ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.04.2004 Справа N H10/62
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у
складі:
головуючого судді,
суддів;
за участі представників
позивача- присутні,
відповідача - присутній;
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Госпрозрахункового об'єднання ринків міста Н-ська Ч-ської обласної
спілки споживчих товариств (далі - Об'єднання) на постанову Вищого
господарського суду України від ХХ листопада 2003 року у справі за
позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ХХХ" (далі -
Товариство) до Об'єднання, за участі третіх осіб на стороні
відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:
Н-ського бюро технічної інвентаризації, Малого приватного
підприємства "YYY", Виконавчого комітету Р-ської районної ради м.
Н-ська про визнання права власності,
встановила:
З позовом до Господарського суду Ч-ської області Товариство
звернулося ХХ квітня 2003 року.
Заявлена позовна вимога мотивована тим, що Об'єднання листами від
1 квітня 2003 року і від 11 квітня 2003 року звернулась до
Товариства з вимогою про звільнення останнім приміщення прибудов
на фасаді
Ц-ного ринку Р-ського району або укладання з ним договору оренди,
позаяк зазначені споруди знаходяться на балансі Об'єднання.
Вказані приміщення, а саме дві капітальні прибудови з шлакоблоку
на фасадній частині центрального ринку під загальним дахом з обох
сторін центрального входу площею забудови 58,6 м2, Товариство
придбало у Малого приватного підприємства "YYY" (далі -
Підприємство) 26 червня 1999 року на підставі договору
купівлі-продажу (далі - договір від 26 червня 1999 року). Спірні
прибудови знаходяться на земельній ділянці, яка надана
міськвиконкомом Об'єднанню в оренду.
Попередній власник прибудов - Підприємство на підставі дозволу
Виконавчого комітету Р-ської районної ради м. Н-ська провів
реконструкцію і будівництво спірних прибудов, проте зареєструвати
ці приміщення в установленому законом порядку не зміг, оскільки у
нього був відсутній Акт землекористування земельною ділянкою під
прибудовами.
Акт вибору земельної ділянки під спірні прибудови, після надання
згоди на це орендатора земельної ділянки - Об'єднання, був виданий
Н-ською міською радою вже Товариству.
Об'єднання позов не визнало, мотивуючи свої заперечення тим, що
спірні прибудови були раніше передані Підприємством Об'єднанню в
рахунок погашення його заборгованості за оренду торгівельних площ
та знаходяться на балансі Об'єднання. Тому договір купівлі-продажу
спірних прибудов від 26 червня 1999 року був укладений між
Товариством і Підприємством з порушенням вимог статей 57, 225, 229
ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Рішенням Господарського суду Ч-ської області від ХХ липня 2003
року позов задоволено. Судове рішення обґрунтовано тим, що: факт
перебування майна на балансі підприємства (організації) не є
безспірною ознакою його права власності; фінансування будівництва
відбулося за кошти Підприємства; договір від 26 червня 1999 року в
установленому законом порядку недійсним не визнано; відповідно до
статті 128 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
право власності у набувача майна за
договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не
передбачено законом або договором, а законом або вказаним
договором іншого не передбачено.
Постановою від ХХ вересня 2003 року Ч-ський апеляційний
господарський суд зазначене судове рішення скасував, а в позові
відмовив. Постанова мотивована тим, що як на час початку
будівництва спірних прибудов, так і на час укладання договору від
26 червня 1999 року про продаж зазначених прибудов, Підприємство
не мало належним чином оформленого рішення про відвід земельної
ділянки під забудову. Відповідно до статей 7, 8, 19, 23, 24
Земельного кодексу України ( 561-12 ) (561-12)
(в редакції 1990 року, що
діяла на час початку і закінчення будівельних робіт та на момент
укладання договору від 26 червня 1999 року) передача земельної
ділянки у тимчасове чи постійне користування (в тому числі і в
цілях будівництва) здійснювалася лише на підставі рішення
відповідної ради про відведення земельної ділянки з оформленням
передбаченого Земельним кодексом України ( 561-12 ) (561-12)
договору або
державного акта. Підприємство виконувало будівельні роботи на
земельній ділянці, яка йому не була відведена і тому воно не
набуло право власності на зведені прибудови.
Постановою від ХХ листопада 2003 року Вищий господарський суд
України постанову Ч-ського апеляційного господарського суду
скасував, а рішення Господарського суду Ч-ської області залишив
без змін, обгрунтувавши постанову тим, що: згідно зі статтею 128
ЦК УРСР ( 561-12 ) (561-12)
право власності у позивача виникло після
укладання договору та акта приймання-передачі спірних прибудов з
Підприємством; відповідно до статті 145 ЦК УРСР ( 561-12 ) (561-12)
Товариство є добросовісним набувачем спірного майна за договором,
а тому Об'єднання не може витребувати у нього майно як незаконно
придбане; перебування майна на балансі підприємства не є
безспірною ознакою права власності на нього.
Об'єднання просить постанову Вищого господарського суду України
від ХХ листопада 2003 року скасувати, мотивуючи касаційну скаргу
її невідповідністю Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
,
неправильним застосуванням судом норм матеріального права та
різним застосуванням ним одного й того ж положення закону в
аналогічних справах.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін,
розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши
матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного
Суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з
таких підстав.
Відповідного до статті 145 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
якщо майно за плату
придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що
набувач не знав і не повинен був знати (добросовісний набувач), то
власник вправі витребувати це майно від набувача лише в разі, коли
майно загублене власником або особою, якій майно було передане
власником у володіння, або викрадено у того чи іншого, або вибуло
з їх володіння іншим шляхом поза їх волею.
З матеріалів справи вбачається, і це встановлено судами, що:
фінансування будівництва спірних прибудов відбулося за кошти
Підприємства шляхом укладання відповідних договорів підряду;
Підприємство за плату продало спірні прибудови Товариству на
підставі договору від 26 червня 1999 року; за даними бюро
технічної інвентаризації з часу отримання первісної інформації
щодо спірних прибудов, а саме з 15 липня 1996 року, жодна юридична
чи фізична особа не була зареєстрована як власник цього майна.
Відтак, Вищий господарський суд України дійшов правильних
висновків про те, що позивач є добросовісним набувачем спірних
прибудов, а тому відповідач не має права їх витребувати у нього як
незаконно придбані, та про те, що у позивача право власності на
спірні прибудови, відповідно до статті 128 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
,
виникло з моменту оформлення акта приймання-передачі цих прибудов.
Отже, оскаржена постанова Вищого господарського суду України є
законною та обгрунтованою, а тому підстави для її скасування
відсутні.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова
палата у господарських справах Верховного Суду України
постановила:
Касаційну скаргу Госпрозрахункового об'єднання ринків міста Н-ська
Ч-ської обласної спілки споживчих товариств відхилити, а постанову
Вищого господарського суду України від ХХ листопада 2003 року
( sp05/184-1 ) (sp05/184-1)
залишити без змін.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.