ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.04.2004 Справа N 8/140
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у
складі:
Головуючого судді,
Суддів;
за участю представника ВАТ "ХХХ" - присутній,
розглянувши касаційну скаргу ВАТ "ХХХ" на постанову Вищого
господарського суду України від ХХ листопада 2003р. у справі за
позовом ВАТ "ХХХ" до Н-ської об'єднаної державної податкової
інспекції про визнання недійсною податкової вимоги,
встановила:
У березні 2003 року ВАТ "ХХХ" звернулось до суду з позовом про
визнання недійсною першої податкової вимоги Н-ської об'єднаної
державної податкової інспекції від 29.11.2002р. №1/574 про
нарахування податкового боргу за узгодженими податковими
зобов'язаннями в сумі 123 489,19 грн.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на
обґрунтованість та правомірність податкової вимоги.
Рішенням господарського суду Ч-ської області від ХХ.05.2003р.,
залишеним без змін постановою Я-ського апеляційного господарського
суду від ХХ.07.2003р., позов задоволено.
Судові рішення мотивовані тим, що позивач належним чином виконав
свої зобов'язання щодо повного та своєчасного перерахування суми
податку на прибуток до бюджету.
Постановою Вищого господарського суду України від ХХ.11.2003р.
зазначені судові рішення скасовані, у позові відмовлено. Постанова
мотивована тим, що податок (обов'язковий платіж) вважається
сплаченим в разі фактичного зарахування визначеної суми на
відповідний рахунок Державного казначейства України (отримувача
коштів). Оскільки, установою банку, яка обслуговує позивача, сума
податку на прибуток не була перерахована до бюджету, зобов'язання
позивача по сплаті податку є невиконаними.
ХХ березня 2004р. Верховним Судом України порушено провадження за
касаційною скаргою ВАТ "ХХХ", у якій ставиться питання про
скасування постанови Вищого господарського суду України від
ХХ.11.2003р. та залишення без змін постанови Я-ського апеляційного
господарського суду від ХХ.07.2003р. В обгрунтування скарги
зроблено посилання на неправильне застосування норм матеріального
права, невідповідність оскаржуваної постанови положенням
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Ухвалену постанову суд касаційної інстанції обгрунтував тим, що
податок (обов'язковий платіж) вважається сплаченим в разі
фактичного зарахування визначеної суми на відповідний рахунок
Державного казначейства України (отримувача коштів), а, оскільки,
установою банку, що обслуговувала позивача, сума податку на
прибуток не була перерахована до бюджету, зобов'язання позивача по
сплаті податку є невиконаними.
Разом з тим, з законністю та обґрунтованістю такого висновку
погодитися не можна.
Факт перерахування позивачем платіжними дорученнями від 21 червня,
25 червня та 27 червня 2001 року суми прибуткового податку,
стосовно якої відповідачем заявлена податкова вимога, встановлено
як судом першої, так і судом апеляційної інстанції. Наведені
платіжні доручення були передані на виконання Н-ському відділенню
АК АПБ "SSS", що підтверджено вхідним штампом банка, однак, банк
кошти до бюджету не перерахував.
Все це мало місце до того, як Національним банком України було
прийнято рішення про відкликання ліцензії в АК АПБ "SSS",
призначено ліквідатора та офіційно оголошено про початок
ліквідаційної процедури банку.
Відповідно до підпункту 16.5.1. пункту 16.5. статті 16 Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, за
порушення строків зарахування податків, зборів (обов'язкових
платежів) до бюджетів або державних цільових фондів, встановлених
законодавством, з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний
день прострочення, включаючи день сплати, у розмірах, встановлених
для відповідного податку, збору (обов'язкового платежу), а також
несе іншу відповідальність, встановлену цим Законом ( 2181-14 ) (2181-14)
,
за порушення порядку своєчасного та повного внесення податку,
збору (обов'язкового платежу) до бюджету або державного цільового
фонду. При цьому платник податків, зборів (обов'язкових платежів)
звільняється від відповідальності за несвоєчасне або неповне
зарахування таких платежів до бюджетів та державних цільових
фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.
Посилання Вищого господарського суду України на те, що дана норма
звільняє платника податку лише від відповідальності за несвоєчасне
або неповне зарахування таких платежів до бюджетів та державних
цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції,
однак, не звільняє його від зобов'язання сплатити податок
суперечить її дійсному змісту.
Визначальним в даному випадку є те, з чиєї вини не відбулося
повного внесення податку, збору (обов'язкового платежу) до бюджету
або державного цільового фонду. Коли це не є наслідком винних дій
платника податку, то до нього не можуть бути застосовані штрафні
санкції, пеня або пред'явлена вимога про повне перерахування
податкових платежів до бюджетів та державних цільових фондів.
Відповідно до підпункту 16.5.2. пункту 16.5. статті 16 Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, днем
подання до установ банків платіжного доручення за всіма видами
податкових платежів вважається день його реєстрації у цих
установах.
Системний аналіз наведеного Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
, зокрема, підпункту
16.5.3. дає підстави для висновку про помилковість висновку суду
касаційної інстанції. Так, згаданим підпунктом встановлено, що не
вважається порушенням строків зарахування податків і зборів
(обов'язкових платежів) з вини банку, якщо таке порушення стало
наслідком регулювання Національним банком України економічних
нормативів такого банку, що призводить до браку вільного залишку
коштів на такому кореспондентському рахунку для здійснення
зарахування.
Якщо у майбутньому банк або його правонаступники відновлюють
платоспроможність, відлік термінів зарахування податків, зборів
(обов'язкових платежів) розпочинається з моменту такого
відновлення.
Саме для банку, а не для платника податків розпочинається відлік
термінів зарахування податків, зборів (обов'язкових платежів)
після відновлення платоспроможності банку.
Згідно підпункту 16.3.1. пункту 16.3. статті 16 Закону
( 2181-14 ) (2181-14)
, нарахування пені платнику податку закінчується у день
прийняття банком, обслуговуючим платника податків, платіжного
доручення на сплату суми податкового боргу. У разі часткової
сплати суми податкового боргу нарахування пені зупиняється на таку
сплачену частку.
За обставинами справи, встановленими судами, банком, обслуговуючим
платника податків - позивача, були прийняті платіжні доручення на
сплату всієї суми прибуткового податку, а отже, відсутні як
підстави для нарахування пені, так і підстави для вимоги про
сплату сум податку, не зарахованих до бюджету банком.
Судовою палатою не може прийматися до уваги як обґрунтування
законності висновків касаційного суду його посилання на положення
Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні"
( 2346-14 ) (2346-14)
, яке передбачає, що переказ грошей завершується з
моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача. Це
положення не регулює питання відповідальності платника податку чи
банку в разі неперерахування коштів платника податку до бюджету
банком.
Спірні відносини регулюються Законом України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Цей Закон ( 2181-14 ) (2181-14)
є спеціальним законом з питань
оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань
юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними
цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів),
нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються
до платників податків контролюючими органами.
Таким чином, постанову Вищого господарського суду України не можна
визнати законною та обґрунтованою, вона підлягає скасуванню.
Постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої
інстанції мають бути залишені в силі, оскільки, вони ухвалені у
відповідності до вимог чинного законодавства.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 111-17 - 111-20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова
палата
постановила:
Касаційну скаргу ВАТ "ХХХ" задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від ХХ листопада
2003р. ( sp01/990-1 ) (sp01/990-1)
скасувати, а постанову Я-ського апеляційного
господарського суду від ХХ.07.2003р. залишити в силі.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.