Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
 
                      ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
 
                           ПОСТАНОВА
 
                        ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
01.06.2004 року                         (скасовано постанову ВГСУ)
 
Судова  палата у  господарських справах Верховного  Суду України у
складі:
 
Головуючого судді,
Суддів;
 
за участю  представників  товариства  з обмеженою відповідальністю
науково-виробничої фірми "ХХХ" - присутній,  державної  податкової
інспекції   у   Ч-ському  районі  м.  Н-ська  -  присутній,  П-ної
міжрайонної державної податкової інспекції у м. Я-ськ - присутній,
відкритого акціонерного товариства "YYY" - присутній,
 
розглянувши касаційні  скарги  відкритого  акціонерного товариства
"YYY" (далі - ВАТ "YYY") та П-ної міжрайонної державної податкової
інспекції  у  м.  Я-ськ  на  постанову  Вищого господарського суду
України від 12.02.2004 року № Х5,
 
                           встановила:
 
У червні  2003  року  товариство  з   обмеженою   відповідальністю
наукововиробнича  фірма  "ХХХ"  (далі  -  ТОВ  "ХХХ") звернулося в
господарський  суд  Н-ської  області  із  позовом   до   державної
податкової  інспекції  у  Ч-ському районі м.  Н-ська (далі - ДПІ у
Ч-ському  районі  м.  Н-ська)  про  визнання  недійсним   рішення,
оформленого протоколом від 23.06.2000 року № 24/02, про проведення
відшкодування  сум  податку  на  додану  вартість  у  частині,  що
належить   зарахуванню   на  поточний  рахунок  платника  податку.
Водночас ТОВ "ХХХ" заявило клопотання про залучення  до  участі  у
справі відділення державного казначейства у м.  Н-ську,  державної
податкової інспекції у Ц-му районі м. Я-ськ, відділення державного
казначейства   у  Ц-му  районі  м.  Я-ськ,  ВАТ  "YYY",  закритого
акціонерного товариства "ZZZ" (далі - ЗАТ "ZZZ") третіми  особами,
які  не  заявляють  самостійних  вимог  на предмет спору,  стороні
відповідача.
 
Позов мотивувався тим, що рішення ДПІ у Ч-ському районі м. Н-ська,
оформлене  протоколом  від 23.06.2000 року № 24/02,  не відповідає
вимогам пунктів 3,  4 Порядку проведення відшкодування сум податку
на   додану   вартість  ( 2215-99-п  ) (2215-99-п)
          у  частині,  що  належить
зарахуванню на поточний рахунок  платника  податку,  затвердженого
постановою  Кабінету  Міністрів України від 07.12.1999 року № 2215
(далі - Порядок).
 
ДПІ у  Ч-ському  районі  м.  Н-ська  позов  не  визнавала,  доводи
позивача   вважала   помилковими   та  вказувала,  що  взаємозалік
заборгованості, оформлений протоколом від 23.06.2000 року № 24/02,
здійснено   з   дотриманням   вимог  Порядку  ( 2215-99-п  ) (2215-99-п)
        .  На
обгрунтування своїх заперечень ДПІ у  Ч-ському  районі  м.  Н-ська
посилалася   також  на  лист  Державної  податкової  адміністрації
України та Головного управління  Державного  казначейства  України
від   04.04.2000   року   №№   2369/5/24-2216   ( v2369225-00  ) (v2369225-00)
        ,
03-07-1/161-2347 ( v2369225-00  ) (v2369225-00)
          "Роз'яснення  щодо  реалізації
постанови КМУ від 07.12.99р. № 2215".
 
Рішенням господарського  суду  Н-ської області від 04.08.2003 року
позов задоволено.
 
