ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.04.2004 Справа N 17/195
(скасовано постанову ВГСУ)
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у
складі:
головуючого судді,
суддів;
за участі представників
позивача: присутній,
відповідача: присутній;
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Державного підприємства "Ч-ське обласне управління по координації
і контролю роботи автомобільного транспорту" (далі - Підприємство)
на постанову Вищого господарського суду України від 16 грудня 2003
року у справі за позовом Приватного підприємця А.А.А. (далі -
Підприємець) до Підприємства про визнання недійсними пунктів 4.1.
договорів №№ 165, 166 від 1 серпня 2001 року та №№ 189 - 202 від
11 вересня 2001 року (далі - договори на перевезення пасажирів),
встановила:
З позовом до Господарського суду Ч-ської області Підприємець
звернувся 9 червня 2003 року.
Заявлена позовна вимога мотивована невідповідністю умов пунктів
4.1. договорів на перевезення пасажирів про річний строк їх дії
частині шостій статті 47 Закону України "Про автомобільний
транспорт" ( 2344-14 ) (2344-14)
, відповідно до якої строк договору на
перевезення пасажирів не може бути меншим як три роки.
Підприємство позов не визнало, мотивуючи свої заперечення тим, що:
Підприємець при укладені договорів на перевезення пасажирів
погодився на умову строку дії договорів терміном на один рік;
строк дії будь-якого договору є його суттєвою умовою, і тому
призведе до недійсності всього договору, а отже визнання
недійсними пунктів 4.1. договорів на перевезення пасажирів не
породить для сторін ніяких юридичних наслідків.
Рішенням Господарського суду Ч-ської області від 30 липня 2003
року в позові відмовлено. Судове рішення мотивовано тим, що: строк
дії договорів на перевезення пасажирів закінчився відповідно 1
серпня 2002 року та 11 вересня 2002 року; між Підприємством і
Підприємцем було досягнуто згоди з усіх істотних умов договорів, в
т.ч. і строку їх дії, про що свідчить, зокрема, той факт, що
ніякої пропозиції щодо зміни строку дії договорів як до їх
укладання так і за весь період їх дії від позивача не надходило.
Постановою від 25 вересня - 2 жовтня 2003 року Н-ський апеляційний
господарський суд зазначене судове рішення скасував, а позов
задовольнив. Постанова обґрунтована тим, що: пункти 4.1. договорів
на перевезення пасажирів не відповідають вимогам частини шостої
статті 47 Закону України "Про автомобільний транспорт"
( 2344-14 ) (2344-14)
, а тому на підставі статті 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
є
недійсними з моменту їх укладання; відповідно до статті 60 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
недійсність частини угоди не тягне за собою
недійсності інших її частин.
Вищий господарський суд України постановою від 16 грудня 2003 року
постанову Н-ського апеляційного господарського суду залишив без
змін, обґрунтувавши її тими ж висновками, що і суд апеляційної
інстанції.
Підприємство просить постанову Вищого господарського суду України
скасувати, мотивуючи касаційну скаргу неправильним застосуванням
судом касаційної інстанції норм матеріального права та різним
застосуванням Вищим господарським судом України одного й того ж
положення закону в аналогічних справах.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін,
розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши
матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного
Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з
таких підстав.
Залишаючи без змін постанову апеляційного суду, якою скасовано
рішення суду першої інстанції про відмову в позові, Вищий
господарський суд України виходив з того, що в пунктах 4.1.
оспорених договорів на перевезення пасажирів сторони обумовили
річний термін їх дії, що суперечить вимозі частини шостої статті
47 Закону України "Про автомобільний транспорт" ( 2344-14 ) (2344-14)
,
згідно з якою такий договір повинен укладатися на строк, не менший
як три роки. Тому в цій частині зазначені договори суперечать
названому Закону ( 2344-14 ) (2344-14)
і на підставі статей 48, 60 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
є частково недійсними.
Проте, зазначені висновки помилкові, бо не відповідають положенням
норм матеріального права.
Визнання недійсною частини угоди передбачено статтею 60 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, згідно з якою визнати недійсною частину угоди можна
лише тоді, коли угода була б укладена і без включення недійсної її
частини. Тобто така частина не повинна бути істотною умовою угоди
(договору).
Відповідно до частини другої статті 153 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
істотними, зокрема, є ті умови договору, які визнані такими за
законом або необхідні для договорів даного виду.
Строк договору на перевезення пасажирів на автобусному маршруті
загального користування є істотною умовою, що передбачена частиною
шостою статті 47 Закону України "Про автомобільний транспорт"
( 2344-14 ) (2344-14)
.
Відтак, суд апеляційної інстанції всупереч положенням статті 60 ЦК
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
визнав пункти 4.1. оспорених договорів
недійсними, а тому ухвалена ним постанова, як і постанова Вищого
господарського суду України про залишення її без змін, - незаконні
і підлягають скасуванню.
Натомість господарський суд першої інстанції по суті правильно
відмовив Підприємцю в позові, а тому ухвалене ним рішення підлягає
залишенню в силі.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова
палата у господарських справах Верховного Суду України
постановила:
Касаційну скаргу Державного підприємства "Ч-ське обласне
управління по координації і контролю роботи автомобільного
транспорту" задовольнити, постанову Вищого господарського суду
України від 16 грудня 2003 року ( sp02/969-1 ) (sp02/969-1)
та постанову
Н-ського апеляційного господарського суду від 25 вересня - 2 жовтня
2003 року скасувати, а рішення Господарського суду Ч-ської області
від 30 липня 2003 року залишити в силі.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.