580/4684/22 Про визнання протиправною бездіяльність окружного адміністративного суду, яка полягає у невстановленні, не нарахуванні та невиплаті судді надбавки (доплати) за вислугу років, з урахуванням стажу служби в органах внутрішніх справ СРСР - 24.04.2024 Прийняття

- визнати протиправною бездіяльність Черкаського окружного адміністративного суду, яка полягає у невстановленні, не нарахуванні та невиплаті з 15 червня 2009 року судді ОСОБА_1 надбавки (доплати) за вислугу років, з урахуванням стажу служби в органах внутрішніх справ СРСР з 01 серпня 1986 року до 25 жовтня 1989 року тривалістю 03 роки 02 місяці 25 днів;

- зобов`язати Черкаський окружний адміністративний суд установити судді ОСОБА_1 : з 15 червня 2009 року щомісячну надбавку за вислугу років у розмірі 10 відсотків посадового окладу; з 30 липня 2010 року щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу; з 20 квітня 2012 року щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 20 відсотків посадового окладу; з 20 квітня 2017 року щомісячну доплату за вислугу років у розмірі у розмірі 30 відсотків посадового окладу; з 05 серпня 2018 року щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 40 відсотків посадового окладу;

- зобов`язати Черкаський окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити на користь судді ОСОБА_1 різницю між належними до сплати та фактично сплаченими сумами суддівської винагороди, з урахуванням збільшеної надбавки (доплати) за вислугу років за період з 15 червня 2009 року до 04 березня 2021 року.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2022 року визначено підсудність адміністративної справи № 580/4684/22 за Кіровоградським окружним адміністративним судом.

ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 червня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Черкаського окружного адміністративного суду щодо невстановлення, ненарахування та невиплати з 15 червня 2009 року до 04 березня 2021 року судді ОСОБА_1 надбавки (доплати) за вислугу років, з урахуванням періоду служби в органах внутрішніх справ СРСР з 01 серпня 1986 року до 25 жовтня 1989 року тривалістю 03 роки 02 місяці 25 днів. Зобов`язано Черкаський окружний адміністративний суд встановити судді ОСОБА_1 : з 15 червня 2009 року щомісячну надбавку за вислугу років у розмірі 10 відсотків посадового окладу; з 30 липня 2010 року щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу; з 20 квітня 2011 року щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 20 відсотків посадового окладу; з 20 квітня 2016 року щомісячну доплату за вислугу років у розмірі у розмірі 30 відсотків посадового окладу; з 05 серпня 2018 року щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 40 відсотків посадового окладу. Зобов`язано Черкаський окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити на користь судді ОСОБА_1 різницю між належним до сплати та фактично сплаченими сумами суддівської винагороди з урахуванням збільшеної надбавки (доплати) за вислугу років за період з 15 червня 2009 року до 04 березня 2021 року. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати (судовий збір) у розмірі 496,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань Черкаського окружного адміністративного суду.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2023 року апеляційну скаргу Черкаського окружного адміністративного суду задоволено частково. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 червня 2023 року у справі № 580/4684/22 скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 в частині, що стосуються визнання протиправною бездіяльності Черкаського окружного адміністративного суду, що полягає у невстановленні, ненарахуванні та невиплаті з 15 червня 2009 року ОСОБА_1 надбавки (доплати) за вислугу років, з урахуванням стажу служби в органах внутрішніх справ СРСР з 01 серпня 1986 року до 25 жовтня 1989 року тривалістю 03 роки 02 місяці 25 днів, та зобов`язання встановити позивачу: з 15 червня 2009 року щомісячну надбавку за вислугу років у розмірі 10 відсотків посадового окладу; з 30 липня 2010 року щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу; з 20 квітня 2012 року щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 20 відсотків посадового окладу; з 20 квітня 2017 року щомісячну доплату за вислугу років у розмірі у розмірі 30 відсотків посадового окладу; з 05 серпня 2018 року щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 40 відсотків посадового окладу - залишено без розгляду відповідно до частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України (по тексту - КАС України (2747-15) ). В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Цю постанову суд апеляційної інстанції мотивував тим, що за характером спірних правовідносин і їх суб`єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів. Спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, встановлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Суд апеляційної інстанції установив, що рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2021 року у справі № 580/4278/20 визнано протиправною бездіяльність Черкаського окружного адміністративного суду з 15 червня 2009 року стосовно включення до стажу роботи судді ОСОБА_1 для цілей встановлення надбавки за вислугу років та обчислення додаткової відпустки періоду служби в органах внутрішніх справ СРСР з 01 серпня 1986 року по 25 жовтня 1989 року; зобов`язано Черкаський окружний адміністративний суд включити з 15 червня 2009 року до стажу роботи судді ОСОБА_1 для цілей встановлення надбавки за вислугу років та обчислення додаткової відпустки період служби в органах внутрішніх справ СРСР з 01 серпня 1986 року по 25 жовтня 1989 року; в іншій частині вимог позову відмовлено у задоволенні. Зазначене рішення набрало законної сили 04 березня 2021 року.

