ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕM УКРАЇНИ
20.04.2004 Справа N 12/500
(скасовано постанову ВГСУ)
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у
складі:
Головуючого
Суддів
за участю представників відритого акціонерного товариства "УН",
відкритого акціонерного товариства "КГ",
розглянувши касаційну скаргу відритого акціонерного товариства
"УН" (далі - ВАТ "УН") на постанову Вищого господарського суду
України від 05.12.2003 року № 15,
встановила:
У травні 2000 року ВАТ "УН" звернулося в арбітражний суд м. Києва
із позовом до відкритого акціонерного товариства "КГ" (далі - ВАТ
"КГ") про стягнення 177 198 002 грн. 03 коп., у тому числі 99 742
267 грн. 28 коп. заборгованості за поставлений у 1997 році
природний газ, 40 346 146 грн. 30 коп. річних, 37 109 588 грн. 73
коп. пені.
Позивач зазначав, що на підставі договору від 01.01.1997 року
№ 8/97, укладеного між структурним підрозділом ВАТ "УН"
нафтогазовидобувним управлінням "ПН" (далі - НГВУ "ПН") та ВАТ
"КГ", відповідачу поставлено 222 038 тис. метрів кубічних
природного газу на суму, еквівалентну 18 429 154 дол. США, що за
курсом Національного банку України станом на 23.05.2000 року
складає 99 742 267 грн. 28 коп. Цей факт підтверджується актами
про поставку природного газу від 01.12.1997 року та від 01.06.1998
року. Відповідачем порушено пункт 4.2 зазначеного договору,
відповідно до якого відповідач зобов'язався здійснювати розрахунки
за місячні обсяги поставленого природного газу до 10 числа
наступного місяця. Позов вмотивовувався посиланням на статті 161,
214, 224 Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Під час розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги і просив
стягнути з відповідача 99 882 042 грн. 65 коп., у тому числі 66
150 333 грн. 76 коп. заборгованості, 9 957 278 грн. 97 коп.
річних, 23 774 429 грн. 92 коп. пені.
ВАТ "КГ" позов не визнавало.
Відповідач зазначав, що на початку 1997 року було намагання сторін
укласти договір № 8/97, проте зі сторони ВАТ "КГ" цей договір
підписано з протоколом розбіжностей, які не врегульовані в
установленому порядку, а тому договір не можна вважати укладеним.
Заперечуючи проти поданих позивачем доказів, відповідач посилався
на пункт 2.7 Правил подачі та використання природного газу в
народному господарстві України, затверджених наказом Державного
комітету України по нафті і газу від 01.11.1994 року № 335,
відповідно до якого кількість поданого природного газу
газопостачальною організацією газозбутовій організації та окремим
споживачам, підключеним до магістральних газопроводів і відводів,
визначається приладами обліку витрат природного газу
постачальника; для визначення достовірності вимірювань
постачальник, газозбутова організація і споживач визначають місце
перевірки, періодичність і час, знімають покази приладів обліку
витрат природного газу і оформляють двосторонній акт, підписаний
представником газозбутової організації, постачальника і споживача;
цей акт є основою для розрахунків і в необхідних випадках для
перерахунку за транспортований природний газ. На думку
відповідача, акти про поставку природного газу, на яких
ґрунтуються позовні вимоги, цим вимогам не відповідають і лише
підтверджують той факт, що упродовж 1997 року спільними діями НГВУ
"ПН" та ВАТ "КГ" було поставлено певну кількість газу для потреб
населення, бюджетних організацій та комунально-побутових
споживачів. Ці акти не свідчать про перехід до ВАТ "КГ" права
власності на природний газ, а тому вони не можуть бути підставою
для здійснення розрахунків.
Відносно порядку розрахунків за поставлений природний газ у 1997
році відповідач посилався на Тимчасовий порядок розподілу коштів,
що надходять за використаний природний газ на транзитні і
консолідований транзитний рахунки, відкриті на ім'я газозбутових
організацій та Державної акціонерної холдингової компанії "УГ" від
28.06.1996 року № 23/9-1457, № 12-211/630-3604, № 14-303, № 43-
44/311, № 1318 (розроблений Державною акціонерною холдинговою
компанією "УГ", Національним банком України, Міністерством
фінансів України, Міністерством економіки України, Державним
комітетом нафтової, газової та нафтопереробної промисловості
України). За цим Тимчасовим порядком кошти, що надходять за
використаний природний газ від населення, комунально-побутових
споживачів, бюджетних установ і організацій, зараховуються на
транзитні рахунки, відкриті в уповноважених банках на ім'я
газозбутових організацій (пункт 2); при відкритті транзитних
рахунків платіжні вимоги постачальників на безакцептне списання
коштів з розрахункових рахунків газозбутових організацій не
виставляються (пункт 5).
