Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "Інформтехнологія".
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.03.2004 р. (скасовано постанову ВГСУ)
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у
складі:
Головуючого
Суддів
за участю представників Керченського морського торговельного
порту, акціонерної судноплавної компанії "У", товариства з
обмеженою відповідальністю "З",
розглянувши касаційну скаргу Керченського морського торговельного
порту (далі - Порт) на постанову Вищого господарського суду
України від 26.11.2003 року №4,
встановила:
У листопаді 2002 року Порт звернувся в господарський суд м. Києва
із позовом до акціонерної судноплавної компанії "У" (далі -
Компанія) та товариства з обмеженою відповідальністю "З" (далі
-Товариство) про стягнення заборгованості у сумі 4530 грн. 55 коп.
Позивач зазначав, що згідно зі статтею 84 Кодексу торговельного
мореплавства України ( 176/95-ВР ) (176/95-ВР)
у морському порту стягуються
портові збори - корабельний, причальний, якірний, канальний,
маяковий, вантажний, адміністративний, санітарний, розмір яких
встановлено Положенням про портові збори ( 445-99-п ) (445-99-п)
,
затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18.04.1996
року № 442. Наказом Міністерства транспорту України від 27.06.1996
року № 214, яким затверджено Збори і плати за послуги
( z0374-96 ) (z0374-96)
, що надаються суднам у морських торговельних портах
України (далі - Збори і плати), встановлено лоцманський збір, збір
за користування послугами служби регулювання рухом суден,
швартовний збір, плата за роботу буксирів при швартовних
операціях, плата за користування плавзасобами. Пунктом 62 Зборів і
плат ( z0374-96 ) (z0374-96)
передбачено, що розрахунки за надання
судновласникам інших послуг провадяться за тарифами, що
затверджуються начальником порту. Наказами по Порту від 22.03.1999
року № 133 та від 09.02.2000 року № 69 встановлено місцеві тарифи
на послуги з вивозу побутового сміття і харчових відходів, послуги
інспекції державного портового нагляду.
Позивач вказував, що відносини між Портом та Компанією грунтуються
на договорі від 23.01.1997 року, яким передбачено надання знижок
на портові і збори і послуги; відносини між Портом і Товариством,
як постійним представником судновласника - на договорі 01.11.1999
року № А-9-5. З 15 по 20 березня 2000 року у Керченський морський
торговельний порт зайшов для здійснення вантажно-розвантажувальних
робіт теплохід "Р"; з 22 по 28 листопада 2000 року у порт
Аршинцево зайшов для здійснення вантажних робіт теплохід "С"
(судновласник - Компанія, агентська організація - Товариство).
Порт виставив рахунки на сплату портових зборів, інших зборів і
плат відповідно від 20.03.2000 року № 112 на суму 23196 грн. 98
коп., який оплачено в сумі 19411 грн. 69 коп., та від 30.11.2000
року № 560 на суму 5035 грн. 09 коп., який оплачено в сумі 4289
грн. 99 коп. Таким чином, за вказаними рахунками утворилася
недоплата, яку Порт просив стягнути з належного відповідача.
Компанія позов не визнавала, посилаючись на те, що сума, яку
позивач вважає заборгованістю, утворилася внаслідок помилкового
нарахування Портом податку на додану вартість на ставки портових
зборів, інших зборів і плат. Відповідач зазначав, що розрахунки з
Портом здійснено у відповідності із законодавством.
Товариство позов не визнавало з тих мотивів, що рахунки Порту
оплачувались у сумах, які були підтверджені судновласником і
фактично були ним перераховані Товариству для здійснення
розрахунків з Портом. Відповідач зазначав, що відповідно до статті
118 Кодексу торговельного мореплавства України ( 176/95-ВР ) (176/95-ВР)
до
обов'язків судновласника входить надання морському агенту коштів,
достатніх для здійснення його функцій, і саме судновласник несе
відповідальність за наслідки будь-яких дій морського агента в
межах його повноважень.
Рішенням господарського суду м. Києва від 19.02.2003 року в позові
відмовлено. Рішення вмотивовано посиланням на постанову Кабінету
Міністрів України від 12.10.2000 року № 1544 "Про портові збори"
( 445-99-п ) (445-99-п)
, відповідно до якої із сум портових зборів, що
справляються у валюті України, податок на додану вартість
сплачується відповідно до законодавства. При цьому якщо в порту
надаються послуги суднам каботажного плавання, сума зборів
збільшується на суму податку на додану вартість, а в інших
випадках - сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті до
бюджету, обчислюється із суми зборів, нарахованих і сплачених
порту без такого збільшення. Суд визнав встановленим, що теплоходи
"Р" і "С" є суднами закордонного плавання. За цих обставин суд
дійшов висновку, що Порт у рахунках неправомірно збільшив суму
портових зборів на суму податку на додану вартість.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
27.05.2003 року та постановою Вищого господарського суду України
від 26.11.2003 року № 4зазначене рішення залишено без змін.