Наказом Черкаського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року

№ 36-о на виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2021 року у справі № 580/4778/20 зараховано з 15 червня 2009 року до стажу роботи судді Черкаського окружного адміністративного суду ОСОБА_1, що дає право на одержання надбавки до посадового окладу за вислугу років та додаткової відпустки, період служби в органах внутрішніх справ СРСР з 01 серпня 1986 по 25 жовтня 1989 на посадах інструктора по культурно-масовій роботі учбового центру пожежної охорони та викладача учбового центру пожежної охорони УВС Вінницького облвиконкому, що складає 03 роки 02 місяці 25 днів. Встановлено судді ОСОБА_1 з 04 березня 2021 року щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 40 відсотків посадового окладу, як такому, стаж роботи якого становить 17 років 11 місяців 14 днів.

На підставі цього судом апеляційної інстанції зроблено висновок, що з 04 березня 2021 року позивачу виплачувалася грошова винагорода з надбавкою за вислугу років і позивач з цієї дати знав про відсутність нарахувань щомісячної надбавки за вислугу років за період з 15 червня 2009 року по 04 березня 2021 року.

До суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язання вчинити дії щодо встановлення щомісячних надбавок за вислугу років з 15 червня 2009 року по 04 березня 2021 року, позивач звернувся лише 06 жовтня 2022 року, тобто з пропуском строку, визначеного частиною п`ятою статті 122 КАС України. З клопотанням про поновлення такого строку із зазначенням поважних причин його пропуску, позивач до суду не звертався.

За наведених мотивів апеляційний суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 в означеній частині підлягає залишенню без розгляду відповідно до частини третьої статті 123 КАС України.

Стосовно позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь судді ОСОБА_1 різницю між належним до сплати та фактично сплаченими сумами суддівської винагороди з урахуванням збільшеної надбавки (доплати) за вислугу років за період з 15 червня 2009 року по 04 березня 2021 року, Третій апеляційний адміністративний суд вирішив, що в їх задоволенні слід відмовити.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 в цій частині позовних вимог, апеляційний суд керувався тим, що наказами Черкаського окружного адміністративного суду позивачу неодноразово встановлювались доплати за вислугу років з визначенням відсоткового розміру і такі накази слугували підставою для нарахування та виплати позивачу щомісячних надбавок за спірний період. Позивач не звертався до суду з вимогами про зобов`язання відповідача внести зміни до таких наказів, на момент звернення до суду такі накази є чинними і не скасовані. Таким чином, у суду відсутні підстави для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача різницю між належним до сплати та фактично сплаченими сумами суддівської винагороди з урахуванням збільшеної надбавки (доплати) за вислугу років за період з 15 червня 2009 року по 04 березня 2021 року.

ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи

22 грудня 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Лучинович Інни Віталіївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1, на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2023 року.

У якості доводів касаційної скарги її автор зазначає, що суд апеляційної інстанції не застосував положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ) в редакції чинній до 19 липня 2022 року, які підлягали застосуванню. Так, апеляційний суд мотивував, що позивач дізнався про порушення свого права з 04 березня 2021 року, з чим позивач не погоджується, оскільки цей спір стосується призначення, нарахування та виплати доплати за вислугу років, яка є складовою заробітної плати, а тому звернення до суду не обмежується будь-яким строком.

