заперечень і
перевіривши матеріали справи, Судова палата вважає, що скарга
підлягає задоволенню з наступних підстав.
Вищий господарський суд України, зробивши висновок про
неможливість пред'явленя позову Державною податковою службою про
визнання договору купівлі продажу недійсним на підставі ст.48
Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, послався на п.11 ст.10 Закону
України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
, якою
визначено, що державні податкові інспекції в районах, містах без
районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані
державні податкові інспекції подають до судів позови до
підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод
недійсними і стягнення в доход держави коштів одержаних ними за
такими угодами, а в інших випадках -коштів, одержаних без
установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості
перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.
Висновок Вищого господарського суду України про те, що п.11 ст.10
Закону України "Про державну податкову службу в Україні"
( 509-12 ) (509-12)
позбавляє органи податкової служби права пред'являти
позови про визнання недійсними угод щодо майна, яке перебуває у
податковій заставі, не відповідає вимогам чинного законодавства.
Відповідно до ч.2 ст.1 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, у випадках, передбачених законодавчими актами
України, до господарського суду мають право звертатися державні та
інші органи, громадяни, що не є суб'єктами підприємницької
діяльності.
Відповідно до ч.2 ст.124 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
,
юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у
державі. Згідно ст.2 Закону України "Про судоустрій" ( 3018-14 ) (3018-14)
,
суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує
захист гарантованих Конституцією України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та
законами прав і законних інтересів юридичних осіб. Пунктом 3
статті 3 зазначеного закону встановлено, що судова система
забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку,
встановленому Конституцією України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та законами.
Відповідно до п.1 ст.6 Закону України "Про судоустрій"
( 3018-14 ) (3018-14)
, усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх
прав і законних інтересів незалежним і неупередженим судом.
Відповідно до п.3 ст.6 зазначеного закону, ніхто не може бути
позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності
якого вона віднесена процесуальним законом.
Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року по
справі № 1-2/2002 визначено, що частина 2 статті 124 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
передбачає право юридичної особи на захист
судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії їх реалізації,
надаючи можливість кожному захищати права будь-якими не
забороненими засобами. Кожна особа має право вільно обирати не
заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий
захист. Право на судовий захист своїх прав не може бути обмежене.
Суб'єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи, у разі
виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням.
Юридичні особи мають право на звернення до суду для захисту своїх
прав безпосередньо на підставі Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
.
Держава має забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права
власності, в тому числі у судовому порядку. Право юридичної особи
на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене
законом, іншими нормативно-правовими актами.
Виходячи з наведеного та беручи до уваги, що судами першої та
апеляційної інстанції встановлено, що відчуження майна за спірним
договором купівлі-продажу відбулося без згоди податкового органу,
всупереч положенням Указу Президента України № 167/98 від 4
березня 1998 року ( 167/98 ) (167/98)
, висновки судів про визнання договору
недійсним на підставі ст. 48 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
є
законними і обгрунтованими.
За таких обставин постанова Вищого господарського суду України від
17 лютого 2004 року № 1 підлягає скасуванню, а постанова
Запорізького апеляційного господарського суду від 17 грудня 2003
року та рішення господарського суду Запорізької області від 30
вересня 2003 року - залишенню в силі.
Керуючись ст. 111-19, ст.111-20 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, -
постановила:
Касаційну скаргу Державної податкової адміністрації у Запорізькій
області задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 17 лютого 2004
року № 1 скасувати ( sp01/1092-1 ) (sp01/1092-1)
, а постанову Запорізького
апеляційного господарського суду від 17 грудня 2003 року
та рішення господарського суду Запорізької області від 30 вересня
2003 року залишити в силі.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.