ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.04.2004 року (скасовано ухвалу ВГСУ) N 10-284
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у
складі:
Головуючого
Суддів
за участю представників відкритого акціонерного товариства "ДЕК
"Ц" - присутній, державного підприємства "Е" - присутній,
Національної комісії регулювання електроенергетики України -
присутній,
розглянувши касаційну скаргу державного підприємства "Е" (далі -
ДП "Е") на ухвали Вищого господарського суду України від
22.09.2003 року № 10 та від 01.12.2003 року № 10,
встановила:
У травні 2001 року відкрите акціонерне товариство "ДЕК "Ц"
звернулося в арбітражний суд м. Києва із позовом до ДП "Е" про
стягнення 314803000 грн. заборгованості за продану електроенергію
у період з жовтня 1999 року по липень 2000 року.
Під час розгляду справи позивач уточнив розмір позовних вимог і
просив стягнути з відповідача 1000695593 грн. 20 коп., у тому
числі 775246605 грн. 82 коп. заборгованості, 164898179 грн. 83
коп. інфляційних, 27007868 грн. 62 коп. річних, 33542938 грн. 93
коп. пені.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 27.05.2003 року до участі
у справі залучено Національну комісію регулювання
електроенергетики України (далі - НКРЕ) як відповідача.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Останнім рішенням господарського суду м. Києва від 10.06.2003 року
позов задоволено частково; стягнуто з ДП "Е" на користь позивача
775246605 грн. 82 коп. заборгованості, 5000 грн. пені, 164898179
грн. 83 коп. інфляційних, 27007868 грн. 62 коп. річних;
зобов'язано НКРЕ внести відповідні зміни до алгоритму оптового
ринку електроенергії, які б забезпечили погашення простроченої
заборгованості ДП "Е" перед позивачем за електроенергію, отриману
в жовтні 1999 року - червні 2001 року.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
28.07.2003 року зазначене рішення залишено без змін.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 22.09.2003 року
№ 10 ДП "Е" повернуто касаційну скаргу на постанову Київського
апеляційного господарського суду від 28.07.2003 року на підставі
пункту 4 частини 1 статті 111-3 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
. Ухвала вмотивована тим, що додане до
касаційної скарги платіжне доручення не можна визнати належним
доказом сплати державного мита, оскільки в ньому не зазначено всіх
необхідних реквізитів, а саме в тексті призначення платежу не
вказано символ звітності банку 068.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 01.12.2003 року
№ 10 ДП "Е" відмовлено у відновленні пропущеного процесуального
строку для подання касаційної скарги на постанову Київського
апеляційного господарського суду від 28.07.2003 року, а касаційну
скаргу повернуто заявнику на підставі пункту 5 частини 1 статті
111-3 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Ухвала вмотивована тим, що наведені, заявником причини пропуску
процесуального строку не є поважними.
25 березня 2004 року колегією суддів Верховного Суду України за
касаційною скаргою ДП "Е" порушено провадження з перегляду у
касаційному порядку ухвали Вищого господарського суду України від
22.09.2003 року № 10. У касаційній скарзі ставиться питання про
скасування оскарженої ухвали та передачу справи на розгляд до
цього суду з мотивів виявлення різного застосування Вищим
господарським судом України одного й того ж положення
процесуального закону у аналогічних справах, невідповідності
оскарженої ухвали міжнародному договору, згода на обов'язковість
якого надана Верховною Радою України. У доповненні до касаційної
скарги ставиться питання про скасування також ухвали Вищого
господарського суду України від 01.12.2003 року № 10, оскільки
обидві ухвали є взаємопов'язаними.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
відповідача, позивача та третьої особи, розглянувши доводи
касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у
господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Вимоги до форми і змісту касаційної скарги визначено статтею 111
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, і
зокрема встановлено, що до неї повинні додаватися докази сплати
державного мита.
Повертаючи касаційну скаргу ухвалою від 22.09.2003 року № 10,
Вищий господарський суд України послався на недотримання ДП "Е"
вимог зазначеної норми.
Проте з таким висновком погодитись не можна.
Відповідно до частини 1 статті 46 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
державне мито сплачується чи
стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі,
встановлених законодавством України. Згідно з частиною 4 статті 7
Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від
21.01.1993 року № 7-93 ( 7-93 ) (7-93)
із змінами і доповненнями порядок
сплати державного мита встановлюється Міністерством фінансів
України. Пунктом 14 Інструкції про порядок обчислення та
справляння державного мита, затвердженої наказом Головної
державної податкової інспекції України від 22.04.1993 року № 15
( z0050-93 ) (z0050-93)
із змінами і доповненнями (далі - Інструкція),
передбачено, що при перерахуванні державного мита з рахунку
платника до документа, щодо якого вчинюється відповідна дія,
додається останній примірник платіжного доручення з написом
(поміткою) кредитної установи такого змісту: "Зараховано в дохід
бюджету___ грн. (дата)". Цей напис скріплюється першим і другим
підписами посадових осіб і відбитком печаткою кредитної установи з
відміткою дати виконання платіжного доручення.
До касаційної скарги, що була вперше подана ДП "Е" до Вищого
господарського суду України, додавався примірник платіжного
доручення від 08.08.2003 року № 617, на звороті якого вчинено
відповідний напис про зарахування державного мита в сумі 850 грн.
до державного бюджету, скріплений першим і другим підписами
посадових осіб і відбитком печатки Київського міського відділення
Промінвестбанку, як цього вимагає пункт 14 Інструкції
( z0050-93 ) (z0050-93)
. Вказаним платіжним дорученням державне мито
перераховано за реквізитами рахунків, повідомленими листом
Державного казначейства України від 06.02.2003 року
№ 03-04/91-1319.
Не визнаючи поданий ДП "Е" примірник платіжного доручення доказом
сплати державного мита, Вищий господарський суд України не навів
правового обґрунтування щодо недотримання заявником порядку сплати
державного мита, встановленого законодавчими актами України.
Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України неправильно
застосував пункт 4 частини 1 статті 111-3 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
та без законних підстав
повернув касаційну скаргу ДП "Е".
Не можна визнати законною й ухвалу Вищого господарського суду
України від 01.12.2003 року № 10, оскільки суд не дав належної
правової оцінки тій обставині, що пропуск строку стався внаслідок
помилкового повернення ДП "Е" вперше поданої касаційної скарги,
яка була подана вчасно та з дотриманням вимог статті 111
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
За таких обставин оскаржені ухвали Вищого господарського суду
України слід скасувати, а справу передати на розгляд до цього
суду.
Керуючись статтями 111-17 - 111-21 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова палата у господарських справах
Верховного Суду України
постановила:
Касаційну скаргу державного підприємства "Е" задовольнити.
Ухвали Вищого господарського суду України від 22.09.2003 року № 10
та від 01.12.2003 року № 10 скасувати, а справу передати на
розгляд до Вищого господарського суду України.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.