Суд зазначив,  що пунктом 3  Порядку  ( 2215-99-п  ) (2215-99-п)
          передбачено
відшкодування  сум  податку  на  додану  вартість  у  частині,  що
належить зарахуванню  на  поточний  рахунок  платника  податку,  у
рахунок  погашення  заборгованості кредитора (кредиторів) платника
податку з платежів до  державного  бюджету.  Згідно  з  пунктом  4
Порядку  ( 2215-99-п ) (2215-99-п)
         в разі відшкодування з бюджету сум податку
на додану вартість у  такий  спосіб  розрахунки  здійснюються  між
органом  державної податкової служби за місцем реєстрації платника
податку,   якому   проводиться   відшкодування,   та    кредитором
(кредиторами) платника, у якого на дату проведення відшкодування є
заборгованість перед державним  бюджетом.  Відшкодування  платнику
податку  сум  податку  на  додану вартість проводиться одночасно з
погашенням його кредитору (кредиторам) заборгованості  з  платежів
до  державного бюджету.  Суд послався на те,  що за рішенням ДПІ у
Ч-ському районі м.  Н-ська,  оформленим протоколом від  23.06.2000
року  №  24/02,  відбулося  погашення заборгованості з платежів до
державного бюджету ВАТ "YYY",  проте останнє  не  було  кредитором
позивача.  Заборгованість  у  позивача  була перед ЗАТ "ZZZ",  але
останнє не мало заборгованості з платежів до державного бюджету.
 
Суд також зазначив,  що до протоколу,  який складається учасниками
для  проведення  відшкодування,  повинні  бути  додані  документи,
перелік яких наведено у пункті 4 Порядку ( 2215-99-п ) (2215-99-п)
        .  Суд  узяв
до  уваги  пояснення  представників  сторін про те,  що відповідні
документи сторонами не складались.
 
За таких обставин суд дійшов висновку про те,  що  рішення  ДПІ  у
Ч-ському  районі  м.  Н-ська,  оформлене протоколом від 23.06.2000
року  № 24/02,   не  відповідає   вимогам  пунктів  3,  4  Порядку
( 2215-99-п ) (2215-99-п)
        .
 
Постановою Р-ського    апеляційного    господарського   суду   від
17.09.2003 року та постановою Вищого господарського  суду  України
від 12.02.2004 року № Х5 зазначене рішення залишено без змін.
 
29 квітня  2004  року  колегією  суддів Верховного Суду України за
касаційними скаргами ВАТ  "YYY"  та  П-ної  міжрайонної  державної
податкової   інспекції   у   м.   Я-ськ,   яка   є   процесуальним
правонаступником державної податкової інспекції у Ц-му  районі  м.
Я-ськ,  порушено  провадження  з  перегляду  у касаційному порядку
постанови Вищого господарського суду України від 12.02.2004 року №
Х5.  У  касаційних  скаргах  ставиться питання про скасування всіх
судових рішень та передачу справи на новий розгляд до суду  першої
інстанції  з мотивів невідповідності оскарженої постанови рішенням
Верховного Суду України з питань застосування  норм  матеріального
права,  неправильного  застосування  норм матеріального права.  На
обґрунтування  мотивів  касаційних  скарг  зроблено  посилання  на
постанову  Верховного  Суду  України від 27.05.2003 року (справа №
Х3).
 
Заслухавши доповідь  судді-доповідача,   пояснення   представників
сторін, розглянувши доводи касаційних скарг, перевіривши матеріали
справи,  Судова палата у  господарських  справах  Верховного  Суду
України вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню з таких
підстав.
 
Судами встановлено,  що протоколом від  23.06.2000  року  №  24/02
оформлено  рішення ДПІ у Ч-ському районі м.  Н-ська про проведення
відшкодування  сум  податку  на  додану  вартість  у  частині,  що
належить зарахуванню на поточний рахунок ТОВ "ХХХ". В основу цього
рішення  покладено  взаємозалік  між учасниками розрахунків у сумі
1 521 932 грн, проведений таким чином: у рахунок відшкодування ТОВ
"ХХХ" податку на  додану  вартість  погашено  його  заборгованість
перед   ЗАТ   "ZZZ"   у   зазначеній   сумі;  останньому  погашено
заборгованість перед  ВАТ  "YYY"  у  зазначеній  сумі;  останньому
погашено податкову заборгованість з платежів до державного бюджету
у зазначеній сумі.
 
