ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.04.2004 Справа N 19-31/5-03-219
(скасовано постанову ВГСУ)
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у
складі:
Головуючого судді,
Суддів;
за участю представника Н-ського морського торговельного порту -
присутній,
розглянувши касаційну скаргу Н-ського морського торговельного
порту на постанову Вищого господарського суду України від 16
грудня 2003р. у справі за позовом Н-ського морського торговельного
порту до ТОВ "ХХХ" про стягнення 1163450,43 грн.,
встановила:
У січні 2003 року Н-ський морський торговельний порт звернувся до
суду з позовом про стягнення з ТОВ "ХХХ" 1163450,43 грн. за
договором експлуатаційного управління судном "YYY", з яких
801386,85 грн. - основний борг за щомісячними платежами
(еквівалент 150617,06 дол. США за весь період знаходження судна у
менеджменті Товариства); 362063,58 грн. - збитки, спричинені
неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором.
09.06.2003 року до суду надійшло клопотання про уточнення позовних
вимог в порядку ст. 22 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, у якому позивач
детально виклав свої доводи в підтвердження позовних вимог, але по
суті розмір та склад позовних вимог порівняно з первісними
позовними вимогами змін не зазнав. Товариство позов не визнавало з
тих мотивів, що:
- сплата щомісячних платежів у розмірі 20000 дол. США становить
обов'язок Товариства лише за умови отримання прибутку від
експлуатації судна, а тому за умови неприбуткової експлуатації
судна внаслідок його незадовільного технічного стану та
некваліфікованих дій екіпажу позивач неправомірно вимагає
стягнення не отриманих доходів від експлуатації;
- покладення на менеджера відповідальності за неналежне виконання
зобов'язань за договором за умови відсутності вини суперечить
чинному законодавству та положенням укладеного договору;
- усі отримані доходи були спрямовані на виплату прибутку позивачу
та покриття витрат по експлуатації судна;
- вимоги порту в частині стягнення збитків не підтверджені
документально, суперечать умовам договору, фактичним обставинам
справи; крім того, певна частина витрат позивача - на закупівлю
продуктів харчування у сумі 37727,82 грн. здійснена судновласником
на свій розсуд, без узгодження з менеджером та за відсутності з
боку останнього будь-яких звернень з цього приводу.
Рішенням господарського суду Ч-ської області від 7 липня 2003 року
в задоволенні позову відмовлено. Приймаючи рішення, місцевий
господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача про
стягнення грошових коштів в сумі 801386,85 грн. (гривневий
еквівалент 150617,06 дол. США) як заборгованості за щомісячними
платежами понад суми отриманих відповідачем доходів від
експлуатації судна суперечать умовам укладеного між сторонами
договору експлуатаційного керівництва (менеджменту) судна №74-С,
оскільки, даний договір за своєю правовою природою є договором
морського агентування - різновидом договору доручення,
представництва (ст. 386 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
).
Тобто, для виникнення зобов'язань відповідача по оплаті щомісячно
певної грошової суми, згідно умов договору, потрібно існування
двох обставин: наявність прибутку від експлуатації судна та
реальні витрати позивача. Також, згідно умов договору та вимог ст.
209 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, у неприбутковій експлуатації судна вина
відповідача відсутня, що підтверджується матеріалами справи. Окрім
того, місцевий господарський суд при прийнятті рішення дійшов
висновку, що вимоги позивача стосовно відшкодування збитків у
загальній сумі 362063,58 грн. необґрунтовані та суперечать умовам
договору експлуатаційного керівництва (менеджменту) судна №74-С.
Постановою Ч-ського апеляційного господарського суду від 9 вересня
2003 року рішення господарського суду Ч-ської області від 7 липня
2003 року залишено без змін з тих же підстав.
Вищий господарський суд України у своїй постанові від 16 грудня
2003 року частково погодився з висновками судів першої та
апеляційної інстанцій та залишив без змін постанову Ч-ського
апеляційного господарського суду від 9 вересня 2003 року.
25.03.2004 року Верховним Судом України за касаційною скаргою
Н-ського морського торговельного порту порушено касаційне
провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду
України від 16.12.2003 року. В обґрунтування скарги зроблено
посилання на неправильне застосування норм матеріального права,
невідповідність оскаржуваної постанови положенням Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 1 Кодексу торговельного мореплавства України
( 176/95-ВР ) (176/95-ВР)
, кодекс регулює відносини , що виникають з
торговельного мореплавства.