Також заявник уважає, що апеляційний суд істотно порушив вимоги частини другої статті 122 КАС України, неправильно визначивши момент з якого позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права. Вказує, що наведена норма пов`язує початок перебігу строку з обізнаністю саме з фактом порушення права, тобто існування спору між сторонами, непорозумінням чи різного тлумачення ними обсягу прав одна одної. Початок перебігу цього строку не може охоплювати період, упродовж якого сторони покладались на добросовісну поведінку один одного і однакове тлумачення змісту зобов`язань. Тому сам факт набрання законної сили рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2021 року у справі № 580/4278/20 не свідчить про обізнаність позивача з наявністю нового спору між тими ж сторонами.

Окрім того скаржник вказує про порушення судом апеляційної інстанції вимог частини третьої статті 123 КАС України. Вважає, що суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про недотримання позивачем строків звернення до суду на стадії апеляційного перегляду справи та за відсутності заперечень з цього приводу під час розгляду судом першої інстанції, повинен був надати позивачу можливість звернутися з клопотанням про поновлення строку звернення до суду і лише у разі ненадання такого клопотання у встановлений судом строк або визнання причин пропуску неповажними, вирішувати питання про залишення позовних вимог без розгляду.

У вимірі наведених доводів і аргументів скаржник посилається на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування положень частини другої статті 233 КЗпП України в редакції до 19 липня 2022 року в системному зв`язку з положеннями статті 122 КАС України (в частині визначення строку звернення до суду для вирішення спору про оплату праці, перебіг якого розпочався до 19 липня 2022 року), частини другої статті 122 КАС України, частини третьої статті 123 КАС України, частини першої статті 123 КАС України в системному зв`язку з частиною шостою статті 7 (аналогія закону) КАС України (2747-15) у подібних правовідносинах.

Додатково в касаційній скарзі її автор висловлює незгоду з оскаржуваною постановою у частині відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає суд апеляційної інстанції всупереч вимогам статті 308 КАС України вийшов за межі доводів і вимог апеляційної скарги ди, втрутившись у право позивача щодо самостійного обрання способу захисту порушеного права, тобто такого, який позивач уважає ефективним.

У підсумку автор касаційної скарги просить Суд скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2023 року та залишити в силі Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 червня 2023 року.

Ухвалою від 15 січня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

05 лютого 2024 року від Черкаського окружного адміністративного суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вказано, що за відсутності поважних підстав пропуску позивачем строку звернення до суду суд апеляційної інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про залишення позовної заяви без розгляду. Висновок апеляційного суду про відмову в задоволенні позовних вимог щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача різницю між належним до сплати та фактично сплаченими сумами суддівської винагороди відповідає нормам матеріального права та ґрунтується на тому, що наказами Черкаського окружного адміністративного суду позивачу неодноразово встановлювались доплати за вислугу років з визначенням відсоткового розміру і такі накази слугували підставою для нарахування та виплати позивачу щомісячних надбавок за спірні періоди з 15 червня 2009 року до 04 березня 2021 року. Позивач не звертався до суду з вимогами про зобов`язання відповідача внести зміни до таких наказів, на момент звернення до суду такі накази є чинними і не скасовані. За таких обставин відповідач уважає, що підстави для задоволення касаційної скарги ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_1, відсутні.

Ухвалою від 23 квітня 2024 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

IV. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

Позиція Верховного Суду

Стисло окреслюючи спірні аспекти, які Верховному Суду слід розв`язати в межах розгляду даного касаційного провадження, принагідно зауважити про таке.

Нагадаємо, що питання дотримання ОСОБА_4 строку звернення до суду з цим позовом не було предметом оцінки під час розгляду справи № 580/4684/22 у Кіровоградському окружному адміністративному суді. Зокрема, в адміністративному позові ОСОБА_4 не просив поновити йому строк звернення до суду та не заявляв відповідного клопотання, а суд першої інстанції це питання з власної ініціативи на обговорення не ставив.

Між тим, звертаючись до Третього апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 червня 2023 року, відповідач у якості доводів скарги зазначав, серед іншого, про те, що ОСОБА_1 пропустив строк звернення до адміністративного суду, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, а тому суд першої інстанції згідно з нормами статті 123 КАС України повинен був розглянути це питання і за відсутності поважних причин його пропуску залишити позов без розгляду. Проте суд першої інстанції не дотримався вимог процесуального закону.