Ухвалою арбітражного суду м. Києва від 30.11.2000 року справу
oeped`mn за територіальною підсудністю до арбітражного суду
Київської області.
Рішенням господарського суду Київської області від 22.08.2003 року
в позові відмовлено.
Проаналізувавши положення Указу Президента України від 05.05.1996
року № 308/96 "Про створення Державної акціонерної холдингової
компанії "УГ" ( 308/96 ) (308/96)
, постанови Кабінету Міністрів України від
16.07.1996 року № 750 "Питання Державної акціонерної холдингової
компанії "УГ" ( 750-96-п ) (750-96-п)
, Порядку забезпечення природним газом
народного господарства і населення в 1997 році ( 1539-96-п ) (1539-96-п)
,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.1996
року № 1539, суд зазначив, що поставка природного газу для потреб
населення, комунально-побутових споживачів і бюджетних організацій
у 1997 році повинна була здійснюватись ВАТ "УН" на підставі
договорів, укладених з підприємствами Державної акціонерної
холдингової компанії "УГ" (далі - ДАХК "УГ"), до яких відноситься
ВАТ "КГ".
Суд визнав, що факт поставки позивачем природного газу у 1997 році
ВАТ "КГ" для потреб населення, комунально-побутових споживачів і
бюджетних організацій в обсязі 245 038 тис. кубічних метрів
підтверджується актами про поставку газу від 01.12.1997 року та
від 01.06.1998 року; щомісячними реєстрами реалізації природного
газу, підписаними ДАХК "УГ", акціонерним товариством "УГП" (далі -
АТ "УГП"), ВАТ "УН" і затвердженими Державним комітетом нафтової,
газової та нафтопереробної промисловості України (далі -
Держнафтогазпром); щомісячними актами про розподіл і
транспортування природного газу, видобутого підприємствами ВАТ
"УН"; щомісячними балансами газу ВАТ "УН"; телетайпограмами ВАТ
"УН" про здійснення поставки газу його структурними підрозділами
згідно реєстрів реалізації природного газу та балансу газу ВАТ
"УН"; фактичним (оперативним) розподілом видобутку газу за 1997
рік.
Водночас суд зазначив, що поданий позивачем розрахунок суми
заборгованості відповідача містить помилки та неточності у
визначенні фактичного стану розрахунків сторін.
Суд визнав, що договір від 01.01.1997 року № 8/97, на якому
ґрунтуються позовні вимоги, не можна вважати укладеним з огляду на
недосягнення згоди з усіх умов, що є істотними для договору
поставки. При цьому суд виходив із того, що вказаний договір був
підписаний зі сторони ВАТ "КГ" з протоколом розбіжностей, у тому
числі щодо умови договору, якою визначалась ціна однієї тисячі
метрів кубічних природного газу. При врегулюванні розбіжностей
сторони не досягли згоди щодо цієї умови договору. Окрім того, у
договорі не було визначено обсяги поставки природного газу. За цих
обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для
покладення на відповідача відповідальності за позовом.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
07.10.2003 року зазначене рішення залишено без змін. Апеляційний
суд виключив з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції
встановлений цим судом факт поставки ВАТ "УН" природного газу ВАТ
"КГ" у 1997 році.
Постанова суду апеляційної інстанції в цій частині вмотивована
тим, що подані позивачем докази не підтверджують факт передачі
позивачем природного газу у власність ВАТ "КГ", до того ж подані
позивачем документи складено переважно без участі представника
відповідача. Апеляційний суд також зазначив, що у порушення норм
процесуального права суд першої інстанції установив факт поставки
природного газу відповідачу у 1997 році за межами позовних вимог
ВАТ "УН" та без зв'язку з ними.
Постановою Вищого господарського суду України від 05.12.2003 року
№ 15 зазначену постанову суду апеляційної інстанції залишено без
змін.
25 березня 2004 року Верховним Судом України за касаційною скаргою
ВАТ "УН" порушено провадження з перегляду в касаційному порядку
постанови Вищого господарського суду України від 05.12.2003 року
№ 15. У касаційній скарзі ставиться питання про скасування
оскарженої постанови суду касаційної інстанції, постанови суду
апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої
інстанції з мотивів порушення положень статей 6, 19, 129
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, невідповідності оскарженої
постанови рішенням Верховного Суду України з питань застосування
норм матеріального та процесуального права, виявлення різного
застосування Вищим господарським судом України одного й того ж
положення закону у аналогічних справах, неправильного застосування
норм матеріального та процесуального права. На обґрунтування
мотивів касаційної скарги зроблено посилання на постанову Пленуму
Верховного Суду України від 29.12.1976 року № 11 "Про судове
рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, постанови Верховного Суду України від
24.12.2001 року (справа № 3-39к01) та від 14.05.2002 року (справа
№ 3-414к02).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
позивача та відповідача, розглянувши доводи касаційної скарги,
перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських
справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга
підлягає задоволенню частково з таких підстав.