На той час була чинною постанова Кабінету  Міністрів  України  від
07.12.1999  року  №  2215  "Про  деякі  питання  відшкодування сум
податку  на  додану  вартість  та  впорядкування   розрахунків   з
бюджетом" ( 2215-99-п ) (2215-99-п)
         та затверджений нею Порядок,  підпунктом 1
пункту 3 ( 2215-99-п  ) (2215-99-п)
          якого  передбачалося  відшкодування  сум
податку  на додану вартість у частині,  що належить зарахуванню на
поточний   рахунок   платника   податку,   у   рахунок   погашення
заборгованості  кредитора (кредиторів) платника податку з платежів
до   державного   бюджету.  Відповідно   до   пункту  4    Порядку
( 2215-99-п  ) (2215-99-п)
          відшкодування  сум  податку  на  додану вартість у
зазначений спосіб здійснювалось на підставі таких документів:
 
заяви платника податку про його згоду  на  спрямування  коштів  на
погашення  податкової  заборгованості  з  платежів  до  державного
бюджету, що виникла у його кредитора (кредиторів);
 
довідки (довідок) органів державної  податкової  служби  про  суми
податкової заборгованості платників податків-кредиторів з платежів
до державного бюджету;
 
акта звірки розрахунків між платником податку та  його  кредитором
(кредиторами)  про  суми  заборгованості  у розрахунках за продані
товари, виконані роботи та надані послуги.
 
Визнаючи   недійсним   рішення   ДПІ  у Ч-ському районі м. Н-ська,
оформлене   протоколом  від  23.06.2000 року  № 24/02,  суд першої
інстанції, з  яким  погодились  суди  апеляційної   й   касаційної
інстанцій, виходив із того, що у заяві ТОВ "ХХХ"  було  дано згоду
на спрямування коштів на  погашення  податкової  заборгованості  з
платежів  до  державного  бюджету  його  кредитора  -  ЗАТ  "ZZZ".
Натомість в результаті проведеного взаємозаліку погашено податкову
заборгованість з платежів до державного бюджету ВАТ "YYY",  яке не
є кредитором позивача.  За цих обставин суд  дійшов  висновку,  що
рішення ДПІ у Ч-ському районі м.  Н-ська, оформлене протоколом від
23.06.2000 року №  24/02,  не  відповідає  вимогам  пунктів  3,  4
Порядку ( 2215-99-п ) (2215-99-п)
        .
 
Проте такий висновок не є переконливим.
 
Відповідно до  абзацу  першого  пункту 4 Порядку відшкодування сум
податку на додану вартість  ( 2215-99-п  ) (2215-99-п)
          у  зазначений  спосіб
можливе за участю двох і більше учасників розрахунків. У зв'язку з
цим Державна податкова адміністрація України та Головне управління
Державного  казначейства  України  у  листі від 04.04.2000 року №№
2369/5/24-2216, 03-07-1/161-2347 ( v2369225-00 ) (v2369225-00)
        
 
"Роз'яснення щодо реалізації постанови КМУ від 07.12.99р.  № 2215"
( v2369225-00 ) (v2369225-00)
         зазначали,  що за відсутності у кредитора платника
податку власної податкової заборгованості (або сума  кредиторської
заборгованості   платника   податку   перевищує   суму  податкової
заборгованості його кредитора),  такий кредитор  може  на  тих  же
умовах   провести   заліки   з  підприємствами,  перед  якими  має
кредиторську заборгованість на даний момент.
 