Також апелянт у скарзі висловив незгоду з висновком суду першої інстанції про бездіяльність відповідача, оскільки рішенням від 01 лютого 2021 року у справі №580/4278/20 Кіровоградський окружний адміністративний суд не зобов`язував відповідача вчинити дії щодо встановлення, нарахування та виплати з 15 червня 2009 року до 04 березня 2021 року судді ОСОБА_1 надбавки (доплати) за вислугу років, з урахуванням періоду служби в органах внутрішніх справ СРСР з 01 серпня 1986 року до 25 жовтня 1989 року тривалістю 03 роки 02 місяці 25 днів, а лише включити вказаний період у стаж роботи судді, що й, власне, було зроблено.

Третій апеляційний адміністративний суд переглянувши в апеляційному порядку рішення суду у справі № 580/4684/22 дійшов висновку, що ОСОБА_1 пропустив установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України місячний строк звернення до суду з позовними вимогами про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання встановити надбавку, оскільки про порушення своїх прав він дізнався ще 04 березня 2021 року, коли почав отримувати грошову винагороду з надбавкою за вислугу років на підставі наказу Черкаського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року № 36-о, а з позовом звернувся лише 06 жовтня 2022 року.

До того ж, апеляційний суд не знайшов підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача різницю між належним до сплати та фактично сплаченими сумами суддівської винагороди з урахуванням збільшеної надбавки (доплати) за вислугу років за період з 15 червня 2009 року по 04 березня 2021 року. Суд апеляційної інстанції виходив із того, що в спірний період наказами відповідача, які є чинними і не скасовані, позивачу неодноразово встановлювалися надбавки за вислугу років, а в позові ОСОБА_1 не просить внести зміни в ці накази.

Перевіривши правильність висновків Третього апеляційного адміністративного суду в передбачених статтею 341 КАС України межах, колегія суддів дійшла наступних висновків.

На час призначення ОСОБА_1 на посаду судді та зарахування у штат Черкаського окружного адміністративного суду був чинний Закон України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ "Про статус суддів" (2862-12) (далі - Закон № 2862-ХІІ (2862-12) ), стаття 44 якого передбачала, що заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Закон № 2862-ХІІ (2862-12) втратив чинність на підставі Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) (далі - Закон № 2453), який набрав чинності з 30 липня 2010 року і стаття 129 (а в подальшому 133) якого визначала, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Аналогічні положення у подальшому знайшли відображення й у статті 135 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402), який набрав чинності 30 вересня 2016 року.

Отже, на всі етапах суддівської кар`єри ОСОБА_1 законодавчі акти, які унормовували питання статусу суддів, у тому числі отримання суддівської винагороди, а саме Закони № 2862-ХІІ (2862-12) , № 2453 та № 1402-VIII, закріплювали, що до складу суддівської винагороди судді (заробітна плата) входить, зокрема надбавка за вислугу років.

Таким чином спір, який пов`язаний з нарахуванням і виплатою судді надбавки за вислугу років, яка входить до структури суддівської винагороди, є спором про оплату праці.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Поряд із цим, частинами третьою і п`ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідаючи на питання, який із двох кодексів має пріоритет у застосуванні до спірних правовідносин - КАС України (2747-15) чи КЗпП України (322-08) , Суд керується тим, що обов`язок держави створити умови та гарантувати можливості для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю є складовою її обов`язку щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав та свобод людини і громадянина (стаття 3, частини перша, друга, сьома статі 43 Конституції України (254к/96-ВР) ).

Частиною першою статті 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

У Рішенні від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що гарантована Конституцією України (254к/96-ВР) рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. У правовій державі звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (абзац п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення).

Отже, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п?ятою статті 122 КАС України.

Такий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 29 жовтня 2020 року у справі № 280/729/19, де позивачем також був суддя, а позовні вимоги стосувалися, зокрема, але не виключно, перерахунку та виплати надбавки за вислугу років. У цій постанові зазначено наступне: "Верховний Суд вважає необґрунтованою позицію відповідача 2 щодо пропуску позивачем строку звернення до суду передбаченого вимогами частини п`ятої статті 122 КАС України, оскільки позовні вимоги позивача стосуються стягнення належної йому заробітної плати та надбавки за вислугу років які, відповідно до статті 233 КЗпП України, не обмежуються будь-яким строком звернення до суду.".

