ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.03.2004 Справа N 11/318
(залишено без змін постанову ВГСУ)
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у
складі:
Головуючого судді,
суддів;
за участю представників Р-ського міського споживчого товариства -
присутні; ВАТ "ХХХ" - присутні; комунального підприємства "QQQ" -
присутній, Р-ської міської ради - присутній;
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Р-ського міського споживчого товариства,
встановила:
Р-ське міське споживче товариство звернулось до господарського
суду Ч-ської області з позовом до ВАТ "XXX", ТОВ "YYY",
комунального підприємства "ZZZ", комунального підприємства "QQQ"
та Р-ської міської ради про зобов'язання ВАТ "XXX", ТОВ "YYY" та
комунального підприємства "QQQ" передати майно, визнання недійсним
реєстраційного посвідчення від 15 серпня 2001 року № 337 щодо
визнання права власності на будівлю Т-ного колгоспного ринку у м.
Р-ську та зобов'язання "ZZZ" виключити з реєстрової книги запис
про реєстрацію вказаної будівлі за ВАТ "XXX" і зареєструвати
цілісний майновий комплекс Т-ного колгоспного ринку за позивачем,
а також про визнання недійсним рішення Р-ської міської ради від 5
червня 2003 року. Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що рішенням
господарського суду Ч-ської області від ХХ серпня 2002 року по
справі № Х5 визнано недійсним договір купівлі-продажу цілісного
майнового комплексу Р-ського міського ринку, укладеного 24 січня
1999 року між ТОВ "SSS" та комунальним підприємством "QQQ", і
зобов'язано останнього повернути майно Ч-ській облспоживспілці в
особі Р-ського міського споживчого товариства. Проте, спірне майно
безпідставно передано ВАТ "XXX", за яким зареєстровано право
власності. Після чого ВАТ "XXX" передало в оренду це майно ТОВ
"YYY".
Рішенням господарського суду Ч-ської області від ХХ серпня 2003
року позов задоволено. Визнано за позивачем право власності на
майно, а саме майновий комплекс Т-ного колгоспного міського ринку
по вул. Ц-ній, 88 у м. Р-ську з усіма прибудовами, побутовими,
складськими, підсобними, торгівельними та іншими приміщеннями і
поліпшеннями, а також рухомого та нерухомого майна, зазначеного в
інвентаризаційному опису в додатку № 1, який є невід'ємною
частиною договору купівлі-продажу від 24 січня 1999 року,
укладеного між ТОВ "SSS" та комунальним підприємством "QQQ".
Зобов'язано "ZZZ" здійснити державну реєстрацію права власності за
позивачем на вказане вище майно. Визнано недійсним реєстраційне
посвідчення від 15 серпня 2001 року № 337 на право власності на
будівлю центрального колгоспного ринку (без прибудов). Зобов'язано
"ZZZ" виключити з реєстрової книги запис про реєстрацію будівлі
Т-ного колгоспного ринку (без прибудов). Зобов'язано ВАТ "XXX",
ТОВ "YYY" та комунальне підприємство "QQQ" передати майно Р-ського
міського ринку, яке перебуває у їх користуванні, позивачу. Визнано
недійсним рішення Р-ської міської ради від 5 червня 2003 року.
Постановою Н-ського апеляційного господарського суду від ХХ
вересня 2003 року вищевказане рішення суду змінено. Доповнено
резолютивну частину словами: визнано недійсними договір оренди
майна - будівлі Т-ного ринку (без прибудов) і нематеріальних
активів від 17 серпня 2002 року, укладений між ВАТ "XXX" та
Р-ським міським споживчим товариством, та договір оренди майна -
будівлі Т-ного ринку (без прибудов) від 16 травня 2003 року,
укладений між ВАТ "XXX" та ТОВ "YYY". У решті рішення суду
залишено без змін.
Це рішення та постанова мотивована тим, що рішенням господарського
суду Ч-ської області від ХХ серпня 2002 року по справі № Х5
визнано недійсним договір купівлі-продажу цілісного майнового
комплексу Р-ського міського ринку, укладеного 24 січня 1999 року
між ТОВ "SSS" та комунальним підприємством "QQQ", і зобов'язано
останнього повернути майно Ч-ській облспоживспілці в особі
Р-ського міського споживчого товариства. Крім того, постановою
Вищого арбітражного суду від ХХ лютого 1999 року по справі № Х6
встановлено право власності на об'єкти нерухомості ринку за
Ч-ською облспоживспілкою.
Постановою Вищого господарського суду України від ХХ грудня 2003
року № Х8 рішення господарського суду Ч-ської області від ХХ
серпня 2003 року та постанову Н-ського апеляційного господарського
суду від ХХ вересня 2003 року скасовано. У задоволенні позову
відмовлено. Зазначено, що ухвалою господарського суду Ч-ської
області від ХХ липня 2001 року у справі № Х0 в стадії виконавчого
провадження затверджено мирову угоду, за якою комунальне
підприємство "QQQ" передало ВАТ "XXX" спірне майно. Таким чином, з
моменту передачі майна, тобто з 8 серпня 2001 року, ВАТ "XXX"
набуло право власності на нього.
Ухвалою Верховного Суду України від ХХ січня 2004 року порушено
провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого
господарського суду України від ХХ грудня 2003 року № Х8 за
касаційною скаргою Р-ського міського споживчого товариства, де
поставлено питання про скасування цієї постанови та припинення
провадження у справі. Посилання зроблені на порушення та
неправильне застосування норм матеріального і процесуального
права.
Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, та
перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських
справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційну
скаргу слід залишити без задоволення, а постанову Вищого
господарського суду України від ХХ грудня 2003 року № Х8 - без
змін.
Вищий господарський суд України обгрунтовано скасував рішення
господарського суду Ч-ської області від ХХ серпня 2003 року та
постанову Н-ського апеляційного господарського суду від ХХ вересня
2003 року і відмовив у задоволенні позову з огляду на наступне.
Пунктом 2 частини 1 статті 83 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
передбачено
право господарського суду, приймаючи рішення, виходити за межі
позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних
інтересів позивачів або третіх осіб із самостійними вимогами на
предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.
Позовні вимоги стосувались витребування спірного майна з володіння
та користування відповідачів - ВАТ "XXX", ТОВ "YYY", комунального
підприємства "QQQ" - і позивачем не заявлялись клопотання про
розгляд судом питання щодо визнання права власності на це майно.
На порушення наведених вимог закону, рішенням суду першої
інстанції, залишеним у відповідній частині без змін апеляційною
інстанцією, визнано за позивачем право власності на спірне майно.
Тому Вищий господарський суд України дійшов обґрунтованого
висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального
права, що залишено поза увагою судом апеляційної інстанції.
Суди першої та апеляційної інстанції, розглядаючи спір по суті і
задовольняючи позов, виходили з того, що право власності Ч-ської
обласної споживчої спілки, правонаступником якої є Р-ське міське
споживче товариство, на майно Т-ного ринку встановлено постановою
Вищого арбітражного суду України від ХХ лютого 1999 року № Х6. На
порушення вимог ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
вказаний факт
визнано таким, що не потребує доведення.
Проте, у відповідності з вимогами ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу,
який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи,
не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть
участь ті самі сторони. Однак, у даній справі та у справі № Х6
склад учасників не є тотожним.
Крім того, судами встановлено, що рішенням господарського суду
Ч-ської області від ХХ серпня 2002 року у справі № Х5 визнано
недійсним договір від 24 січня 2001 року купівлі-продажу цілісного
майнового комплексу Р-ського міського ринку, укладений між ТОВ
"SSS" та комунальним підприємством "QQQ", а також зобов'язано
останнього повернути вказане майно з усіма прибудовами та
поліпшеннями Ч-ській обласній споживчій спілці в особі Р-ського
міського споживчого товариства.
Але, як вірно зазначено Вищим господарським судом України, на
момент прийняття такого рішення спірне майно вже вибуло з
володіння особи, зобов'язаної його повернути за рішенням суду.
Так, рішенням господарського суду Ч-ської області від ХХ червня
2001 року у справі № Х0 задоволено позов ВАТ "XXX" до комунального
підприємства "QQQ" про стягнення 1 465 537 грн. 43 коп. за рахунок
майна та 121 016 грн. 71 коп. грошовими коштами, про що видано
відповідний наказ (т. 2, а.с. 38-39).
Ухвалою господарського суду Ч-ської області від ХХ липня 2001 року
у цій справі в стадії виконавчого провадження затверджено мирову
угоду, відповідно до якої комунальне підприємство "QQQ" передає
ВАТ "XXX" майно на суму 1 587 292 грн. 95 коп., у тому числі
спірне майно (т. 2, а.с. 40).
8 серпня 2001 року згідно акту приймання-передачі на виконання
мирової угоди було передане ВАТ "XXX" обумовлене мировою угодою
майно, що підтверджується актом від 10 серпня 2001 року державного
виконавця відділу державної виконавчої служби Я-ського районного
управління юстиції у м. Р-ську (т. 2, а.с. 42).
У відповідності з ст. 128 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
право власності у
набувача за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше
не передбачено законом або договором.
Тому Вищий господарський суд України зазначив, що ВАТ "XXX" набуло
права власності на спірне майно з моменту передачі, тобто з 8
серпня 2001 року.
Згідно з п. 15 додатку №1 "Перелік правовстановлюючих документів,
на підставі яких провадиться державна реєстрація права власності
на об'єкти нерухомого майна" ( z0157-02 ) (z0157-02)
до Інструкції про
порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого
майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб
( z0399-98 ) (z0399-98)
, затвердженої наказом Державного комітету
будівництва, архітектури та житлової політики від 9 червня 1998
року № 121, мирова угода, затверджена ухвалою суду, є підставою
для здійснення реєстрації.
Тобто, суди першої та апеляційної інстанції дійшли безпідставного
висновку про незаконність реєстрації права власності на спірне
майно за ВАТ "XXX".
Статтею 4 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
встановлено,
що власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається
належним йому майном.
Аналіз цієї норми свідчить, що власник вправі вчиняти щодо свого
майна будь-які дії, які не суперечать закону, у тому числі,
передавати його в оренду іншим особам.
З урахуванням наведеного касаційну скаргу Р-ського міського
споживчого товариства слід залишити без задоволення, а постанову
Вищого господарського суду України від ХХ грудня 2003 року № Х8 -
без змін.
Враховуючи викладене і керуючись статтями 111-17-111-20 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова палата у господарських справах
Верховного Суду України
постановила:
Касаційну скаргу Р-ського міського споживчого товариства залишити
без задоволення, а постанову Вищого господарського суду України
від ХХ грудня 2003 року ( sp05/170-1 ) (sp05/170-1)
№ Х8 - без змін.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.