З метою забезпечення споживачів природним газом та підвищення їх
відповідальності за своєчасність розрахунків за використаний газ
Кабінет Міністрів України постановою від 23.12.1996 року № 1539
затвердив Порядок забезпечення природним газом народного
господарства і населення в 1997 році ( 1539-96-п ) (1539-96-п)
. Цим Порядком,
зокрема, передбачалося, що:
-Держнафтогазпром і Міністерство економіки України розробляють
баланс природного газу на 1997 рік, виходячи з прогнозованих
потреб народного господарства і населення, а також можливостей
газотранспортної системи;
-Держнафтогазпром на підставі цього балансу формує ресурси
природного газу для потреб населення, комунально-побутових
споживачів і бюджетних організацій;
-підприємства ДАХК "УГ" та підприємство "КГ" здійснюють закупівлю
природного газу для потреб населення, комунально-побутових
споживачів і бюджетних організацій;
-АТ "УГП", ВАТ "УН" та державне виробниче підприємство "ЧНГ"
продають власний природний газ підприємствам ДАХК "УГ" та
підприємству "КГ" для реалізації його зазначеним споживачам згідно
з договорами;
-підприємства ДАХК "УГ" та підприємство "КГ" продають природний
газ комунально-побутовим споживачам та бюджетним організаціям на
договірній основі.
Порядок формування цін на природний газ та тарифів на його
транспортування, граничні оптові ціни на газ природний та тарифи
на його транспортування у 1997 році визначалися наказом
Міністерства економіки України від 14.06.1996 року № 76 "Про
встановлення оптових цін на газ природний та тарифів на його
транспортування" ( z0317-96 ) (z0317-96)
.
Таким чином, на рівні державного регулювання на підприємства ДАХК
"УГ" (до їх числа відносилось ВАТ "КГ") була покладена закупівля
природного газу для забезпечення потреб населення,
комунальнопобутових споживачів і бюджетних організацій, у тому
числі за рахунок газу власного видобутку ВАТ "УН".
Відповідно до статті 151 Цивільного кодексу Української РСР
( 1540-06 ) (1540-06)
зобов'язання виникають з договору або інших підстав,
визначених у статті 4 цього Кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
. За правилами цієї
статті цивільні права і обов'язки виникають як з угод, так і з
інших підстав, зокрема адміністративних актів, інших дій громадян
і організацій.
За таких обставин юридично неспроможним є висновок судів щодо
відсутності між сторонами зобов'язальних відносин, який покладено
в основу судових рішень про звільнення ВАТ "КГ" від
відповідальності за здійснення розрахунків за поставлений
позивачем у 1997 році природний газ для забезпечення потреб
населення, комунальнопобутових споживачів і бюджетних організацій
Київської області.
Окрім того, визнаючи неукладеним договір від 01.01.1997 № 8/97,
підписаний зі сторони ВАТ "КГ" з протоколом розбіжностей, суди
першої й апеляційної інстанцій не з'ясували дійсних обставин
врегулювання цих розбіжностей, а Вищий господарський суд України
не звернув уваги на порушення судами вимог статті 43
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Зокрема, суди не проаналізували зміст листа НГВУ "ПН" від
20.02.1997 року № іюр/458 "Про врегулювання розбіжностей по
договору № 8/97 від 01.01.1997р." r` не дали оцінки викладеній у
цьому листі редакції пункту 4 договору щодо ціни на природний газ
та вартості послуг на його транспортування мережами АТ "УГП" і
мережами ВАТ "КГ", яка, на думку газопостачальної організації,
враховувала пропозиції стосовно зазначеної умови договору за
протоколом розбіжностей, а лист в цілому - свідчив про
врегулювання розбіжностей.
Враховуючи допущені судами порушення норм матеріального та
процесуального права, непереконливість зроблених ними висновків,
усі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а
справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. При
новому розгляді справи суду необхідно всебічно і повно перевірити
доводи, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, і в
залежності від встановлених обставин вирішити спір відповідно до
закону.
Керуючись статтями 111-17- 111-21 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова палата у господарських справах
Верховного Суду України
постановила:
Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "УН"
задовольнити частково.
Постанову Вищого господарського суду України від 05.12.2003 року
№ 15, постанову Київського апеляційного господарського суду від
16.09.2003 року та рішення господарського суду Київської області
від 22.08.2003 року скасувати, а справу передати на новий розгляд
до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.