У цьому зв`язку колегія суддів уважає помилковим висновок Третього апеляційного адміністративного суду про поширення норми частини п`ятої статті 122 КАС України на правовідносини у справі № 580/4684/22 у частині вирішення питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду. Більше того, Черкаський окружний адміністративний суд в апеляційній скарзі також не вказував на необхідності застосування частини п`ятої статті 122 КАС України, а посилався на порушення позивачем тримісячного строку звернення до суду з позовом про оплату праці, встановленого частиною другою статті 233 КЗпП України в редакції після 19 липня 2022 року.

Наведене свідчить, що судом апеляційної інстанції не лише здійснено неправильний аналіз змісту та характеру правовідносин, а й не надано належної оцінки доводам апеляційної скарги відповідача.

Продовжуючи думку щодо врегулювання строку звернення до суду нормами трудового законодавства, колегія суддів звертає увагу, що з даним позовом ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду 06 жовтня 2022 року, коли частини перша і друга статті 233 КЗпП України були викладені в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, а саме:

"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

На підставі порівняльного аналізу положень статті 233 КЗпП України можна зробити висновок, що до 19 липня 2022 року КЗпП України (322-08) не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Варто зауважити, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп (v001p710-97) і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).

Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017 (v002p710-17) ).

Тому, з огляду на вищеперелічені правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, колегія суддів уважає, що дія частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX може поширюватися тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою чинності.

Така позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, є сталою і послідовною.

Як уже зазначалося, часовий проміжок, за який ОСОБА_1 просить перерахувати надбавку за вислугу років, охоплюється періодом з 15 червня 2009 року по 04 березня 2021 року, а частина перша статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX почала діяти лише з 19 липня 2022 року, а відтак, не розповсюджує свою дії на спірні правовідносини.

До того ж, згідно з пунктом 1 глави ХІХ "Прикінцеві положення" КЗпП України (322-08) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

Карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).

Тобто, на момент звернення позивача до суду з цим позовом - 06 жовтня 2022 року на території України ще діяв карантин.

Зважаючи на це, право позивача на звернення до суду з цим позовом (який стосується перерахунку та виплати надбавки за вислугу років у період з 15 червня 2009 року по 04 березня 2021 року) відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України не обмежене будь-яким строком.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 03 серпня 2023 року у справі № 280/6779/22 з подібними правовідносинами.

Разом із тим, усі ці обставини залишилася поза увагою суду апеляційної інстанції, оскільки питання дотримання позивачем строку звернення до суду крізь призму норм КЗпП України (322-08) судом не досліджувалося.

На тлі вищенаведеного Верховний Суд резюмує, що вирішуючи питання дотримання ОСОБА_1 строку звернення до суду з даним позовом апеляційний суд застосував норми права, які не підлягали застосуванню, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про порушення позивачем місячного строку звернення до суду, встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Також у вимірі доводів і підстави касаційного оскарження колегія суддів звертає увагу суду апеляційної інстанції на такий аспект.

З системного аналізу норми статті 123 КАС України, яка визначає наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду, вбачається, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача є надання останньому можливості подати заяву про поновлення пропущеного строку в разі її неподання, або ж вказати інші причини пропуску строку, аніж ті, які були зазначені в первинній заяві про поновлення строку та визнані судом неповажними.

Отже, КАС України (2747-15) допускає ймовірність виявлення судом факту недотримання строку звернення до суду і після відкриття провадження у справі, внаслідок чого позов може бути залишений без розгляду.

Разом із цим, положення КАС України (2747-15) закріплюють, що у випадку встановлення судом факту пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом, такій особі гарантується надання часу для подання заяви про поновлення строку звернення до суду з позовом із наданням доказів поважності причин його пропуску. При цьому, забезпечення реалізації такого права не залежить від інстанції суду, який виявив факт пропуску строку, оскільки такий факт може бути виявлений не лише до відкриття провадження у справі, але й на більш пізніх стадіях судового процесу.

Колегія суддів уважає, що питання причин пропуску строку звернення до суду з позовом, у випадку, коли суд встановив, що такий пропущено позивачем, в обов`язковому порядку має бути з`ясовно судом. У будь-якому випадку позивач має бути обізнаний про виникнення у суду питання щодо дотримання ним строку звернення до суду з позовом задля забезпечення реальної можливості спростувати факт пропуску строку або довести наявність підстав для його поновлення.

Такий правий висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року у справі №460/626/19, від 10 листопада 2022 року у справі №320/11921/20, від 23 серпня 2023 року у справі № 420/4959/20 та багатьох інших.

