ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.03.2004 Справа N 19/36
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у
складі:
Головуючого
Суддів
за участю представників відкритого акціонерного товариства "ДЕК
"Ц" - Б-а А.Г., державного підприємства "ЕР" - О-о Л.М.,
Національної комісії регулювання електроенергетики України - Т-о
СІ.,
розглянувши касаційну скаргу державного підприємства "ЕР" (далі -
ДП "ЕР") на ухвалу Вищого господарського суду України від
22.09.2003 року № 19,
встановила:
У березні 2003 року відкрите акціонерне товариство "ДЕК "Ц"
звернулося в господарський суд м. Києва із позовом до ДП "ЕР" про
стягнення 203 041 478 грн. 40 коп. заборгованості за поставлену
електроенергію в січні-лютому 2003 року на підставі договору від
07.09.1999 року № 71/01-ЕР.
Під час розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги і просив
стягнути з відповідача 161 638 076 грн. 26 коп. заборгованості
шляхом зобов'язання
Національної комісії регулювання електроенергетики України (далі -
НКРЕ) внести відповідні зміни до алгоритму оптового ринку
електроенергії.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 14.05.2003 року до участі
у справі залучено НКРЕ як відповідача.
Рішенням господарського суду м. Києва від 10.06.2003 року позов
задоволено; стягнуто з ДП "ЕР" на користь позивача 161 638 076
грн, 26 коп. заборгованості; зобов'язано НКРЕ внести відповідні
зміни до алгоритму оптового ринку електроенергії, які б
забезпечили погашення простроченої заборгованості ДП "ЕР" перед
позивачем за електроенергію, отриману в січні-лютому 2003 року.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
28.07.2003 року зазначене рішення залишено без змін.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 22.09.2003 року
№ 19 ДП "ЕР" повернуто касаційну скаргу на постанову Київського
апеляційного господарського суду від 28.07.2003 року на підставі
пунктів 4, 6 частини 1 статті 111-3 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
. Ухвала вмотивована тим, що додане до
касаційної скарги платіжне доручення від
08.08.2003 року № 616 не можна визнати належним доказом сплати
державного мита, оскільки в ньому не зазначено всіх необхідних
реквізитів, а саме в тексті призначення платежу не вказано символ
звітності банку 068. У касаційній скарзі повинно бути зазначено
суть порушення або неправильного застосування норм матеріального
чи процесуального права; натомість заявник посилається на
неналежну оцінку судом поданих доказів та неповне з'ясування
обставин справи.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 28.11.2003 року
№ 19 ДП "ЕР" відмовлено у відновленні пропущеного процесуального
строку для подання касаційної скарги на постанову Київського
апеляційного господарського суду від 28.07.2003 року, а касаційну
скаргу повернуто заявнику на підставі пункту 5 частини 1 статті
111-3 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Ухвала вмотивована тим, що наведені заявником причини пропуску
процесуального строку не є поважними.
9 березня 2004 року колегією суддів Верховного Суду України за
касаційною скаргою ДП "ЕР" порушено провадження з перегляду у
касаційному порядку ухвали Вищого господарського суду України від
22.09.2003 року № 19. У касаційній скарзі ставиться питання про
скасування оскарженої ухвали та передачу справи на розгляд до
цього суду. На обґрунтування касаційної скарги зроблено посилання
на виявлення різного застосування Вищим господарським судом
України одного й того ж положення процесуального закону у
аналогічних справах, порушення норм процесуального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
сторін, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши
матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного
Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з
таких підстав.
Вимоги до форми і змісту касаційної скарги визначено статтею 111
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, і
зокрема встановлено, що касаційна скарга повинна містити вимоги
особи, яка подала скаргу, із зазначенням суті порушення або
неправильного застосування норм матеріального чи процесуального
права; до касаційної скарги повинні додаватися докази сплати
державного мита.
Повертаючи касаційну скаргу, Вищий господарський суд України
послався на недотримання ДП "ЕР" зазначених вимог. Проте з таким
висновком погодитись не можна.
Відповідно до частини 1 статті 46 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
державне мито сплачується чи
стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі,
встановлених законодавством України. Згідно з частиною 4 статті 7
Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від
21.01.1993 року № 7-93 ( 7-93 ) (7-93)
із змінами і доповненнями порядок
сплати державного мита встановлюється Міністерством фінансів
України. Пунктом 14 Інструкції про порядок обчислення та
справляння державного мита, затвердженої наказом Головної
державної податкової інспекції України від 22.04.1993 року № 15 із
змінами і доповненнями (далі - Інструкція), передбачено, що при
перерахуванні державного мита з рахунку платника до документа,
щодо якого вчинюється відповідна дія, додається останній примірник
платіжного доручення з написом (поміткою) кредитної установи
такого змісту: "Зараховано в дохід бюджету грн. (дата)". Цей напис
скріплюється першим і другим підписами посадових осіб і відтиском
печатки кредитної установи з відміткою дати виконання платіжного
доручення.
До касаційної скарги, що була подана ДП "ЕР" до Вищого
господарського суду України, додавався примірник платіжного
доручення від 08.08.2003 року № 616, на звороті якого вчинено
відповідний напис про зарахування державного мита в сумі 850 грн.
до державного бюджету, скріплений першим і другим підписами
посадових осіб і відбитком печатки філії Київського міського
відділення Промінвестбанку, як цього вимагає пункт 14 Інструкції.
Вказаним платіжним дорученням державне мито перераховано за
реквізитами рахунків, повідомленими листом Державного казначейства
України від 06.02.2003 року № 03-04/91-1319.
Не визнаючи поданий ДП "ЕР" примірник платіжного доручення доказом
сплати державного мита, Вищий господарський суд України не навів
правового обґрунтування щодо недотримання заявником порядку сплати
державного мита, встановленого законодавчими актами України.
Касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного
господарського суду від 28.07.2003 року ДП "ЕР" мотивувало тим, що
судами не застосовано положення частини 2 статті 19 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, пункту 4 Положення про Національну комісію
регулювання електроенергетики України, затвердженого Указом
Президента України від 21.04.1998 року № 335/98 ( 335/98 ) (335/98)
,
Тимчасового порядку внесення змін до алгоритму оптового ринку
електричної енергії та здійснення контролю за його дотриманням,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.02.2002
року № 200 ( 200-2002-п ) (200-2002-п)
, неправильно застосовано положення
статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику" ( 1821-14 ) (1821-14)
.
Таким чином, посилання Вищого господарського суду України на
невідповідність поданої "ДП "ЕР" касаційної скарги вимогам
процесуального закону спростовується змістом касаційної скарги.
Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України неправильно
застосував пункти 4, 6 частини 1 статті 111-3 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
та без законних підстав
повернув касаційну скаргу ДП "ЕР".
За таких обставин оскаржену ухвалу Вищого господарського суду
України слід скасувати, а справу передати на розгляд до цього
суду.
Керуючись статтями 111-17 - 111-21 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова палата у господарських справах
Верховного Суду України
постановила:
Касаційну скаргу Державного підприємства "ЕР" задовольнити.
Ухвалу Вищого господарського суду України від 22.09.2003 року № 19
скасувати, а справу передати на розгляд до Вищого господарського
суду України.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.