Під торговельним мореплавством у цьому Кодексі ( 176/95-ВР ) (176/95-ВР)
розуміється діяльність, пов'язана з використанням суден для
перевезення вантажів, пасажирів, багажу та пошти, рибних та інших
морських промислів, розвідки та видобування корисних копалин,
виконання буксирних, криголамних і рятувальних операцій,
прокладання кабелю, також для інших господарських, наукових і
культурних цілей.
Діяльність, що входить в поняття "торговельне мореплавство"
відповідно до статті 1 цього Кодексу ( 176/95-ВР ) (176/95-ВР)
, можуть
здійснювати суб'єкти підприємницької діяльності, у володінні,
користуванні або розпорядженні яких перебувають судна, за
наявності у них спеціального дозволу (ліцензії) на цю діяльність,
виданого відповідно до чинного законодавства України.
Правила цього Кодексу поширюються, у відповідності з його
статтею 13 ( 176/95-ВР ) (176/95-ВР)
: на морські судна - під час їх прямування
як морськими шляхами, так і річками, озерами, водосховищами та
іншими водними шляхами, якщо спеціальним законодавством чи
міжнародними договорами України не встановлено інше;
на судна внутрішнього плавання - під час їх прямування морськими
шляхами, а також річками, озерами, водосховищами та іншими водними
шляхами під час здійснення перевезення із заходом в іноземний
морський порт.
Правила цивільного, адміністративного, господарського та іншого
законодавства України застосовуються згідно статті 4 Кодексу
( 176/95-ВР ) (176/95-ВР)
лише до цивільних, адміністративних, господарських
та інших правовідносин, що виникають із торговельного мореплавства
і не врегульовані цим Кодексом.
Разом з тим, спірні правовідносини сторін детально врегульовані
договором між ними, що ґрунтується на Кодексі торговельного
мореплавства України.
Відповідно до статті 203 Кодексу ( 176/95-ВР ) (176/95-ВР)
, за договором
фрахтування судна на певний час, судновласник зобов'язується за
обумовлену плату (фрахт) надати судно фрахтувальнику для
перевезення пасажирів, вантажів та для інших цілей торговельного
мореплавства на певний час.
Надане фрахтувальнику судно може бути укомплектоване екіпажем
(тайм-чартер) або не споряджене і не укомплектоване екіпажем
(бербоут-чартер).
Стандартна угода "ZZZ", укладена між сторонами спору, відповідає
змісту наведеної норми; укладена в письмовій формі, як вимагає
стаття 204 Кодексу ( 176/95-ВР ) (176/95-ВР)
; у ній вказані реквізити, які
мають бути, відповідно до статті 205 ( 176/95-ВР ) (176/95-ВР)
, у договорі
фрахтування судна на певний час, зокрема, в ній вказані
найменування сторін договору, назва судна, його технічні і
експлуатаційні дані (вантажопідйомність, вантажомісткість,
швидкість тощо), мета фрахтування, розмір фрахту, термін дії
угоди, місце приймання і здавання судна.
За змістом угоди відповідач мав право на суборенду (субконтракт) -
п. 11.1 частини II Угоди, однак укладання такого договору не
звільняло його від виконання договору, укладеного ним з
судновласником .
Він мав відповідно до п.5.1. частини II Угоди організовувати
фрахтову службу, до обов'язків якої належить, без обмеження, пошук
і проведення переговорів про фрахтування судна і укладання
чартерів (включаючи їхнє виконання) або інших договорів, що
відносяться до експлуатації судна; одержувати доходи від фрахту
(п. 7.1.) тощо.
Даний об'єм повноважень відповідача за договором відповідає об'єму
прав фрахтувальника на укладання договорів перевезення, що
встановлено статтею 209 Кодексу торговельного мореплавства України
( 176/95-ВР ) (176/95-ВР)
, в якій передбачено, що якщо судно зафрахтоване для
перевезення вантажів, фрахтувальник має право від свого імені
укладати договори перевезення вантажів, підписувати чартери,
видавати коносаменти та інші перевізні документи. Він несе
відповідальність за зобов'язаннями, що випливають з цих
документів, зокрема з коносаментів або інших перевізних
документів.