Між тим, у розглядуваній справі суд апеляційної інстанції, виявивши, на його думку, факт пропуску позивачем строку звернення до суду (що спростовано вище у цій постанові), не вчинив дій щодо надання позивачу можливості спростувати такий факт або ж подати відповідну заяву із наведенням поважних причин такого пропуску.

Відтак, суд апеляційної інстанцій діяв не у спосіб, визначений процесуальним законом, чим допустив грубе порушення норм процесуального права.

Окрему увагу суду апеляційної інстанції колегія суддів звертає на те, що за змістом частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, визначені КАС України (2747-15) межі перегляду справи апеляційним судом передбачають перевірку рішення суду першої інстанції лише в тій частині, в котрій воно було оскаржене, і лише з урахуванням наведених в апеляційній скарзі доводів. При цьому вихід за межі апеляційної скарги можливий лише у разі порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Тобто, закріплений у КАС України (2747-15) принцип диспозитивності вимагає повного врахування змісту апеляційної скарги. Тобто слід виходити не лише з того, в якій частині оскаржується рішення суду, а й з підстав, за яких особа, що подала скаргу, просить скасувати чи змінити рішення.

Підсумовуючи зазначене колегія суддів визнає слушними та обґрунтованими аргументи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права - статей 122 КАС України та статті 233 КЗпП України, порушення норм процесуального права - статті 123 КАС України, а також неврахування усталеної судової практики Верховного Суду, що призвело до ухвалення незаконної постанови, яка підлягає скасуванню.

При цьому варто наголосити, що в цій постанові Верховний Суд дійшов висновку про дотримання ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовними вимогами, які безпідставно були залишені без розгляду Третім апеляційним адміністративним судом і є основними в адміністративному позові.

З уваги на це, колегія суддів не надає оцінку оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь судді ОСОБА_1 різницю між належними до сплати та фактично сплаченими сумами суддівської винагороди з урахуванням збільшеної надбавки (доплати) за вислугу років за період з 15 червня 2009 року по 04 березня 2021 року, оскільки ця позовна вимога є похідною і її вирішення неможливе без попереднього вирішення основних позовних вимог.

Тож оскільки наразі судом апеляційної інстанції не переглянуто в апеляційному порядку рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 червня 2023 року по суті основних позовних вимог, то суд касаційної інстанції уважає за необхідне скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2023 року повністю і відповідно до вимог статті 353 КАС України направити справу до суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог, які залишені без розгляду, - для продовження розгляду, а в іншій частині, в задоволенні якої було відмовлено, - на новий розгляд.

V. СУДОВІ ВИТРАТИ

З огляду на результат касаційного розгляду справи питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2023 року у справі № 580/4684/22 скасувати.

Справу № 580/4684/22 в частині позовних вимог ОСОБА_1 до черкаського окружного адміністративного суду про визнання протиправною бездіяльність Черкаського окружного адміністративного суду, яка полягає у невстановленні, не нарахуванні та невиплаті з 15 червня 2009 року судді ОСОБА_1 надбавки (доплати) за вислугу років, з урахуванням стажу служби в органах внутрішніх справ СРСР з 01 серпня 1986 року до 25 жовтня 1989 року тривалістю 03 роки 02 місяці 25 днів, а також зобов`язання Черкаський окружний адміністративний суд установити судді ОСОБА_1 : з 15 червня 2009 року щомісячну надбавку за вислугу років у розмірі 10 відсотків посадового окладу; з 30 липня 2010 року щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу; з 20 квітня 2012 року щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 20 відсотків посадового окладу; з 20 квітня 2017 року щомісячну доплату за вислугу років у розмірі у розмірі 30 відсотків посадового окладу; з 05 серпня 2018 року щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 40 відсотків посадового окладу - направити для продовження розгляду до Третього апеляційного адміністративного суду.

Справу № 580/4684/22 в частині позовних вимог ОСОБА_1 до черкаського окружного адміністративного суду про зобов`язання Черкаський окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити на користь судді ОСОБА_1 різницю між належними до сплати та фактично сплаченими сумами суддівської винагороди, з урахуванням збільшеної надбавки (доплати) за вислугу років за період з 15 червня 2009 року до 04 березня 2021 року - направити на новий розгляд до Третього апеляційного адміністративного суду.