19 лютого 2004 року колегією суддів Верховного Суду України за
касаційною скаргою Порту порушено провадження з перегляду в
касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України
від 26.11.2003 року № 4. У касаційній скарзі ставиться питання про
скасування оскарженої постанови та передачу справи на новий
розгляд до суду першої інстанції з мотивів порушення положень
статей 6, 8, 67, 92, 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
,
виявлення різного застосування Вищим господарським судом України
одного й того ж положення закону у аналогічних справах,
неправильного застосування норм матеріального права. На
обґрунтування мотивів касаційної скарги щодо неоднозначного
застосування Вищим господарським судом України пункту 11 Положення
про портові збори ( 445-99-п ) (445-99-п)
, затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України від 12.10.2000 року № 1544, зроблено посилання
на постанову цього суду від 28.05.2003 року № 15/92.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
позивача та відповідачів, розглянувши доводи касаційної скарги,
перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських
справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга
підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи в позові, суди першої й апеляційної інстанцій, з якими
погодився Вищий господарський суд України, виходили із того, що
при справлянні портових зборів, інших зборів і плат із суден у
закордонному плаванні суми сплачуваних порту зборів і плат не
збільшуються на суму податку на додану вартість. На обгрунтування
цього висновку суди послалися на пункт 11 Положення про портові
збори ( 445-99-п ) (445-99-п)
, затвердженого постановою Кабінету Міністрів
України від 18.04.1996 року № 442 (зазначене Положення було чинним
на час виникнення спірних відносин; нині чинне Положення про
портові збори ( 445-99-п ) (445-99-п)
, затверджене постановою Кабінету
Міністрів України від 12.10.2000 року № 1544, містить пункт 11
аналогічного змісту).
Проте з таким висновком погодитись не можна.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 92 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
виключно законами України встановлюються система
оподаткування, податки і збори. Принципи побудови системи
оподаткування в Україні, види податків і зборів (обов'язкових
платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також
права, обов'язки і відповідальність платників визначаються Законом
України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
, яким передбачено,
що ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових
платежів) і пільги щодо оподаткування можуть встановлюватись або
змінюватись тільки законами про оподаткування (частина 3 статті
1).
Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки
оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від
оподаткування операцій тощо визначаються Законом України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
(далі - Закон). За
статтею 3 Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
до об'єкту оподаткування
відносяться, зокрема, операції платників податку з продажу товарів
(робіт, послуг) на митній території України (підпункт 3.1.1 пункту
3.1). Відповідно до підпункту 6.1.1 пункту 6.1 статті 6 Закону
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податок становить 20 відсотків бази оподаткування,
визначеної статтею 4 цього Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, та додається до
ціни товарів (робіт, послуг). Правило про те, що продаж товарів
(робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами
з додатковим нарахуванням податку на додану вартість, міститься
також у пункті 7.1 статті 7 Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Як роз'яснено в пунктах 2, 5 постанови Пленуму Верховного Суду
України від 01.11.1996 року № 9 "Про застосування Конституції
України при здійсненні правосуддя" ( v0009700-96 ) (v0009700-96)
суди при
розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону
чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його
відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках
застосовувати Конституцію як акт прямої дії; судові рішення мають
грунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке
не суперечить їй. Судам необхідно виходити з того, що
нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу
підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.
Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий
акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить
законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці
правовідносини.
Суди зазначених роз'яснень не врахували, в основу судових рішень
поклали підзаконний нормативний акт, а положення закону з
відповідного виду податку до правовідносин сторін не застосували.
Оскільки помилкове застосування судами норм матеріального права
призвело до неправильного вирішення спору, всі ухвалені у справі
судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на
новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 111-17 - 111-21 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова палата у господарських справах
Верховного Суду України
постановила:
Касаційну скаргу Керченського морського торговельного порту
задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України ( sp02/776 -1)
26.11.2003 року № 4, постанову Київського апеляційного
господарського суду від 27.05.2003 року та рішення
господарського суду м. Києва від 19.02.2003 року
скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду
першої інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.