Про те, що укладений між сторонами договір є договором фрахтування
свідчать фактичний зміст правовідносин сторін, зміст угоди,
зокрема, підпорядкування екіпажу судна відповідачу, покладення на
нього (п. 4.1.,16.1.) керівництва питаннями фрахту, що включає без
обмеження такі функції як організацію відповідних платежів
судновласнику згідно з боксом 15 (еквівалент 20 000 доларів США на
місяць), взяття на себе відповідачем повноважень з керівництва
питаннями фрахту та фрахтування згідно боксів 8, 10 частини І
Угоди, в застереженні до якої передбачено, що уразі виникнення
протиріч між положеннями, положення частини 1 превалюють над
положеннями частини II і Додатків "А", "С" у межах такого
протиріччя, але не більше.
В силу статті 212 згадуваного Кодексу ( 176/95-ВР ) (176/95-ВР)
фрахтувальник
сплачує судновласнику фрахт в порядку і терміни, передбачені
договором фрахтування судна на певний час.
Він звільняється від сплати фрахту і витрат щодо судна за час,
протягом якого судно було непридатне для експлуатації внаслідок
неморехідного стану, за винятком випадків, коли непридатність
судна настала з вини фрахтувальника.
Відмовляючи ж в задоволенні позовних вимог суди виходили не з
положень даної норми та умов угоди, а з помилкового уявлення про
правову природу спірних відносин між сторонами, з відсутності
достатнього рівня доходності діяльності відповідача, відсутності
його вини в завданні збитків позивачу, недоведеності витрат
позивача.
За наведених обставин висновки суду першої та апеляційної
інстанцій про те, що між сторонами виникли відносини
представництва, доручення, а не фрахту є спірними, не ґрунтуються
на умовах, укладеної між ними угоди, та положеннях Кодексу
торговельного мореплавства України ( 176/95-ВР ) (176/95-ВР)
.
Окрім того, наведені судом підстави відмови в позові стосовно
стягнення вартості поставленої відповідачу провізії, матеріалів,
запчастин, наданих послуг зв'язку тощо, у загальній сумі 362063,58
грн., не ґрунтуються на законі та є наслідком порушення вимог
статті 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
стосовно оцінки доказів на
підставі всебічного, повного, об'єктивного розгляду в судовому
засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
При цьому, судом не прийнято до уваги, зокрема, положення статті 4
Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
щодо підстав
виникнення цивільних прав і обов'язків.
Вищий господарський суд України, проголосивши про згоду з
висновками судів щодо існування між сторонами правовідносин
доручення та залишаючи постанову апеляційного суду без змін,
фактично прийшов до висновку про іншу правову природу спірних
правовідносин, указавши в оскаржуваній постанові про те, що певні
умови, укладеного між сторонами договору, відповідають
правовідносинам фрахтування, а умова договору про обов'язок ТОВ
"ХХХ" сплачувати судновласнику - Н-ському морському торговельному
порту доходи від експлуатації для покриття його витрат є
характерною ознакою здійснення сторонами сумісної діяльності з
розмежуванням функцій.
Відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
підставами
для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного
господарського суду судом касаційної інстанції є порушення або
неправильне застосування норм матеріального чи процесуального
права.
Вищий господарський суд України, не дивлячись на порушення та
неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій
норм матеріального та процесуального права, ухвалені у справі
судові рішення не скасував і не змінив.
Про порушення та неправильне застосування до спірних правовідносин
згаданими судами норм права свідчить, зокрема: застосування
закону, який не підлягав застосуванню (глава 34, Доручення,
Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
); незастосування
положень договору, закону, які підлягали застосуванню (зокрема,
розділу VI, Фрахтування суден, Кодексу торговельного мореплавства
України ( 176/95-ВР ) (176/95-ВР)
); неправильне тлумачення норм матеріального
права та неповнота дослідження обставин справи.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 111-17 - 111-20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова
палата
постановила:
Касаційну скаргу Н-ського морського торговельного порту
задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 16 грудня 2003
року ( sp06/149-1 ) (sp06/149-1)
, постанову Ч-ського апеляційного
господарського суду від 9 вересня 2003 року та рішення господарського
суду Ч-ської області від 7 липня 2003 року скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду першої
інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.