Пунктом 4 статті 8 Закону України "Про державну податкову службу в
Україні"  ( 509-12 ) (509-12)
         до функцій Державної податкової адміністрації
України віднесено  роз'яснення  через  засоби  масової  інформації
порядку  застосування  законодавчих  та  інших нормативно-правових
актів про податки, інші платежі, організацію виконання цієї роботи
органами державної податкової служби.  Відповідно до рекомендацій,
викладених у пункті 8  роз'яснення  президії  Вищого  арбітражного
суду  України  "Про  деякі  питання  практики  вирішення спорів за
участю органів державної податкової служби" ( v_451800-95  ) (v_451800-95)
          від
12.05.1995 року № 02-5/451 із змінами і доповненнями,  роз'яснення
Державної  податкової  адміністрації  України,  надані  згідно   з
пунктом   4   статті  8  вказаного  Закону  ( 509-12  ) (509-12)
        ,  повинні
оцінюватися господарськими судами поряд  з  іншими  матеріалами  у
справі.
 
При розгляді   даної  справи  суди  зазначеного  не  врахували,  а
посилання  Інспекції  на  вищевказаний  спільний  лист   Державної
податкової   адміністрації   України   та   Головного   управління
Державного казначейства  України  ( v2369225-00  ) (v2369225-00)
        ,  як  підставу
заперечень   проти   позову,  відхилили  без  належного  правового
обґрунтування.
 
Зокрема, вбачаючи  порушення  вимог  законодавства  у   тому,   що
внаслідок     проведеного    взаємозаліку    погашено    податкову
заборгованість з платежів до державного бюджету ВАТ  "YYY",  а  не
безпосередньо  кредитора  позивача,  суди  не  звернули  уваги  на
положення  підпункту  "б"  пункту  1  статті  7  Декрету  Кабінету
Міністрів  України  "Про  стягнення не внесених у строк податків і
неподаткових  платежів"  ( 8-93  ) (8-93)
        ,  відповідно   до   якого   за
розпорядженням   органу   державної  податкової  служби  звернення
стягнення  податкової  заборгованості  платника   податків   могло
здійснюватись  на суми,  які йому належить одержати від дебіторів.
Аналогічний механізм передбачався і  в  Указі  Президента  України
"Про  заходи  щодо  підвищення  відповідальності  за  розрахунки з
бюджетами та державними цільовими фондами" ( 167/98  ) (167/98)
          (зазначені
Декрет  ( 8-93  ) (8-93)
          і  Указ  ( 167/98  ) (167/98)
          були  чинними на момент
виникнення  спірних  правовідносин).  Суди  не  дали  оцінки   тій
обставині,  що рішення ДПІ у Ч-ському районі м.  Н-ська, оформлене
протоколом від 23.06.2000 року № 24/02, погоджене усіма учасниками
розрахунків,  як   це   передбачено  абзацом  5  пункту  4 Порядку
( 2215-99-п ) (2215-99-п)
        ,  у  тому  числі  ТОВ  "ХХХ".  Суди  не  застосували
положення  абзацу  8  пункту  4  Порядку ( 2215-99-п ) (2215-99-п)
         про те,  що
учасники   проведення   розрахунків,   які   підписали   протокол,
відображають  його  результати  в  бухгалтерському  обліку на дату
прийняття рішення про їх проведення (на дату складання  протоколу)
у порядку, зазначеному у протоколі.
 
За таких  обставин  судові  рішення  у  справі  не  можна  визнати
законними й  обгрунтованими,  у  зв'язку  з  чим  вони  підлягають
скасуванню,  а  справа  -передачі  на новий розгляд до суду першої
інстанції.  При новому розгляді справи  суду  необхідно  врахувати
викладене та вирішити спір відповідно до закону.
 
Керуючись статтями  111-17  - 111-21 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
        , Судова палата у господарських справах
Верховного Суду України
 
                          постановила:
 
Касаційні скарги відкритого акціонерного товариства "YYY" та П-ної
міжрайонної   державної   податкової   інспекції   у   м.    Я-ськ
задовольнити.
 
Постанову Вищого господарського суду України ( sp01/839-1 ) (sp01/839-1)
         
від 12.02.2004 року № Х5,  постанову  Р-ського  апеляційного  
господарського  суду   від 17.09.2003 року та рішення 
господарського суду Н-ської області від 04.08.2003 року 
скасувати,  а справу передати на новий розгляд  до
суду першої інстанції.
 
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.