ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.04.2004 Справа N 12/94
(скасовано постанову ВГСУ)
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у
складі:
головуючого
суддів
за участі представників
позивача: присутні,
відповідача: присутній,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна фірма "ЦЛ"
(далі - Фірма) на постанову Вищого господарського суду України від
25 грудня 2003 року у справі за позовом Фірми до Закритого
акціонерного товариства "КН "УН" (далі - Компанія) про
зобов'язання передати мазут М-100 в кількості 266 тон на загальну
суму 119 700 грн.,
встановила:
З позовом до Господарського суду Полтавської області Фірма
звернулася 3 березня 2003 року.
Заявлена позовна вимога мотивована неналежним виконанням
відповідачем своїх зобов'язань за договором № 266 про надання
послуг з переробки нафти, укладеного 7 лютого 2000 року з
Компанією (далі - договір № 266), за умовами якого Компанія
зобов'язувалася переробити поставлену Фірмою нафту з передачею їй
вироблених нафтопродуктів, зокрема, мазут М-100 в кількості 323,7
тон. Свої зобов'язання відповідач виконав частково, відвантаживши
Фірмі у серпні 2000 року 57,7 тон мазуту.
Компанія позов не визнала, мотивуючи свої заперечення тим, що
позивач не надав належних заявок на відвантаження мазуту із
зазначенням кількості нафтопродуктів, які потрібно відвантажити,
виду транспорту, станції призначення, її коду та коду отримувача
(у разі, якщо відвантаження відбувається залізничним транспортом),
а тому його права не були порушені і, відповідно, у нього не
виникло право на позов.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 5 червня 2003
року позов задоволено. Судове рішення обґрунтовано тим, що:
умовами договору № 266 передбачено обов'язок позивача укласти
договір на відвантаження нафтопродуктів із Закритим акціонерним
товариством "Торговий дім "УН" (далі - ТД "УН") та обов'язок
відповідача - Компанії - передати план відвантаження
нафтопродуктів ТД "УН" за умови повного розрахунку замовника з
відповідачем за надані послуги; докази передачі відповідачем плану
відвантаження ТД "УН" відсутні; умовами договору не передбачено
обов'язок позивача (замовника) надати будь-яким чином оформленні
заявки відповідачеві.
Постановою від 11 вересня 2003 року Харківський апеляційний
господарський суд зазначене судове рішення скасував, а в позові
відмовив. Апеляційний суд дійшов висновку, що: залишки
нафтопродуктів не були відвантажені з вини позивача, позаяк для
виконання Компанією свого обов'язку щодо передачі мазуту, позивач
повинен був надати їй належно оформлені документи на відвантаження
цього мазуту; сам факт наявності не відвантажених нафтопродуктів
не може бути доказом порушення прав Фірми на їх отримання.
Вищий господарський суд України постановою від 25 грудня 2003 року
постанову Харківського апеляційного господарського суду залишив
без змін, обґрунтувавши її тими ж висновками, що і суд апеляційної
інстанції.
Фірма просить постанову Вищого господарського суду України
скасувати, мотивуючи касаційну скаргу невідповідністю оскарженої
постанови Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та неправильним
застосуванням судом касаційної інстанції норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін,
розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши
матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного
Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з
таких підстав.
Залишаючи без зміни постанову апеляційного суду, якою скасовано
рішення суду першої інстанції про задоволення позову, Вищий
господарський суд України виходив з того, що позивач не виконав
обов'язкові умови про надання переліку документів, які є
обов'язковими для відвантаження нафтопродуктів, посилаючись на
Статут залізниць України ( 457-98-п ) (457-98-п)
, Правила оформлення
перевізних документів та Правила планування перевезень вантажів.
Проте, обґрунтування судами апеляційної і касаційної інстанції
безпідставності позову Фірми посиланнями на зазначені правові акти
помилкове, позаяк ці акти регулюють відносини тільки між
вантажовідправником та залізницею.
З матеріалів справи вбачається і це встановлено судом першої
інстанції, що за умовами пункту третього договору № 266
Фірмазамовник зобов'язалася укласти з ТД "УН" договір про надання
їй послуг щодо оформлення і відвантаження нафтопродуктів
залізничним транспортом по території України.
Такий договір за №№ 438, 465, 266, 270 між Фірмою і ТД "УН" (далі
- договір № 438-270) був укладений 19 лютого 1999 року, і, як
встановив суд першої інстанції, відповідно до його умов позивачу
було відвантажено 57,7 тон мазуту з 323,7 тон, що підлягають
передачі Фірмі.
Зі змісту позовної заяви і встановлених господарськими судами
фактичних обставин видно, що підставами заявленої Фірмою позовної
вимоги є договір № 266 і договір № 438-270.
Але, ТД "УН" до участі у справі судами не залучався, незважаючи на
те, що рішення з даного спору може вплинути на його права чи
обов'язки щодо позивача або відповідача.
Аналіз змісту зазначених договорів показує, що фактичний стан
відносин Фірми з ТД "УН" може мати безпосереднє значення для
правильного вирішення спору між Фірмою та Компанією.
За таких обставин всі ухвалені у справі судові рішення не можуть
вважатися законними і обґрунтованими, тому вони підлягають
скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського
суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене,
встановити дійсні права і обов'язки сторін і, в залежності від
встановленого, правильно застосувати норми матеріального права, що
регулюють спірні правовідносини, та ухвалити законне і
обґрунтоване рішення. Виходячи з викладеного та керуючись статтями
111-17 - 111-20 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова палата у господарських справах Верховного Суду
України
постановила:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
"Будівельна фірма "ЦЛ" задовольнити, постанову Вищого
господарського суду України від 25 грудня 2003 року ( sp02/1371-1 ) (sp02/1371-1)
,
постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11
вересня 2003 року та рішення Господарського суду Полтавської
області від 5 червня 2003 року скасувати, а справу передати на
новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.