ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.05.2004 року (скасовано ухвалу ВГСУ) N 2-10/1325.1-2003
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у
складі:
Головуючого
Суддів
за участю представника дочірнього підприємства "C",
розглянувши касаційну скаргу державної податкової інспекції в м.
Керчі (далі - Інспекція) на ухвалу Вищого господарського суду
України від 17.02.2004 року № 2,
встановила:
У квітні 2002 року дочірнє підприємство "C" відкритого
акціонерного товариства "СЗ "З" звернулося в господарський суд
Автономної Республіки Крим із позовом до Інспекції про визнання
недійсним рішення від 26.03.2002 року № 387 про донарахування
податку на додану вартість у сумі 552774 грн. та застосування
фінансових санкцій у сумі 276387 грн.
Під час розгляду справи прокуратура Автономної Республіки Крим
письмово повідомила суд про вступ прокурора у справу.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
19.06-10.07.2003 року позов задоволено.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від
13.10.2003 року зазначене рішення залишено без змін.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 17.02.2004 року № 2
Інспекції повернуто касаційну скаргу на постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду від 13.10.2003
року на підставі пунктів 3, 6 частини 1 статті 111-3
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
. Ухвала
вмотивована тим, що поданий Інспекцією опис вкладення у лист з
оголошеною цінністю є недостатнім доказом надіслання копії
касаційної скарги іншій стороні у справі, слід було надати ще й
фінансовий чек або квитанцію об'єкта поштового зв'язку; касаційна
скарга не містить вимоги із зазначенням суті порушення або
неправильного застосування норм матеріального чи процесуального
права.
22 квітня 2004 року колегією суддів Верховного Суду України за
касаційною скаргою Інспекції порушено провадження з перегляду у
касаційному порядку ухвали Вищого господарського суду України від
17.02.2004 року № 2. У касаційній скарзі ставиться питання про
скасування оскарженої ухвали та передачу справи на розгляд до
Вищого господарського суду України. На обґрунтування касаційної
скарги зроблено посилання на неправильне застосування норм
матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника
позивача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши
матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Вимоги до форми і змісту касаційної скарги визначено статтею 111
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, і
зокрема встановлено, що касаційна скарга повинна містити вимоги
особи, яка подала касаційну скаргу, із зазначенням суті порушення
або неправильного застосування норм матеріального чи
процесуального права; до касаційної скарги додаються докази
надсилання копії скарги іншій стороні у справі.
Повертаючи касаційну скаргу, Вищий господарський суд України
послався на недотримання Інспекцією вимог зазначеної норми. Проте
з таким висновком погодитись не можна.
Касаційну скаргу на постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 13.10.2003 року Інспекція мотивувала тим,
що судом неправильно застосовано положення підпункту 6.2.2 пункту
6.2 статті 6 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та не застосовано положення пункту 8.1 статті 8
цього Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Таким чином, посилання Вищого господарського суду України на
невідповідність поданої Інспекцією касаційної скарги вимогам
процесуального закону спростовується змістом касаційної скарги.
Наведені Інспекцією доводи за своєю суттю відповідають вимогам
пункту 4 частини 1 статті 111 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Не відповідає дійсності висновок Вищого господарського суду
України про відсутність доказів надіслання копії касаційної скарги
іншій стороні у справі. Інспекція подавала докази надіслання копії
касаційної скарги - опис вкладення у лист з оголошеною цінністю,
на якому є підпис працівника об'єкта поштового зв'язку та
проставлено відбиток календарного штемпеля. Відповідно до
визначення доказів, що міститься у статті 32 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, такий опис є доказом.
У разі сумнівів у його достовірності, чи дійшовши висновку про
недостатність такого доказу, суд вправі був витребувати додаткові
докази, але не мав законних підстав для повернення касаційної
скарги.
Враховуючи викладене, оскаржену ухвалу не можна визнати законною й
обґрунтованою, у зв'язку з чим її слід скасувати, а справу
передати на розгляд до Вищого господарського суду України.
Керуючись статтями 111-17 - 111-21 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова палата у господарських справах
Верховного Суду України
постановила:
Касаційну скаргу державної податкової інспекції в м. Керчі
задовольнити.
Ухвалу Вищого господарського суду України від 17.02.2004 року № 2
скасувати, а справу передати на розгляд до Вищого господарського
суду України.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.