СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.04.2004 Справа N 8/316
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України
у складі: <...>
за участю представників <...>
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Української державної інноваційної компанії, В С Т А Н О В И Л А:
У травні 2002 р. прокурор Кіровського району
м. Дніпропетровська звернувся з позовом в інтересах держави в
особі Української державної інноваційної компанії в особі
Дніпропетровського регіонального відділення до Дніпропетровського
науково-виробничого об'єднання електровозобудування НВО "ДЕВЗ" про
стягнення 2000000 грн. Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що
згідно з інноваційним договором від 12 листопада 1998 р. N 98-07
(далі - Інноваційний договір) Дніпропетровське регіональне
відділення Державного інноваційного фонду України
(правонаступник - Дніпропетровське регіональне відділення
Української державної інноваційної компанії) надало відповідачеві
інноваційну позику на суму 2000000 грн. Проте, у визначений
договором строк ці кошті повернуті не були.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
4-24 лютого 2003 р. у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 24 квітня 2003 р. вищевказане рішення суду залишено без
змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 21 жовтня
2003 р. N 8/316 рішення господарського суду Дніпропетровської
області від 4-24 лютого 2003 р. та постанову Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 24 квітня 2003 р. залишено
без змін.
Це рішення та постанови мотивовані тим, що у справі N 14/277
( v_277700-03 ) (v_277700-03)
встановлено, що Дніпропетровське регіональне
відділення Української державної інноваційної компанії в
односторонньому порядку відмовилось від виконання своїх
зобов'язань за Інноваційним договором, припинивши фінансування
проекту та заподіявши відповідачу збитки. Матеріалами справи
підтверджується належне виконання відповідачем своїх зобов'язань.
Крім того, згідно з укладеним договором повернення інноваційних
коштів здійснюється за рахунок доходу від реалізації інноваційної
продукції, а в разі затримки перерахування сум Дніпропетровським
регіональним відділенням Української державної інноваційної
компанії термін виконання інноваційного проекту продовжується на
термін затримки.
Ухвалою Верховного Суду України від 25 грудня 2003 р.
порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови
Вищого господарського суду України від 21 жовтня 2003 р. N 8/316
за касаційною скаргою Української державної інноваційної компанії,
де поставлено питання про скасування прийнятих у справі рішень і
про задоволення позову. Посилання роблені на порушення та
неправильне застосування норм матеріального і процесуального права
та невідповідність оскарженої постанови положенням Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
.
Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін та
перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських
справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна
скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції та постанову
апеляційної інстанції, Вищий господарський суд України виходив з
того, що рішенням господарського суду м. Києва від 25 червня
2002 р. у справі N 14/277 ( v_277700-03 ) (v_277700-03)
з Української державної
інноваційної компанії стягнуто на користь Дніпропетровського
науково-виробничого об'єднання електровозобудування НВО "ДЕВЗ"
992622 грн. прямих збитків та 367600 грн. збитків у вигляді
неодержаних доходів, заподіяних у зв'язку з припиненням подальшого
фінансування інноваційного проекту. Постановою Вищого
господарського суду України від 24 грудня 2002 р. це рішення
залишено без змін і скасована постанова Київського апеляційного
господарського суду від 10 жовтня 2002 р., якою скасовувалось
рішення суду першої інстанції. Крім того зазначено, що у зв'язку з
припиненням Українською державною інноваційною компанією
подальшого фінансування проекту, строк його виконання продовжився
на строк прострочення. Відповідно продовжився і строк повернення
інноваційної позики.
Із такими висновками погодитись не можна. Вони зроблені без
урахування норм матеріального права та обставин справи.
Так, постановою Верховного суду України від 26 серпня 2003 р.
( v_277700-03 ) (v_277700-03)
постанова Вищого господарського суду України від
24 грудня 2002 р., постанова Київського апеляційного суду від
10 жовтня 2002 р. та рішення господарського суду м. Києва від
25 червня 2002 р. у справі N 14/277 скасовані.
Крім того, із матеріалів справи вбачається, що 1 серпня
2000 р. сторонами укладено додаткову угоду N 98-07/1 до
Інноваційного договору. Цією угодою Дніпропетровське
науково-виробниче об'єднання електровозобудування НВО "ДЕВЗ"
підтвердило свою заборгованість перед Українською державною
інноваційною компанією за Інноваційним договором у сумі
2000000 грн. Однак, Дніпропетровське науково-виробниче об'єднання
електровозобудування НВО "ДЕВЗ" не здійснило погашення
заборгованості, і це призвело до невиконання відповідачем своїх
зобов'язань за Інноваційним договором.
Водночас, згідно з вимогами ст. 161 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений
строк відповідно до вказівок закону, акта планування, договору.
Таким чином, норми зазначеної ст. ( 1540-06 ) (1540-06)
встановлюють
обов'язок виконання зобов'язань усіма сторонами правовідносин, в
тому числі Дніпропетровським науково-виробничим об'єднанням
електровозобудування НВО "ДЕВЗ".
Судовими інстанціями не здійснено юридичного аналізу і не
дано належної правової оцінки змісту Інноваційного договору, чим
порушено норми ст. 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність"
( 1560-12 ) (1560-12)
, яка встановлює, що основним правовим документом, який
регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є
договір. Оскільки, відповідно до ст. 3 Закону України "Про
інвестиційну діяльність" інноваційна діяльність - це одна з форм
інвестиційної діяльності, то норма ст. 9 вищезгаданого Закону
повинна застосовуватися до правовідносин, що виникли між
сторонами.
Відповідно до п. 1.4.2 Договору та календарного плану
повернення коштів (додаток N 4 до Договору) відповідач повинен був
повернути позивачу першу ч. інноваційних коштів у 11 кварталі
2001 р.
Умовами Інноваційного договору не передбачено, що припинення
фінансування інноваційного проекту призводить до затримки
повернення вже наданих відповідачу коштів за Інноваційним
договором. До того ж Українська державна інноваційна компанія не
приймала рішення про припинення фінансування інноваційного
проекту. Пунктом 11.6 Інноваційного договору визначено, що в разі
затримки перерахування платежів з Державного інноваційного фонду
України термін виконання проекту продовжується на термін затримки
фінансування.
Статтею 212 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
передбачено, що боржник не
звільняється від відповідальності за неможливість виконання
грошового зобов'язання.
Крім того, відповідно до п. 4.5 Інноваційного договору
невиконання відповідачем інноваційного проекту або недосягнення
запланованих показників виробництва обсягу реалізації продукції не
звільняє Дніпропетровське науково-виробниче об'єднання
електровозобудування НВО "ДЕВЗ" від виконання фінансових
зобов'язань за цим договором щодо повернення інноваційної позики.
Неврахування судовими інстанціями норм, викладених в Інноваційному
договорі, призвело до порушення норм процесуального права,
зокрема, ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
У зв'язку з наведеним усі постановлені по справі рішення
підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до
суду першої інстанції.
При новому розгляді справи слід належно оцінити докази, що
мають значення для вирішення спору по суті, та, враховуючи
зазначені вище обставини і вимоги законодавства, прийняти законне
та обґрунтоване судове рішення.
Враховуючи викладене і керуючись статтями 111-17 - 111-20 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова палата у господарських справах
Верховного Суду України П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу Української державної інноваційної компанії
задовольнити частково.
Постанову Вищого господарського суду України від 21 жовтня
2003 р. N 8/316, постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 24 квітня 2003 р. та рішення
господарського суду Дніпропетровської області від 4-24 лютого
2003 р. скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду
першої інстанції.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.